Книжка «Все починається в 13» стане чудовим доповненням бібліотеки тінейджера. Адже події у ній розгортаються на початку літа, а захопливий сюжет доводить – справді, найбільші пригоди у житті починаються, як тільки тобі виповниться тринадцять. Герої Валентина Бердта – школярі, яких відправили на літні канікули не у дитячий табір і не у гірський похід, а у ... село. Здавалося, от де страшенна нудьга! Натомість вони потрапляють у справжні пригоди і навіть містичні явища – друзі наважуються піти на нічний цвинтар, а там і до паранормальних подій недалеко. Від такого не занудьгуєш, а навпаки наберешся страху…
Уривок з книги
Капосний Гуманоїд
Несподівано наприкінці навчального року, окрім тематичної атестації з української літератури, на наші й без того вкрай виснажені голови звалився злощасний твір на тему: «Мені тринадцятий минало». Хто б міг тоді подумати, що твір спричинить такі пригоди, від згадки про яких холоне кров у жилах.
Ідея доконати перевтомлених дітей могла прийти в голову тільки Ользі Петрівні, — «сподвижнику і новатору педагогічної ниви», — так про неї пишуть у місцевих газетах і розповідають у випусках телевізійних новин. Щоб перерахувати всі її звання та заслуги — не вистачить сторінки учнівського зошита.
— Більшості з вас — тринадцять років, — почала вона урочисто, наче з трибуни. — Я вам скажу, що це не просто вік, а точка відліку напрочуд дивного й цікавого в житті кожної людини періоду — підліткового. Він оспіваний поетами, про нього написані романи й повісті. О цій порі ви непомітно залишаєте країну дитинства, робите перші кроки у світ юності. Бентежна, загадкова мить!.. Вона назавжди лишається світлим спогадом у житті кожної людини. То ж опишіть його, поділіться враженнями, спостереженнями, мріями... — пояснювала вчителька, безугавно поправляючи вказівним пальцем окуляри зі здоровезними, як супутникові антени, лінзами.
Голівка в неї маленька. Сама худорлява, як тростиночка. На голові не зачіска, а некошений газон наприкінці літа. Цю химерну ікебану, яка за об’ємом більша за голову, доповнюють окуляри — на півобличчя, їй-богу! Тож коли вам раптово доведеться зустрітися з Ольгою Петрівною в шкільних коридорах, то перше, що спаде на думку: перед вами бідолашний гуманоїд, який заблукав в українській школі. Ну, скажіть, як тут не притулити «сподвижнику і новатору педагогічної ниви» таке прізвисько, як Гуманоїд?! Отож.
Творче завдання нас з Андрієм роздратувало вкрай. І ми вирішили трішки вгамувати педагогічну фантазію вчительки. Але як? Зненацька кинути їй до ніг петарду?! Вилити три літри клею «Момент» в сумку з учнівськими зошитами? Відсилати з інтернетівського сайту есемески з інтимно-еротичними віршами? За допомогою фотошопу притулити її сірникову голівоньку на плечі топ-моделі в бікіні й почепити це фото біля розкладу занять? Ще можна зателефонувати в канцелярію і, відрекомендувавшись сусідом Ольги Петрівни, схвильовано сповістити, що з вікон її квартири валить сизий дим...
Словом, у нашому арсеналі було безліч способів.
— А знаєш що? Ми вчинимо, як справжні інтелектуали, — вже ввечері пролунав в мобілці бадьорий голос Андрія. — Напишемо всього лише три-п’ять коротеньких речень у творі. Серж, прикинь, як вона обламається?
— Куценький твір? Вигадав, чим здивувати!
— Ну ти й морозко! — зітхнув Андрій. — Гаразд. Обговоримо завтра в школі.
* * *
Це була не ідея, а бомба! Ми реготали до сліз, уявляючи, як здоровезні скельця окулярів Ольги Петрівни поповзуть на лоба, коли вона відкриє Андріїв зошит і прочитає:
Дев’ятнадцятого травня дві тисячі дванадцятого року.
Твір на тему: «Мені тринадцятий минало»
«Тринадцять років — це вік, коли батьки починають тебе дратувати не менше за родичів, друзів та вчителів».(Продовження твору див. у зошиті учня 8-Б класу Сергія Приходька).
А щоб їй не довелося довго шукати мій зошит у купі інших, ми їх здамо один за одним.
Дев’ятнадцятого травня дві тисячі дванадцятого року.
Продовження твору на тему «Мені тринадцятий минало». (Продовження, початок див. у зошиті учня 8-Б класу Андрія Наріжного).
«Тринадцять років — це вік, коли вперше в житті почуваєш себе обдуреним на всі сто. Бо до тебе нарешті доходить, що в житті рідко коли спрацьовує «на відмінно» бодай хоч одне правило, яке вчителі втовкмачували тобі в голову. У цьому світі все навпаки: за улесливу брехню — хвалять, за правду — б’ють, перемагає не розум, а гроші. Через те часто-густо спрацьовує закон бутерброда, що падає завжди маслом донизу. Була б моя воля! З якою насолодою я поставив би колінами на гречку усіх брехунів, які вчать нас у школі тому, чого ніколи не буде в житті».
* * *
Скажу чесно, цього року Гуманоїд своїм новаторством доконала. Ось іще приклад оригінального педагогічного пошуку: «Діти, уважно послухайте домашнє завдання. Вдома сядьте за письмовим столом, заспокойтеся, відімкніть увагу від усіх клопотів, закрийте очі й уявіть себе класиком української літератури: Шевченком, Коцюбинським, Франком. Ким забажаєте. Виберіть за власним уподобанням твір улюбленого письменника й напишіть продовження. Хоча б на дві сторінки», — захоплено рекла Ольга Петрівна.
Наступного дня усі ми ходили по школі з гордо піднятими головами, вдаючи з себе відомих літераторів, і намагалися вловити момент, коли коридо- ром йшла Ольга Петрівна. Тоді хтось мерщій хапав за руку першого-ліпшого й тягнув до одного з портретів українських письменників, що прикрашали стіни шкільного коридору, й виголошував: «Будьмо знайомі! Я — Степан Васильченко. Як?! Ви ще й досі не прочитали продовження мого «Басурмена»?
* * *
Отже, ми здали зошити з написаними творами й стали нетерпляче очікувати на вибух атомної бомби. Бо єдине, що бездоганно вміла робити Ольга Петрівна як відмінник народної освіти, так це здіймати галас. Та сталося не так, як гадалося.
Того дня вона увійшла до класу, привіталась і заходилася роздавати перевірені зошити. Це вже видалося нам підозрілим, бо зазвичай новаторка освітньої ниви спершу виголошувала короткий огляд добре виконаних робіт, зупинялась на творах двієчників, звертаючи увагу на помилки, недолугість викладеної думки та інше, а вже потім повертала зошити.
— А тепер попорошу назвати оцінки, — мовила вчителька, коли стосик зошитів розтанув у її руках, й схилилася над класним журналом.
Ми з Андрієм здивовано переглянулися: з усього класу тільки мені та йому не повернули творів. Що ж, ми також обрали тактику мовчання й терпляче чекали на подальший розвиток подій. Черга за алфавітом дійшла до Андрія, Ольга Петрівна підвела погляд, поправила окуляри і спокійнісінько сказала:
— А про свою оцінку, Андрію, ви зі своїм другом дізнаєтесь від батьків сьогодні ввечері. Я не наважилась оцінювати ваш твір, написаний у співавторстві з Сергієм Приходьком. За роки багатолітньої практики викладання української літератури в школі подібне трапляється зі мною вперше. І критерії, за якими оцінюються подібні твори, мені невідомі. Залишаю пусті клітинки. Отже, далі…
— Дозвольте! — Андрій підняв руку.
— Якщо ви хочете поговорити про свій твір, то ми це зробимо завтра, у вузькому колі. Я спеціально призначила час і запросила ваших батьків. А марнувати на дурниці урок, який відведений державою на навчання, я не можу.
— Та це ж непедагогічно! — спалахнув Андрій.
— Здається, я дала вичерпну відповідь. Чи не так? А якщо заважатимете проводити урок, то я попрошу вас залишити клас.
— Але ж до чого тут батьки?! — не вгамовувався він. — Це по-перше…
— А по-друге, я вас прошу не перечити вчителеві. Замовкніть! — процідила крізь зуби Ольга Петрівна і зблідла.
— Та у вас просто не вистачило сміливості…
— Вийдіть… Геть із класу! Який з біса грамотний!
Запахло грозою. В класі з різних сторін почувся шепіт.
— Гаразд, — мовив Андрій, погоджуючись на капітуляцію.
Понуро, не кваплячись, підвівся, кинув до рюкзака підручник і розвалькувато пройшов через весь клас, а біля дверей зупинився.
— Ольго Петрівно, зважайте, що я буду скаржитись, — ультимативно прозвучало з його уст.
Він грав. Я в цьому не сумнівався.
— Кому? Куди? — насторожилася вчителька.
Це була несподіванка, якої вона аж ніяк не чекала, попри весь свій багатий педагогічний досвід.
Шепіт припинився. Запала напружена тиша.
— До ліги сексуальних меншостей, — серйозно відповів Андрій і під гучний вибух реготу зачинив за собою двері.
Із-за здоровезних скелець окулярів, що сповзли на кінчик носа, розгублено кліпали маленькі, як у миші, сірі оченята. Вчителька жадібно втягувала повітря, наче ніяк не наважувалася щось сказати.
Виставі забракло логічного завершення. Я почекав, доки вщухне гамір, підвівся й голосно пояснив:
— Це, між іншим, цитата з твору класиків російської літератури Ільфа і Петрова!
Знову зчинився гамір. Я подався слідом за Андрієм.
* * *
До школи того дня ми так і не повернулися. Вешталися містом, бо знали, що тільки-но з’явимося — відведуть до директора. Гуманоїд так завжди чинить з непокірними.
Цього разу наша взяла, але здобуту перемогу тихо сповивав туман тривоги. Зрештою, ми були готові до всього, але аж ніяк не передбачали, що про цю витівку довідаються батьки.
— Тремтиш? — запитав Андрій, коли ми прощалися.
— Ні. Міркую, як підготуватися до завтрашньої літературної дискусії.
— Погодься, що б там не було, а ми таки її провчили. Ось побачиш, ця історія стане подією номер один навчального року, — підбадьорював Андрій. — А предки? Вони зрозуміють.
— Твої, може, й зрозуміють.
— А твої? Ми ж не брехню, не матюки написали? Чи не маємо права на власну думку? Чого спохмурнів?
— Передчуття.
— Облиш! За правду треба боротись. Повір мені, жахливішої кари, ніж заборонити користуватися компом, предки не вигадають. Тож до завтра!
— Побачимось, — я потиснув руку. — З’являться новини — пиши ВКонтакті.
* * *
Раніше Андрій мав репутацію такого відчайдуха, про яких кажуть, що за ним в’язниця плаче. Можливо, буцегарня б таки виплакала своє. Але сталося так, що потенційний в’язень випадково зацікавився комп’ютерами. Вони його і врятували від біди.
Доля звела нас за однією партою. На той час мої батьки придбали квартиру неподалік залізничного вокзалу, через те довелось переходити до іншої школи, звикати до нового класу, де й навчався цей бешкетник.
«Базар-вокзал-міліція», — так коротко Андрій говорить про власне минуле. Він мешкав в будинку з безліччю арок, який займає цілий квартал неподалік вокзалу. Його батьки багато років працювали залізничними будівельниками, тому з відряджень не вилазили. Тож виховувала хлопця бабуся. На той час їй було під вісімдесят років. Найдовша відстань, яку вона могла подолати — від ліжка до кухні, щоб приготувати щось поїсти цьому бузувіру.
«Ти тільки уяви, яку я мав свободу! Нікому й не снилося. Та недовго музика грала — спалився. Потрапив на облік до кримінальної міліції. Щоб ти знав: вулиця — це крута школа для пацанів. В той час, коли бабусі водили за ручку моїх однолітків до музичної школи чи до репетитора з англійської мови, я розкуштовував смак пива, затягувався першою цигаркою. Бився до першої крові. Мене вчили нишпорити по чужих кишенях в переповненому вагоні метро. Всього було. Але не подумай, що я цим пишаюся. Просто я трішки інший, ніж ви усі», — відверто зізнався Андрій одного разу.
* * *
Коли я вперше увійшов до нового класу, то було тільки одне вільне місце — поруч Андрія. На уроках і під час перерви він допікав мене своїми приколами. З кожним днем наші стосунки ставали все нестерпнішими.
Невдовзі трапився випадок, який полегшив гірку долю «новенького». Андрій довідався про моє захопленнями комп’ютерними іграми. Все, що він міг знати про комп’ютери на той час — це лише те, що вони існують.
— Гей, новенький! Ти, кажуть, петраєш у компах? Принеси путящий антивірус, — якось перед уроком звернувся до мене Арсеній Прокопчук. Цей хлопець мав чималий авторитет, його усі поважали, бо він напрочуд легко нокаутував супротивників на боксерському рингу і неодноразово здобував титул чемпіона міста серед юніорів.
— Нема питань, — різко відповів я і заходився готуватися до уроку.
— Чуєш, комп’ютерний щур, може й мене навчиш шарити в інтернеті? — запитав Андрій, боляче штовхаючи мене ліктем під ребра.
Того ж дня після уроків я запросив його до інтернет-клубу, щоб пояснити, для чого люди створили комп’ютер. Та мить виявилася для нього доленосною, бо в хлопцеві назавжди помер колишній бевзь і бешкетник Андрій Наріжний із 7-Б. А я за годину став для нього щонайменше Девідом Коперфілдом.
Він кинув палити, перестав цмулити пиво й навіть старався не матюкатися. Ходив за мною слідом, уважно слухав пояснення, як грати в ту чи іншу стрілялку. Згодом мій учень зацікавився тим, як же, власне, працює комп. Чому оце залізяччя таке розумне? Який принцип роботи процесора? Які функції виконує та чи інша програма? Що таке жорсткий диск і чому він позначається буквами C та D?
Спершу мені приємно було навчати Андрія комп’ютерній азбуці. Однак запалу вистачило ненадовго. Найбільше дратувало те, коли він ледь не хвилину шукав кожну потрібну букву на клавіатурі.
Одного разу мій терпець урвався, і я згарячу випалив: «Комп’ютер — це не рогатка, розумієш?! І якщо хочеш петрати в техніці, то варто прочитати хоча б перші три розділи книги «Комп’ютер для "чайників"».
Ще тиждень тому я б добряче поплатився за таку настанову. Але зараз Андрій мовчав, розгублено кліпаючи очима.
А згодом трапилося диво: Наріжний почав отримувати високі оцінки фактично з усіх предметів! У класі ніхто не йняв віри. Вчителі тільки знизували плечима. Підручники з математики, фізики, хімії він читав так, наче то були комікси…
Його батьки, ошелешені разючими змінами, придбали синові потужний комп і провели інтернет. Андрій навіть раніше за мене довідався, що imho underworld[1] — це найбільш рульний диаблівський мод.
В інеті він серфив[2] так, наче користувався ним змалечку.
— Серж, ми відстали від життя. Бо просунутим вважається той, хто тямить у мовах програмування «С++», та «Java», — невдоволено зауважив Андрій. Звичайно, таке чути було неприємно. Ще кілька місяців тому без моєї допомоги він не міг знайти клавішу «Enter». А нині, наче крутий програмер, кидається словами «сішка», «жаба».
— То й що тепер?
— Було б добре навчитися.
— Ти здурів? Самотужки нічого не вийде. А на курси нас не візьмуть — не доросли ще. Тямиш?
— Цю тему слід перетерти з предками, — наполягав Андрій.
Переконувати його в безнадійності цього задуму було марно. Щоб не сперечатися, я пообіцяв, що таки поговорю з батьками. І того ж вечора завів з ними розмову.
Мій тато — математик. Працює науковим співробітником дослідного інституту. Він терпляче вислухав мене й відповів з усмішкою: «Легше дитину перевчити ходити на руках, ніж навчити її мови програмува- ння».
Проте мати — вихователька дитячого садочка — заперечила: «До десяти-тринадцяти років діти легше й швидше за дорослих освоюють будь-яку науку. Цей факт має тисячі доказів. Сержику, вперед!»
І от одного дня, в супроводі моєї мами, ми переступили поріг закладу, де, на нашу думку, навчали майбутніх хакерів.
Початок науки був дуже важким. Дорослі з нас кепкували, аж доки на одному з практичних занять Андрій не розписав від «а» до «я» кодування команд для однієї комп’ютерної іграшки. Добра половина слухачів із цим завданням не впоралися. Це стало для нас перемогою і визнанням.
* * *
Якось після уроків ми по самі вуха зав’язли у війні з групою першокласних геймерів і таки розгромили їх вщент. Перемогу вирішили відсвяткувати морозивом. Радісний ще хвилину тому, Андрій раптом набундючився, став мовчазним.
— Серж, тобі не набридло гаяти час на оці ігрища для дебілів? — озвався він, коли ми вмостилися з морозивом на лавці.
— Ні. До того ж вони не такі вже й тупі: просунуті, сучасні іграшки. Звичайно, що нижче плінтуса, але серед інших чимало й цікавих.
Я заходився ласувати пломбіром. Андрій кілька разів лизнув морозиво й сердито жбурнув його до урни.
— Перезавантажся, — жартома порадив я йому.
— Знаєш що? — він підсунувся ближче. — Давай створимо щось своє, цікаве, круте й просунуте, щоб аж мізки в трубочку згорталися. Я тобі скажу, що всі оці штучки, на які ми витрачаємо час, туплять мізки.
— Не розумію, що ти пропонуєш?
— Якщо бавитись, то пристойними іграми. Час цікавитися серйозними речами.
— Затям, що твої інтелектуальні цяцьки нікому й задарма не потрібні.
— Це ти про себе?
— І про тебе також.
— А я тобі кажу — поміркуй, — буркнув Андрій, підвівся, потиснув руку і побрів, черкаючи рюкзаком по асфальту…
* * *
Швидко спливав час. Вже через рік ми вміли створювати сайти на «narod.ru», залюбки розробляли для них примітивні системи захисту й змагалися, хто перший їх зламає. Наріжний уперто намагався створити програми для комп’ютерних іграшок. Часом щось і вдавалося.
* * *
Вдома ніхто не лаяв мене, не докоряв, не читав лекції-повчання. Взагалі батьки робили вигляд, начебто нічого й не знають. Як той заєць, я, прищуливши вуха, очікував, що ось-ось над моєю головою мають розступитися небеса, і з холодної космічної височини пролунає страшний вирок.
І ця мить таки настала.
— Післязавтра отримаєш табель, і гайнемо до бабусі в село, — мовив батько під час вечері.
Значить, предки вже все обговорили. Отже, жодної надії залишитися в Харкові... Ні, я люблю бабусю і дідуся, люблю село, але ця любов триває не більше двох-трьох днів. Раніше, класу так до п’ятого, я не міг дочекатися, коли ж настане літо, щоб знову опинитися на свободі, тобто в селі. Але потім з’явився комп, і сільське літо перестало манити.
— А як же ремонт класу? — згадав я.
— Вже все погоджено з директором школи, — відповів батько. — Тобі, школярику, слід відпочити. Навчальний рік справді був напруженим. А в селі — тиша, спокій...
— По очах бачу, як йому не хочеться їхати, — мати читала мої думки.
— Це зараз душа не лежить, а, дивись, тільки-но туди потрапиш, то потім і не витягнеш до Харкова, — переконував батько.
Помовчав, а потім додав:
— Сергію, тобі корисно який час побути далі від міста, комп’ютера, шкільних друзів. І, будь ласка, не сприймай це як покарання за ваші з Андрієм витівки. Між іншим, у творі є багато слушних думок. Я так і сказав Ользі Петрівні. Але хочу дещо пояснити. Послухай: відчути себе обдуреним, побачити, як брехня ходить у пошані, а побита правда ледь ноги переставляє — все це, Сержику, діло нехитре. Так було, є і буде. Нікого не оминають труднощі підліткового віку. Але ти мусиш з’ясувати для себе, чому все так відбувається. А щоб це збагнути — потрібна мудрість. Ніхто ніколи нікого і ніде їй не вчить. Мудрість здобувають самотужки — з книг, з хороших фільмів, життєвих ситуацій...
«Повний гаплик! Батько встановив свій пароль на комп, а мати причепила на монітор список літератури (як ти здогадався — складений Ольгою Петрівною). Його просто нереально подужати за літо. Я порахував кількість сторінок усіх творів, поділив на 90 днів — і випав. Тільки уяви — щонайменше сорок сторінок за день! Від такого читання на лобі літери проступлять! На той час, коли я повернуся до Харкова, мої очі будуть не менші за лінзи нашого Гуманоїда. Але я тобі скажу, що не все так безнадійно. Користуватися компом мені дозволять тоді, коли прочитаю хоча б тридцять відсотків творів і перекажу їхній зміст.
Тисну руку!
Тримай хвоста бубликом!» — підбадьорював Андрій у коротенькому повідомленні на моїй стіні ВКонтакті.
В село! На заслання!
Пальцями ніжно погладжую мишку, торкаюсь клавіатури, жалісним поглядом дивлюся на темний квадрат монітора... Прощавайте, комп’ютер, телевізор, ролики, плеєр... Прощавай, цивілізація, й здрастуйте, будьте ви прокляті, кури, гуси, свині, корови, кози, собаки, коти, голуби!.. Земний уклін вам — найсварливіша й найлагідніша у світі бабцю Олено й мудрий дідусю Андрію.
Тремтіть, ще зеленкуваті та кислі яблука, груші, сливи, абрикоси, аґрус, — бо не всім вам судився цим літом довгий вік.
Ховайте, бабцю, недостиглі полуниці. Та хоч ви їх листям обгорніть — однаково знайду. Та не забудьте прип’яти цапа Бориса, який минулого літа підсадив мене ледь не до середини груші. Бо, бачте, він образився, що я занадто коротко підстриг йому борідку. Я ж бо хотів як краще, щоб до неї не чіплялися реп’яхи!
Та зніміть арешт з Полкана й поверніть мені кульковий пістолет, з якого минулого літа я трішечки покалічив зозулясту квочку, бо вона весь час намагалася мене дзюбнути, коли брав на руки пухкеньких, жовтеньких, як цвіт кульбаби, курчаток.
За все це, бабусю, я вам наламаю вербових гілочок на Зелену неділю, бо ж більше нікому. Гадаєте, дідусь подереться на вербу, як торік? Щоб йому знову защемило ногу поміж двох стовбурів розлогого дерева? Пригадуєте, як потім його усім селом визволяли з вербового полону, а він тільки ревів, як спійманий капканом ведмідь. Потому тиждень до вас не озивався. І коли б не мої дипломатичні здібності, то ви б із дідусем ходили вовками, мабуть, і досі. Це ж завдяки мені через тиждень після пригоди ви нарешті від нього почули: «А що, догавкалась?»
Знаю, ви тільки посміхнетесь, мовляв, таких сварок на віку трапляються тисячі. А пригадайте-но тернистий шлях до миру! Скільки він вам коштував кілограмів цукерок? А скільки літрів газованих напоїв, мультивітамінних соків? І ще багато чого, про що я й досі боюсь сказати мамі з татом. Бо на війні, як на війні.
Та годі вже мені! Завівся.
Чи не краще поміркувати, що прихопити з собою? Спробував заспівати, як це робить тато, коли наш старенький «Москвич», здолавши сотню кілометрів, підкочується до маленького села Ліщинівка.
Здрастуй, рідне село,
Як ти без мене жило…
Ні, це не годиться! Якісь бабські співанки. Потрібне щось бадьоріше.
* * *
П’ятнадцять гривень на рахунку мобільного — це були мої всі статки, з якими я ступив із закіптюженого «Москвича» в густий килим споришу біля бабусиного подвір’я. За сто з лишком кілометрів від Харкова, у дикому краї, такі гроші на рахунку — єдина можливість миттєвого зв’язку з цивілізованим світом, в якому люди не можуть і години прожити без інтернету та цифрового телебачення. Десь там лишився Андрій, приречений конати у книжковій облозі.
Радість зустрічі з дідусем та бабусею розвіяла сумний настрій, але в моїй уяві ніяк не вимальовувалась картина тутешнього буття без комп’ютера. Тільки тепер зрозумів, як тяжко доводилося нещасному Тарасові Шевченку, який понуро блукав берегами Аральського моря. Якби не писав вірші, то стовідсотково з’їхав би з глузду. Словом, я опинився на засланні й гадки не мав, що робити, аби не схибнутися від нудьги. Тому був ладен з ранку до вечора косити сіно, сапати картоплю, пиляти дрова, пасти гусей — все, що завгодно, аби не тинятися без діла.
— Озирнися довкола — яка казка, — підбадьорив батько, вмощуючись за кермом «Москвича».
Але не такий вже я дурний, щоб повірити в цю «казку». Причиною мого заслання стало не «нервове виснаження», що вимагає лікування сільською природою. Справа в грошах. Ще минулого року батьки могли нашкребти якусь копійку, щоб у липні гуртом чкурнути до Криму чи на Азовське море. А тепер — кожна поїздка в метро на обліку. Яке там в біса море!..
* * *
А тим часом потягом із Києва в напрямку Ліщинівки наближалося ще одне моє нещастя. Його не порівняти навіть із землетрусом, потопом, буревієм, спопеляючою блискавкою — все це такі собі розваги в порівнянні з тим, що звалилось того літа на мою мрійливу голову. Ні, я не перебільшую, бо усіляким стихійним лихам люди протистоять пліч-о-пліч, а я, мов та самотня тополя, яку гне до землі безжальний вітер. Безумовно, оминути нещастя вдалося б, якби я не закохався в Оксану. Вона приїхала в Ліщинівку з Києва на літні канікули.
Місце, де от-от мають розгорнутися неймовірні пригоди, вже важко назвати селом. За останні десять років воно перетворилося на хутірець, який загубився поміж соснових лісів неподалік річки Ворскли. Потрапити з нього у великий світ можна тільки через райцентрівське містечко Тростянець, відоме в Україні тим, що тут є шоколадна фабрика «Корона». Ліщинівку з Тростянцем з’єднує майже вщент зруйнована асфальтівка. Ні, не автомобілі-ваговози, не потужні трактори розбили дорогу, а роки, протягом яких ніхто не дбав про ремонт. Але якщо так поміркувати, то навіщо її лагодити? Окрім «Газелі», що раз на тиждень привозить хліб із райцентру, в наше село рідко хто заїздить.
То спека, то люті морози роз’їдають міць асфальту, розмивають дорогу дощі. Мине ще з десяток років, і крізь залишки асфальту проростуть бур’яни, бо вимирає Ліщинівка — батьківщина моєї матері, острівець мого дитинства. З півсотні дворів, на яких ще не так давно змагались у співучості півні, сьогодні лишилось півтора десятки, де дотліває вогник життя. І тільки влітку село наче прокидається від довго сну: з далеких і близьких країв звозять до дідусів та бабусь галасливих онуків.
* * *
— Хлопець з дороги. Швиденько б зготувала щось на стіл, а то Шмигало не дасть і поїсти. Напевно, вже уздрів, що приїхали, — розпорядився дідусь, вмощуючись поруч, щоб розпитати «як люди зараз живуть в городі».
— В тебе ж і язик! — дорікнула бабуся. — Кожному прізвисько причепить. А Олега не чіпай. Він — хазяйновитий хлопець. Допомагає дідові з бабою.
— Що?! Олег також приїхав?! — зрадів я.
— Вже тиждень, як гасає на своєму чортопхаї. До нас ледь не щодня заглядає, цікавлячись, чи ти не приїхав? В кого він удався такий непосидючий? От тільки все в нього якось без толку. Одне шмигання. Туди-сюди, туди-сюди.
— А чортопхай, дідусю, це що?
— Та воно таке, як ото колись були мопеди. На сучасний лад якось матюкливо зветься. Сукер чи біс його знає...
— Що ти мелеш! — гримнула бабуся.
— Ні, мабуть, скукер, — далі розмірковував дідусь. — Гадаю, його вигадали американці для тих, хто скучає, рятується від нудьги, бо в господарстві від нього ніякої користі: ні мішок з травою, ні дровеняку привезти з лісу. Коротше — чортопхай.
— Це скутер, дідусю, то ви не розчули. Така техніка коштує чималих грошей. Невже він на ньому з самого Житомира приїхав?
— Та ні. Батько привіз автомобілем з будкою. З годину вовтузилися, доки вивантажили купу лантухів. Чи він тут і зимуватиме?
— А ти б пішов та й поцікавився, — озвалась від плити бабуся.
— Так тобі там і скажуть. Від них і раніше слова не діждешся було, а тепер, коли син розбагатів, так і зовсім заціпило. Великі статки роблять людей мовчазними.
— Того то ти у нас такий і говіркий, що бідний. Краще поведи Сергійка на город. Нехай полюбується, як рясно вродила полуниця. А вишень скільки! Гілки гнуться. У вашому Харкові — все втридорога. Хіба ж наїсися досхочу?
Біля двору щось захурчало, потім стихло.
— Діду! Сергій приїхав?! — голосно запитав, не встаючи зі скутера, Олег.
— О! Вже припхався. Говорив тобі, лаштуй швидше їсти.
— Обов’язково пообідаю, — я побіг відчиняти хвіртку.
— Скажи, нехай зашмигне через годину, — кинув услід дідусь.
Олег ставив на підніжку новенький, з блискучими боками, скутер.
— Нарешті з’явився! Ще трохи — і я почав би розмовляти з козою. Ти не уявляєш, яка тут нудьга! — почав, замість вітання, жалітися Олег.
— Я також, як на заслання їхав.
— Ось іще Дмитро має приїхати. Так що твоє ув’язнення має бути веселим.
— Твій? — я кивнув на скутер.
— Ну, а чий же? Батечко подарував на останній дзвоник. Тепер маю цяцьку. На літо повинно вистачити, як ти гадаєш?
— Як на літо?..
— А що, гадаєш, довше їздитиме? — здивувався Олег.
Я розгублено мовчав, бо не зовсім розумів, що він має на увазі. Мені б, наприклад, цього скутера вистачило на десять років, я б його беріг і доглядав не гірше за комп’ютер.
— Чого задумався? Хутчіш збирайся. Черешні чекають.
— Вони ще зелені.
— А ти їх бачив? Я вже тут старожил, зрозумів? І знаю навіть, скільки яєць знесуть за день бабині кури.
— До чого тут яйця?
— Не тупи! В селі, щоб ти знав, сама ходова валюта: самогонка, яйця, сало й молоко, — терпляче пояснив Олег. — От скажи, скільки тобі батьки залишили грошей?
— Ніскільки.
— Вважай, ти пропав. А чіпси, а сухарики, а кока-кола, а морозиво? — перелік раптом урвався.
Олег роззирнувся довкола і вже тихіше продовжив:
— Та й не будеш же ти у діда сигарети красти? Бо мій курить такі, що аж горобці з-під стріхи непритомні падають, а пес тягне свого хвоста в будку і не вилазить звідти доти, доки вітер не розвіє той сморід. От тепер поясни, як ти тут збираєшся жити? Мені ось лишили сотню гривень: за тиждень ледь не всі витратив. А десяток яєць, щоб ти знав, — це завжди свіжа копійка.
— Кому ж ти тут їх продаси?
— Дідьку лисому! До Тростянця — півдня рачки, а ми маємо колеса! І продамо там, що завгодно й кому завгодно, — збуджено заходився пояснювати Олег.
Справжній Шмигало! Дідусь влучив у десятку. Ще позаминулого літа Олег був зовсім іншим: мовчазним, вайлуватим, лінивим і постійно щось жував. А тепер — наче підмінили.
1 «In My Humble Opinion» — відомий вислів-коментар, у перекладі з англ. «на мою скромну думку», що став згодом популярним акронімом серед молоді, як коментар до відомої гри «Underworld».
2 Серфити — шукати необхідну інформацію в мережі інтернет, від англ. «surf the Internet».
Несподівано наприкінці навчального року, окрім тематичної атестації з української літератури, на наші й без того вкрай виснажені голови звалився злощасний твір на тему: «Мені тринадцятий минало». Хто б міг тоді подумати, що твір спричинить такі пригоди, від згадки про яких холоне кров у жилах.
Ідея доконати перевтомлених дітей могла прийти в голову тільки Ользі Петрівні, — «сподвижнику і новатору педагогічної ниви», — так про неї пишуть у місцевих газетах і розповідають у випусках телевізійних новин. Щоб перерахувати всі її звання та заслуги — не вистачить сторінки учнівського зошита.
— Більшості з вас — тринадцять років, — почала вона урочисто, наче з трибуни. — Я вам скажу, що це не просто вік, а точка відліку напрочуд дивного й цікавого в житті кожної людини періоду — підліткового. Він оспіваний поетами, про нього написані романи й повісті. О цій порі ви непомітно залишаєте країну дитинства, робите перші кроки у світ юності. Бентежна, загадкова мить!.. Вона назавжди лишається світлим спогадом у житті кожної людини. То ж опишіть його, поділіться враженнями, спостереженнями, мріями... — пояснювала вчителька, безугавно поправляючи вказівним пальцем окуляри зі здоровезними, як супутникові антени, лінзами.
Голівка в неї маленька. Сама худорлява, як тростиночка. На голові не зачіска, а некошений газон наприкінці літа. Цю химерну ікебану, яка за об’ємом більша за голову, доповнюють окуляри — на півобличчя, їй-богу! Тож коли вам раптово доведеться зустрітися з Ольгою Петрівною в шкільних коридорах, то перше, що спаде на думку: перед вами бідолашний гуманоїд, який заблукав в українській школі. Ну, скажіть, як тут не притулити «сподвижнику і новатору педагогічної ниви» таке прізвисько, як Гуманоїд?! Отож.
Творче завдання нас з Андрієм роздратувало вкрай. І ми вирішили трішки вгамувати педагогічну фантазію вчительки. Але як? Зненацька кинути їй до ніг петарду?! Вилити три літри клею «Момент» в сумку з учнівськими зошитами? Відсилати з інтернетівського сайту есемески з інтимно-еротичними віршами? За допомогою фотошопу притулити її сірникову голівоньку на плечі топ-моделі в бікіні й почепити це фото біля розкладу занять? Ще можна зателефонувати в канцелярію і, відрекомендувавшись сусідом Ольги Петрівни, схвильовано сповістити, що з вікон її квартири валить сизий дим...
Словом, у нашому арсеналі було безліч способів.
— А знаєш що? Ми вчинимо, як справжні інтелектуали, — вже ввечері пролунав в мобілці бадьорий голос Андрія. — Напишемо всього лише три-п’ять коротеньких речень у творі. Серж, прикинь, як вона обламається?
— Куценький твір? Вигадав, чим здивувати!
— Ну ти й морозко! — зітхнув Андрій. — Гаразд. Обговоримо завтра в школі.
* * *
Це була не ідея, а бомба! Ми реготали до сліз, уявляючи, як здоровезні скельця окулярів Ольги Петрівни поповзуть на лоба, коли вона відкриє Андріїв зошит і прочитає:
Дев’ятнадцятого травня дві тисячі дванадцятого року.
Твір на тему: «Мені тринадцятий минало»
«Тринадцять років — це вік, коли батьки починають тебе дратувати не менше за родичів, друзів та вчителів».(Продовження твору див. у зошиті учня 8-Б класу Сергія Приходька).
А щоб їй не довелося довго шукати мій зошит у купі інших, ми їх здамо один за одним.
Дев’ятнадцятого травня дві тисячі дванадцятого року.
Продовження твору на тему «Мені тринадцятий минало». (Продовження, початок див. у зошиті учня 8-Б класу Андрія Наріжного).
«Тринадцять років — це вік, коли вперше в житті почуваєш себе обдуреним на всі сто. Бо до тебе нарешті доходить, що в житті рідко коли спрацьовує «на відмінно» бодай хоч одне правило, яке вчителі втовкмачували тобі в голову. У цьому світі все навпаки: за улесливу брехню — хвалять, за правду — б’ють, перемагає не розум, а гроші. Через те часто-густо спрацьовує закон бутерброда, що падає завжди маслом донизу. Була б моя воля! З якою насолодою я поставив би колінами на гречку усіх брехунів, які вчать нас у школі тому, чого ніколи не буде в житті».
* * *
Скажу чесно, цього року Гуманоїд своїм новаторством доконала. Ось іще приклад оригінального педагогічного пошуку: «Діти, уважно послухайте домашнє завдання. Вдома сядьте за письмовим столом, заспокойтеся, відімкніть увагу від усіх клопотів, закрийте очі й уявіть себе класиком української літератури: Шевченком, Коцюбинським, Франком. Ким забажаєте. Виберіть за власним уподобанням твір улюбленого письменника й напишіть продовження. Хоча б на дві сторінки», — захоплено рекла Ольга Петрівна.
Наступного дня усі ми ходили по школі з гордо піднятими головами, вдаючи з себе відомих літераторів, і намагалися вловити момент, коли коридо- ром йшла Ольга Петрівна. Тоді хтось мерщій хапав за руку першого-ліпшого й тягнув до одного з портретів українських письменників, що прикрашали стіни шкільного коридору, й виголошував: «Будьмо знайомі! Я — Степан Васильченко. Як?! Ви ще й досі не прочитали продовження мого «Басурмена»?
* * *
Отже, ми здали зошити з написаними творами й стали нетерпляче очікувати на вибух атомної бомби. Бо єдине, що бездоганно вміла робити Ольга Петрівна як відмінник народної освіти, так це здіймати галас. Та сталося не так, як гадалося.
Того дня вона увійшла до класу, привіталась і заходилася роздавати перевірені зошити. Це вже видалося нам підозрілим, бо зазвичай новаторка освітньої ниви спершу виголошувала короткий огляд добре виконаних робіт, зупинялась на творах двієчників, звертаючи увагу на помилки, недолугість викладеної думки та інше, а вже потім повертала зошити.
— А тепер попорошу назвати оцінки, — мовила вчителька, коли стосик зошитів розтанув у її руках, й схилилася над класним журналом.
Ми з Андрієм здивовано переглянулися: з усього класу тільки мені та йому не повернули творів. Що ж, ми також обрали тактику мовчання й терпляче чекали на подальший розвиток подій. Черга за алфавітом дійшла до Андрія, Ольга Петрівна підвела погляд, поправила окуляри і спокійнісінько сказала:
— А про свою оцінку, Андрію, ви зі своїм другом дізнаєтесь від батьків сьогодні ввечері. Я не наважилась оцінювати ваш твір, написаний у співавторстві з Сергієм Приходьком. За роки багатолітньої практики викладання української літератури в школі подібне трапляється зі мною вперше. І критерії, за якими оцінюються подібні твори, мені невідомі. Залишаю пусті клітинки. Отже, далі…
— Дозвольте! — Андрій підняв руку.
— Якщо ви хочете поговорити про свій твір, то ми це зробимо завтра, у вузькому колі. Я спеціально призначила час і запросила ваших батьків. А марнувати на дурниці урок, який відведений державою на навчання, я не можу.
— Та це ж непедагогічно! — спалахнув Андрій.
— Здається, я дала вичерпну відповідь. Чи не так? А якщо заважатимете проводити урок, то я попрошу вас залишити клас.
— Але ж до чого тут батьки?! — не вгамовувався він. — Це по-перше…
— А по-друге, я вас прошу не перечити вчителеві. Замовкніть! — процідила крізь зуби Ольга Петрівна і зблідла.
— Та у вас просто не вистачило сміливості…
— Вийдіть… Геть із класу! Який з біса грамотний!
Запахло грозою. В класі з різних сторін почувся шепіт.
— Гаразд, — мовив Андрій, погоджуючись на капітуляцію.
Понуро, не кваплячись, підвівся, кинув до рюкзака підручник і розвалькувато пройшов через весь клас, а біля дверей зупинився.
— Ольго Петрівно, зважайте, що я буду скаржитись, — ультимативно прозвучало з його уст.
Він грав. Я в цьому не сумнівався.
— Кому? Куди? — насторожилася вчителька.
Це була несподіванка, якої вона аж ніяк не чекала, попри весь свій багатий педагогічний досвід.
Шепіт припинився. Запала напружена тиша.
— До ліги сексуальних меншостей, — серйозно відповів Андрій і під гучний вибух реготу зачинив за собою двері.
Із-за здоровезних скелець окулярів, що сповзли на кінчик носа, розгублено кліпали маленькі, як у миші, сірі оченята. Вчителька жадібно втягувала повітря, наче ніяк не наважувалася щось сказати.
Виставі забракло логічного завершення. Я почекав, доки вщухне гамір, підвівся й голосно пояснив:
— Це, між іншим, цитата з твору класиків російської літератури Ільфа і Петрова!
Знову зчинився гамір. Я подався слідом за Андрієм.
* * *
До школи того дня ми так і не повернулися. Вешталися містом, бо знали, що тільки-но з’явимося — відведуть до директора. Гуманоїд так завжди чинить з непокірними.
Цього разу наша взяла, але здобуту перемогу тихо сповивав туман тривоги. Зрештою, ми були готові до всього, але аж ніяк не передбачали, що про цю витівку довідаються батьки.
— Тремтиш? — запитав Андрій, коли ми прощалися.
— Ні. Міркую, як підготуватися до завтрашньої літературної дискусії.
— Погодься, що б там не було, а ми таки її провчили. Ось побачиш, ця історія стане подією номер один навчального року, — підбадьорював Андрій. — А предки? Вони зрозуміють.
— Твої, може, й зрозуміють.
— А твої? Ми ж не брехню, не матюки написали? Чи не маємо права на власну думку? Чого спохмурнів?
— Передчуття.
— Облиш! За правду треба боротись. Повір мені, жахливішої кари, ніж заборонити користуватися компом, предки не вигадають. Тож до завтра!
— Побачимось, — я потиснув руку. — З’являться новини — пиши ВКонтакті.
* * *
Раніше Андрій мав репутацію такого відчайдуха, про яких кажуть, що за ним в’язниця плаче. Можливо, буцегарня б таки виплакала своє. Але сталося так, що потенційний в’язень випадково зацікавився комп’ютерами. Вони його і врятували від біди.
Доля звела нас за однією партою. На той час мої батьки придбали квартиру неподалік залізничного вокзалу, через те довелось переходити до іншої школи, звикати до нового класу, де й навчався цей бешкетник.
«Базар-вокзал-міліція», — так коротко Андрій говорить про власне минуле. Він мешкав в будинку з безліччю арок, який займає цілий квартал неподалік вокзалу. Його батьки багато років працювали залізничними будівельниками, тому з відряджень не вилазили. Тож виховувала хлопця бабуся. На той час їй було під вісімдесят років. Найдовша відстань, яку вона могла подолати — від ліжка до кухні, щоб приготувати щось поїсти цьому бузувіру.
«Ти тільки уяви, яку я мав свободу! Нікому й не снилося. Та недовго музика грала — спалився. Потрапив на облік до кримінальної міліції. Щоб ти знав: вулиця — це крута школа для пацанів. В той час, коли бабусі водили за ручку моїх однолітків до музичної школи чи до репетитора з англійської мови, я розкуштовував смак пива, затягувався першою цигаркою. Бився до першої крові. Мене вчили нишпорити по чужих кишенях в переповненому вагоні метро. Всього було. Але не подумай, що я цим пишаюся. Просто я трішки інший, ніж ви усі», — відверто зізнався Андрій одного разу.
* * *
Коли я вперше увійшов до нового класу, то було тільки одне вільне місце — поруч Андрія. На уроках і під час перерви він допікав мене своїми приколами. З кожним днем наші стосунки ставали все нестерпнішими.
Невдовзі трапився випадок, який полегшив гірку долю «новенького». Андрій довідався про моє захопленнями комп’ютерними іграми. Все, що він міг знати про комп’ютери на той час — це лише те, що вони існують.
— Гей, новенький! Ти, кажуть, петраєш у компах? Принеси путящий антивірус, — якось перед уроком звернувся до мене Арсеній Прокопчук. Цей хлопець мав чималий авторитет, його усі поважали, бо він напрочуд легко нокаутував супротивників на боксерському рингу і неодноразово здобував титул чемпіона міста серед юніорів.
— Нема питань, — різко відповів я і заходився готуватися до уроку.
— Чуєш, комп’ютерний щур, може й мене навчиш шарити в інтернеті? — запитав Андрій, боляче штовхаючи мене ліктем під ребра.
Того ж дня після уроків я запросив його до інтернет-клубу, щоб пояснити, для чого люди створили комп’ютер. Та мить виявилася для нього доленосною, бо в хлопцеві назавжди помер колишній бевзь і бешкетник Андрій Наріжний із 7-Б. А я за годину став для нього щонайменше Девідом Коперфілдом.
Він кинув палити, перестав цмулити пиво й навіть старався не матюкатися. Ходив за мною слідом, уважно слухав пояснення, як грати в ту чи іншу стрілялку. Згодом мій учень зацікавився тим, як же, власне, працює комп. Чому оце залізяччя таке розумне? Який принцип роботи процесора? Які функції виконує та чи інша програма? Що таке жорсткий диск і чому він позначається буквами C та D?
Спершу мені приємно було навчати Андрія комп’ютерній азбуці. Однак запалу вистачило ненадовго. Найбільше дратувало те, коли він ледь не хвилину шукав кожну потрібну букву на клавіатурі.
Одного разу мій терпець урвався, і я згарячу випалив: «Комп’ютер — це не рогатка, розумієш?! І якщо хочеш петрати в техніці, то варто прочитати хоча б перші три розділи книги «Комп’ютер для "чайників"».
Ще тиждень тому я б добряче поплатився за таку настанову. Але зараз Андрій мовчав, розгублено кліпаючи очима.
А згодом трапилося диво: Наріжний почав отримувати високі оцінки фактично з усіх предметів! У класі ніхто не йняв віри. Вчителі тільки знизували плечима. Підручники з математики, фізики, хімії він читав так, наче то були комікси…
Його батьки, ошелешені разючими змінами, придбали синові потужний комп і провели інтернет. Андрій навіть раніше за мене довідався, що imho underworld[1] — це найбільш рульний диаблівський мод.
В інеті він серфив[2] так, наче користувався ним змалечку.
— Серж, ми відстали від життя. Бо просунутим вважається той, хто тямить у мовах програмування «С++», та «Java», — невдоволено зауважив Андрій. Звичайно, таке чути було неприємно. Ще кілька місяців тому без моєї допомоги він не міг знайти клавішу «Enter». А нині, наче крутий програмер, кидається словами «сішка», «жаба».
— То й що тепер?
— Було б добре навчитися.
— Ти здурів? Самотужки нічого не вийде. А на курси нас не візьмуть — не доросли ще. Тямиш?
— Цю тему слід перетерти з предками, — наполягав Андрій.
Переконувати його в безнадійності цього задуму було марно. Щоб не сперечатися, я пообіцяв, що таки поговорю з батьками. І того ж вечора завів з ними розмову.
Мій тато — математик. Працює науковим співробітником дослідного інституту. Він терпляче вислухав мене й відповів з усмішкою: «Легше дитину перевчити ходити на руках, ніж навчити її мови програмува- ння».
Проте мати — вихователька дитячого садочка — заперечила: «До десяти-тринадцяти років діти легше й швидше за дорослих освоюють будь-яку науку. Цей факт має тисячі доказів. Сержику, вперед!»
І от одного дня, в супроводі моєї мами, ми переступили поріг закладу, де, на нашу думку, навчали майбутніх хакерів.
Початок науки був дуже важким. Дорослі з нас кепкували, аж доки на одному з практичних занять Андрій не розписав від «а» до «я» кодування команд для однієї комп’ютерної іграшки. Добра половина слухачів із цим завданням не впоралися. Це стало для нас перемогою і визнанням.
* * *
Якось після уроків ми по самі вуха зав’язли у війні з групою першокласних геймерів і таки розгромили їх вщент. Перемогу вирішили відсвяткувати морозивом. Радісний ще хвилину тому, Андрій раптом набундючився, став мовчазним.
— Серж, тобі не набридло гаяти час на оці ігрища для дебілів? — озвався він, коли ми вмостилися з морозивом на лавці.
— Ні. До того ж вони не такі вже й тупі: просунуті, сучасні іграшки. Звичайно, що нижче плінтуса, але серед інших чимало й цікавих.
Я заходився ласувати пломбіром. Андрій кілька разів лизнув морозиво й сердито жбурнув його до урни.
— Перезавантажся, — жартома порадив я йому.
— Знаєш що? — він підсунувся ближче. — Давай створимо щось своє, цікаве, круте й просунуте, щоб аж мізки в трубочку згорталися. Я тобі скажу, що всі оці штучки, на які ми витрачаємо час, туплять мізки.
— Не розумію, що ти пропонуєш?
— Якщо бавитись, то пристойними іграми. Час цікавитися серйозними речами.
— Затям, що твої інтелектуальні цяцьки нікому й задарма не потрібні.
— Це ти про себе?
— І про тебе також.
— А я тобі кажу — поміркуй, — буркнув Андрій, підвівся, потиснув руку і побрів, черкаючи рюкзаком по асфальту…
* * *
Швидко спливав час. Вже через рік ми вміли створювати сайти на «narod.ru», залюбки розробляли для них примітивні системи захисту й змагалися, хто перший їх зламає. Наріжний уперто намагався створити програми для комп’ютерних іграшок. Часом щось і вдавалося.
* * *
Вдома ніхто не лаяв мене, не докоряв, не читав лекції-повчання. Взагалі батьки робили вигляд, начебто нічого й не знають. Як той заєць, я, прищуливши вуха, очікував, що ось-ось над моєю головою мають розступитися небеса, і з холодної космічної височини пролунає страшний вирок.
І ця мить таки настала.
— Післязавтра отримаєш табель, і гайнемо до бабусі в село, — мовив батько під час вечері.
Значить, предки вже все обговорили. Отже, жодної надії залишитися в Харкові... Ні, я люблю бабусю і дідуся, люблю село, але ця любов триває не більше двох-трьох днів. Раніше, класу так до п’ятого, я не міг дочекатися, коли ж настане літо, щоб знову опинитися на свободі, тобто в селі. Але потім з’явився комп, і сільське літо перестало манити.
— А як же ремонт класу? — згадав я.
— Вже все погоджено з директором школи, — відповів батько. — Тобі, школярику, слід відпочити. Навчальний рік справді був напруженим. А в селі — тиша, спокій...
— По очах бачу, як йому не хочеться їхати, — мати читала мої думки.
— Це зараз душа не лежить, а, дивись, тільки-но туди потрапиш, то потім і не витягнеш до Харкова, — переконував батько.
Помовчав, а потім додав:
— Сергію, тобі корисно який час побути далі від міста, комп’ютера, шкільних друзів. І, будь ласка, не сприймай це як покарання за ваші з Андрієм витівки. Між іншим, у творі є багато слушних думок. Я так і сказав Ользі Петрівні. Але хочу дещо пояснити. Послухай: відчути себе обдуреним, побачити, як брехня ходить у пошані, а побита правда ледь ноги переставляє — все це, Сержику, діло нехитре. Так було, є і буде. Нікого не оминають труднощі підліткового віку. Але ти мусиш з’ясувати для себе, чому все так відбувається. А щоб це збагнути — потрібна мудрість. Ніхто ніколи нікого і ніде їй не вчить. Мудрість здобувають самотужки — з книг, з хороших фільмів, життєвих ситуацій...
«Повний гаплик! Батько встановив свій пароль на комп, а мати причепила на монітор список літератури (як ти здогадався — складений Ольгою Петрівною). Його просто нереально подужати за літо. Я порахував кількість сторінок усіх творів, поділив на 90 днів — і випав. Тільки уяви — щонайменше сорок сторінок за день! Від такого читання на лобі літери проступлять! На той час, коли я повернуся до Харкова, мої очі будуть не менші за лінзи нашого Гуманоїда. Але я тобі скажу, що не все так безнадійно. Користуватися компом мені дозволять тоді, коли прочитаю хоча б тридцять відсотків творів і перекажу їхній зміст.
Тисну руку!
Тримай хвоста бубликом!» — підбадьорював Андрій у коротенькому повідомленні на моїй стіні ВКонтакті.
В село! На заслання!
Пальцями ніжно погладжую мишку, торкаюсь клавіатури, жалісним поглядом дивлюся на темний квадрат монітора... Прощавайте, комп’ютер, телевізор, ролики, плеєр... Прощавай, цивілізація, й здрастуйте, будьте ви прокляті, кури, гуси, свині, корови, кози, собаки, коти, голуби!.. Земний уклін вам — найсварливіша й найлагідніша у світі бабцю Олено й мудрий дідусю Андрію.
Тремтіть, ще зеленкуваті та кислі яблука, груші, сливи, абрикоси, аґрус, — бо не всім вам судився цим літом довгий вік.
Ховайте, бабцю, недостиглі полуниці. Та хоч ви їх листям обгорніть — однаково знайду. Та не забудьте прип’яти цапа Бориса, який минулого літа підсадив мене ледь не до середини груші. Бо, бачте, він образився, що я занадто коротко підстриг йому борідку. Я ж бо хотів як краще, щоб до неї не чіплялися реп’яхи!
Та зніміть арешт з Полкана й поверніть мені кульковий пістолет, з якого минулого літа я трішечки покалічив зозулясту квочку, бо вона весь час намагалася мене дзюбнути, коли брав на руки пухкеньких, жовтеньких, як цвіт кульбаби, курчаток.
За все це, бабусю, я вам наламаю вербових гілочок на Зелену неділю, бо ж більше нікому. Гадаєте, дідусь подереться на вербу, як торік? Щоб йому знову защемило ногу поміж двох стовбурів розлогого дерева? Пригадуєте, як потім його усім селом визволяли з вербового полону, а він тільки ревів, як спійманий капканом ведмідь. Потому тиждень до вас не озивався. І коли б не мої дипломатичні здібності, то ви б із дідусем ходили вовками, мабуть, і досі. Це ж завдяки мені через тиждень після пригоди ви нарешті від нього почули: «А що, догавкалась?»
Знаю, ви тільки посміхнетесь, мовляв, таких сварок на віку трапляються тисячі. А пригадайте-но тернистий шлях до миру! Скільки він вам коштував кілограмів цукерок? А скільки літрів газованих напоїв, мультивітамінних соків? І ще багато чого, про що я й досі боюсь сказати мамі з татом. Бо на війні, як на війні.
Та годі вже мені! Завівся.
Чи не краще поміркувати, що прихопити з собою? Спробував заспівати, як це робить тато, коли наш старенький «Москвич», здолавши сотню кілометрів, підкочується до маленького села Ліщинівка.
Здрастуй, рідне село,
Як ти без мене жило…
Ні, це не годиться! Якісь бабські співанки. Потрібне щось бадьоріше.
* * *
П’ятнадцять гривень на рахунку мобільного — це були мої всі статки, з якими я ступив із закіптюженого «Москвича» в густий килим споришу біля бабусиного подвір’я. За сто з лишком кілометрів від Харкова, у дикому краї, такі гроші на рахунку — єдина можливість миттєвого зв’язку з цивілізованим світом, в якому люди не можуть і години прожити без інтернету та цифрового телебачення. Десь там лишився Андрій, приречений конати у книжковій облозі.
Радість зустрічі з дідусем та бабусею розвіяла сумний настрій, але в моїй уяві ніяк не вимальовувалась картина тутешнього буття без комп’ютера. Тільки тепер зрозумів, як тяжко доводилося нещасному Тарасові Шевченку, який понуро блукав берегами Аральського моря. Якби не писав вірші, то стовідсотково з’їхав би з глузду. Словом, я опинився на засланні й гадки не мав, що робити, аби не схибнутися від нудьги. Тому був ладен з ранку до вечора косити сіно, сапати картоплю, пиляти дрова, пасти гусей — все, що завгодно, аби не тинятися без діла.
— Озирнися довкола — яка казка, — підбадьорив батько, вмощуючись за кермом «Москвича».
Але не такий вже я дурний, щоб повірити в цю «казку». Причиною мого заслання стало не «нервове виснаження», що вимагає лікування сільською природою. Справа в грошах. Ще минулого року батьки могли нашкребти якусь копійку, щоб у липні гуртом чкурнути до Криму чи на Азовське море. А тепер — кожна поїздка в метро на обліку. Яке там в біса море!..
* * *
А тим часом потягом із Києва в напрямку Ліщинівки наближалося ще одне моє нещастя. Його не порівняти навіть із землетрусом, потопом, буревієм, спопеляючою блискавкою — все це такі собі розваги в порівнянні з тим, що звалилось того літа на мою мрійливу голову. Ні, я не перебільшую, бо усіляким стихійним лихам люди протистоять пліч-о-пліч, а я, мов та самотня тополя, яку гне до землі безжальний вітер. Безумовно, оминути нещастя вдалося б, якби я не закохався в Оксану. Вона приїхала в Ліщинівку з Києва на літні канікули.
Місце, де от-от мають розгорнутися неймовірні пригоди, вже важко назвати селом. За останні десять років воно перетворилося на хутірець, який загубився поміж соснових лісів неподалік річки Ворскли. Потрапити з нього у великий світ можна тільки через райцентрівське містечко Тростянець, відоме в Україні тим, що тут є шоколадна фабрика «Корона». Ліщинівку з Тростянцем з’єднує майже вщент зруйнована асфальтівка. Ні, не автомобілі-ваговози, не потужні трактори розбили дорогу, а роки, протягом яких ніхто не дбав про ремонт. Але якщо так поміркувати, то навіщо її лагодити? Окрім «Газелі», що раз на тиждень привозить хліб із райцентру, в наше село рідко хто заїздить.
То спека, то люті морози роз’їдають міць асфальту, розмивають дорогу дощі. Мине ще з десяток років, і крізь залишки асфальту проростуть бур’яни, бо вимирає Ліщинівка — батьківщина моєї матері, острівець мого дитинства. З півсотні дворів, на яких ще не так давно змагались у співучості півні, сьогодні лишилось півтора десятки, де дотліває вогник життя. І тільки влітку село наче прокидається від довго сну: з далеких і близьких країв звозять до дідусів та бабусь галасливих онуків.
* * *
— Хлопець з дороги. Швиденько б зготувала щось на стіл, а то Шмигало не дасть і поїсти. Напевно, вже уздрів, що приїхали, — розпорядився дідусь, вмощуючись поруч, щоб розпитати «як люди зараз живуть в городі».
— В тебе ж і язик! — дорікнула бабуся. — Кожному прізвисько причепить. А Олега не чіпай. Він — хазяйновитий хлопець. Допомагає дідові з бабою.
— Що?! Олег також приїхав?! — зрадів я.
— Вже тиждень, як гасає на своєму чортопхаї. До нас ледь не щодня заглядає, цікавлячись, чи ти не приїхав? В кого він удався такий непосидючий? От тільки все в нього якось без толку. Одне шмигання. Туди-сюди, туди-сюди.
— А чортопхай, дідусю, це що?
— Та воно таке, як ото колись були мопеди. На сучасний лад якось матюкливо зветься. Сукер чи біс його знає...
— Що ти мелеш! — гримнула бабуся.
— Ні, мабуть, скукер, — далі розмірковував дідусь. — Гадаю, його вигадали американці для тих, хто скучає, рятується від нудьги, бо в господарстві від нього ніякої користі: ні мішок з травою, ні дровеняку привезти з лісу. Коротше — чортопхай.
— Це скутер, дідусю, то ви не розчули. Така техніка коштує чималих грошей. Невже він на ньому з самого Житомира приїхав?
— Та ні. Батько привіз автомобілем з будкою. З годину вовтузилися, доки вивантажили купу лантухів. Чи він тут і зимуватиме?
— А ти б пішов та й поцікавився, — озвалась від плити бабуся.
— Так тобі там і скажуть. Від них і раніше слова не діждешся було, а тепер, коли син розбагатів, так і зовсім заціпило. Великі статки роблять людей мовчазними.
— Того то ти у нас такий і говіркий, що бідний. Краще поведи Сергійка на город. Нехай полюбується, як рясно вродила полуниця. А вишень скільки! Гілки гнуться. У вашому Харкові — все втридорога. Хіба ж наїсися досхочу?
Біля двору щось захурчало, потім стихло.
— Діду! Сергій приїхав?! — голосно запитав, не встаючи зі скутера, Олег.
— О! Вже припхався. Говорив тобі, лаштуй швидше їсти.
— Обов’язково пообідаю, — я побіг відчиняти хвіртку.
— Скажи, нехай зашмигне через годину, — кинув услід дідусь.
Олег ставив на підніжку новенький, з блискучими боками, скутер.
— Нарешті з’явився! Ще трохи — і я почав би розмовляти з козою. Ти не уявляєш, яка тут нудьга! — почав, замість вітання, жалітися Олег.
— Я також, як на заслання їхав.
— Ось іще Дмитро має приїхати. Так що твоє ув’язнення має бути веселим.
— Твій? — я кивнув на скутер.
— Ну, а чий же? Батечко подарував на останній дзвоник. Тепер маю цяцьку. На літо повинно вистачити, як ти гадаєш?
— Як на літо?..
— А що, гадаєш, довше їздитиме? — здивувався Олег.
Я розгублено мовчав, бо не зовсім розумів, що він має на увазі. Мені б, наприклад, цього скутера вистачило на десять років, я б його беріг і доглядав не гірше за комп’ютер.
— Чого задумався? Хутчіш збирайся. Черешні чекають.
— Вони ще зелені.
— А ти їх бачив? Я вже тут старожил, зрозумів? І знаю навіть, скільки яєць знесуть за день бабині кури.
— До чого тут яйця?
— Не тупи! В селі, щоб ти знав, сама ходова валюта: самогонка, яйця, сало й молоко, — терпляче пояснив Олег. — От скажи, скільки тобі батьки залишили грошей?
— Ніскільки.
— Вважай, ти пропав. А чіпси, а сухарики, а кока-кола, а морозиво? — перелік раптом урвався.
Олег роззирнувся довкола і вже тихіше продовжив:
— Та й не будеш же ти у діда сигарети красти? Бо мій курить такі, що аж горобці з-під стріхи непритомні падають, а пес тягне свого хвоста в будку і не вилазить звідти доти, доки вітер не розвіє той сморід. От тепер поясни, як ти тут збираєшся жити? Мені ось лишили сотню гривень: за тиждень ледь не всі витратив. А десяток яєць, щоб ти знав, — це завжди свіжа копійка.
— Кому ж ти тут їх продаси?
— Дідьку лисому! До Тростянця — півдня рачки, а ми маємо колеса! І продамо там, що завгодно й кому завгодно, — збуджено заходився пояснювати Олег.
Справжній Шмигало! Дідусь влучив у десятку. Ще позаминулого літа Олег був зовсім іншим: мовчазним, вайлуватим, лінивим і постійно щось жував. А тепер — наче підмінили.
1 «In My Humble Opinion» — відомий вислів-коментар, у перекладі з англ. «на мою скромну думку», що став згодом популярним акронімом серед молоді, як коментар до відомої гри «Underworld».
2 Серфити — шукати необхідну інформацію в мережі інтернет, від англ. «surf the Internet».
Валентин Бердт «Все починається в 13»
Проза для підлітків сьогодні є одним з головних трендів сучасної української літератури. Здебільшого це реалізм, де дія відбувається у школі або під час канікул. Не стала винятком і повість "Все починається в 13", в якій бачимо саме "канікулярний" період.
Назва книги не випадкова: вже з першої сторінки ми дізнаємося про те, що може думати підліток, якому наприкінці навчального року задали написати твір на тему "Мені тринадцятий минало". Зрозуміло, що надихнув учительку на цю тему відомий вірш Тараса Григоровича Шевченка. Вчителька дуже поетична, навіть надміру, як на мене. У її монолозі-зверненні до учнів і "країна дитинства", і "перші кроки у світ юності", і "бентежна, загадкова мить" (С.5). Щиро кажучи, після такого "зачину" особисто мені було б украй важко взагалі написати бодай щось пристойне.
Та й сам візуальний образ відповідний: "...пояснювала вчителька, безугавно поправляючи вказівним пальцем окуляри зі здоровезними, як супутникові антени, лінзами.
Голівка у неї маленька. Сама худорлява, як тростиночка. На голові не зачіска, а некошений газон наприкінці літа. Цю химерну ікебану, яка за об’ємом більша за голову, доповнюють окуляри – на півобличчя, їй-богу! Тож коли вам раптово доведеться зустрітися з Ольгою Петрівною в шкільних коридорах, то перше, що спаде на думку: перед вами бідолашний гуманоїд, який заблукав в українській школі. Ну, скажіть, як тут не притулити "сподвижнику і новатору педагогічної ниви" таке прізвисько, як Гуманоїд?! Отож" (С.5-6).
І не дивно, що на противагу такій педагогічній діяльності підлітки хочуть утнути щось зле, що запам’ятається надовго.
"Творче завдання нас з Андрієм роздратувало вкрай. І ми вирішили трішки вгамувати педагогічну фантазію вчительки. Але як? Зненацька кинути їй до ніг петарду?! Вилити три літри клею "Момент" в сумку з учнівськими зошитами? Відіслати з інтернетівського сайту есемески з інтимно-еротичними віршами? За допомогою фотошопу притулити її сірникову голівоньку на плечі топ-моделі в бікіні і причепити це фото біля розкладу занять? Ще можна зателефонувати в канцелярію і, відрекомендувавшись сусідом Ольги Петрівни, схвильовано сповістити, що з вікон її квартири валить сизий дим..." (С.6).
З одного боку, подібні речі мало допомагають підліткам відчути повагу до своїх вчителів, коли вони навіть у книжках описані відповідним чином, та ще й автори підказують способи помсти. А з іншого, куди ж подітися, якщо саме такою і є наша реальність? І саме тому спільний твір Сергія Приходька та Андрія Наріжного містить такі фрази:
"Тринадцять років – це вік, коли батьки починають тебе дратувати не менше за родичів, друзів та вчителів ... Тринадцять років – це вік, коли вперше в житті почуваєш себе обдуреним на всі сто. Бо до тебе нарешті доходить, що в житті рідко коли спрацьовує "на відмінно" бодай одне правило, яке вчителі втовкмачували тобі в голову. У цьому світі все навпаки: за улесливу брехню – хвалять, за правду – б’ють, перемагає не розум, а гроші. Через те часто-густо спрацьовує закон бутерброда, що падає завжди маслом вниз" (С.7-8).
Здавалося б, що може бути далі у повісті, яка починається настільки песимістично? Але це сприйняття тексту хибне і все не так однозначно.
Не однозначні й образи самих головних героїв. Наприклад, доля Андрія начебто була визначена наперед, бо за ним "буцегарня плакала", він знав смак пива і цигарок, бився до першої крові, часом нишпорив у чужих кишенях в метро, а його минуле можна було окреслити трьома словами "базар-вокзал-міліція". Батьки хлопця працювали залізничними будівельниками, постійно були у відрядженнях, тому його виховувала восьмидесятилітня бабуся, яка ледь-ледь могла ходити по квартирі. І зрештою Андрій потрапив на облік до кримінальної міліції. Та тут в його житті з’явилися комп’ютери, якими хлопець неабияк захопився: "Він кинув палити, перестав цмулити пиво й навіть старався не матюкатися" (С.13). Цікаво, як залежність від комп’ютерних стрілялок так швидко перемогла всі попередні залежності, але в реальному житті і не таке буває. А згодом Андрій відкрив в собі хист до програмування, і відбулося це завдяки тому, що його сусідом по парті став Сергій. Нічого у нашому непростому світі не стається випадково.
Комп’ютерний світ і взагалі все, пов’язане з сучасною технікою, у творі напрочуд яскраве, емоційно наповнене. Ось, як Сергій збирається "на заслання" у маленьке село Ліщинівка.
"Пальцями ніжно погладжую мишку, торкаюсь клавіатури, жалісним поглядом дивлюся на темний квадрат монітора... Прощавайте, комп’ютер, телевізор, ролики, плеєр... Прощавай, цивілізація, й здрастуйте, будьте ви прокляті, кури, гуси, свині, корови, кози, собаки, коти, голуби!.. Земний уклін вам – найсварливіша й найлагідніша у світі бабцю Олено й мудрий дідусю Андрію" (С.20).
Вже з цього фрагмента бачимо, наскільки цікавий світогляд головного героя, бо він може дивитися на проблему комплексно, а не стереотипно, і ця здатність дуже швидко стане йому в пригоді. Так типова ситуація "заслання" міської дитини до села, де немає цивілізації, стає дуже важливим життєвим випробуванням, бо "за межами цивілізації" на Сергія чекає багато небезпечних пригод. І хоча раніше з Сергієм теж багато чого траплялося, а деяким тваринам, деревам і птахам варто вже зараз починати тремтіти від страху, очікуючи на його приїзд, тринадцятиріччя – це таки не простий вік.
Сергію доведеться багато чого дізнатися і пережити. І розуміння, що у селі найбільш "ходова валюта" – це самогонка, яйця, сало й молоко (С.26), то перший, але не найважливіший досвід. Та й ті хлопці, з якими він товаришував у минулі роки, теж неабияк змінилися. Взяти хоча б Олега, вайлуватого, лінивого, із незмінною жуйкою, який нині став справжнім "шмигалом" (С.27). А коли "на заслання" у Ліщинівку прибули мешканці і Житомира, і Харкова, і Києва, то немає сумнівів, що компанія шукачів пригод на свою голову утвориться швидко і надовго.
Повість написана для підлітків, тому доволі часто бачимо типову психологію сучасного молодого покоління зі своїми знаками для упізнавання. Часом це класифікації або визначення "своїх" і "чужих" в режимі навішування ярликів чи навіть розгорнутих портретів.
"– Хлопці поділяються на ботаніків, рокерів, байкерів, геймерів, покидьків і справжніх хлопців.
– Оце так сортування. Серж, ти чув таке? – кисло усміхнувся Олег. – Тільки щось занадто убога класифікація. А куди ж поділися спортсмени, наркомани, футбольні та інші фани?
– Згодна. Перелік слід доповнити, – усміхнулась Оксана" (С.32-33).
Одразу впадають в око деякі текстові недоліки. У реалізму є одне дуже слабке місце – це реалії. Не уникла такої пастки і ця історія. Наприклад, коли герої розмовляють про технічні переваги своїх комп’ютерів і телефонів, подаючи точні характеристики та називаючи фірми виробників. Щиро кажучи, всі ці характеристики вже давно застаріли, а в книзі вони подаються як щось суперове.
Типовим і цілком очікуваним є також хід, коли "просунута" молодь знайомить дідуся і бабусю з інтернетом, де можна знайти улюблений фільм дідуся "Чапаєв" та поспілкуватися з батьками по "Скайпу". Зважаючи на сьогоднішні реалії, зовсім застарілим видаються постійні згадки про соціальну мережу "ВКонтакті".
Так само часові маркери, як то телешоу "Україна має талант" (у підлітковій версії "Україна має брехунців") і Тіна Канделакі зі своїм телешоу "Найрозумніший", мають властивість швидко застарівати і ставати незрозумілими читачам.
Щодо образів головних героїв, то бачимо, що Олег і частково Дмитро функціонально замінили собою Андрія, коли Сергій потрапив у село, а Оксана спонукає до прояву емоцій, мимоволі закохує в себе усіх хлопців. Тим паче, що в ревнивого Олега та Оксани ніби вже склалася пара, а розмови з Сергієм і Дмитром вона часом підтримує для годиться. Дивує незрозуміла конкуренція між Сергієм та Андрієм, який залишився вдома, бо реально для цього немає ніяких психологічних підстав, але цей конфлікт є рушійною для містичної частини сюжету.
Як часто буває з підлітками, вони прагнуть "випендритися". Саме так мені прочиталося прагнення Дмитра вивчити влітку санскрит, та згодом це захоплення стало вкрай важливим для сюжету. Але повірити, що цей підліток настільки "вчасно" захопився давніми цивілізаціями, особисто мені дуже непросто. І так само підлітковим "випендрьожем" можна вважати бажання Сергія створити суперкруту комп’ютерну програму, що впливає на енергії і дає владу над світом, якби далі ця "програма" не завела нас, читачів, у непролазні містичні хащі.
Максималізм і незаперечна "крутість" головних героїв, які вже у підлітковому віці можуть "гори звернути" одразу маркує твір у серіальній підлітковій парадигмі, де не потрібно вчитися, а різноманітні таланти у підлітків розвинуті ледь не від народження. І саме такими "серіальними" постають Сергій і Дмитро, коли саме від них залежить доля світу, та раптова безглузда втрата гвіздка-ключа від суперкрутої програми по зміні реальності.
Починається містика з походу на кладовище (дуже популярний нині хід у сучасних творах), і далі атмосфера нагнітається завдяки деталям і різноманітним містичним проявам, як то дивний птах, що залетів до хати, коли бабуся Сергія була у лікарні; страшна містична гроза; привид, що вміє писати у соціальних мережах і знає програмні коди краще від людей; люта відьма з минулого; місія з порятунку розлучених закоханих; а ще багато-багато езотерики у підлітковій трактовці.
Щиро кажучи, перехід від реалізму до містики особисто мене не вразив. Я б залюбки і далі читала про підліткові проблеми, сильні емоції, пригоди... Хочеться міцної підліткової прози з урахуванням сучасних реалій, а коли основний акцент змістився на містику... Якось для мене твір поділився на дві частини: реалістичну, повнокровну, і містичну, умовну. Й ось цієї умовності хотілося б мати якомога менше.
Висновок: Висновок: Цей твір може потенційно сподобатися підліткам, не зважаючи на те, що багато реалістичних ліній занурюються у містику і вже там знаходять своє вирішення. Але особисто для мене твір, заявлений як суто реалістичний на початку, має таким залишатися до самого кінця.
Яна Стогова
https://bookchest.livejournal.com/122602.html
Проза для підлітків сьогодні є одним з головних трендів сучасної української літератури. Здебільшого це реалізм, де дія відбувається у школі або під час канікул. Не стала винятком і повість "Все починається в 13", в якій бачимо саме "канікулярний" період.
Назва книги не випадкова: вже з першої сторінки ми дізнаємося про те, що може думати підліток, якому наприкінці навчального року задали написати твір на тему "Мені тринадцятий минало". Зрозуміло, що надихнув учительку на цю тему відомий вірш Тараса Григоровича Шевченка. Вчителька дуже поетична, навіть надміру, як на мене. У її монолозі-зверненні до учнів і "країна дитинства", і "перші кроки у світ юності", і "бентежна, загадкова мить" (С.5). Щиро кажучи, після такого "зачину" особисто мені було б украй важко взагалі написати бодай щось пристойне.
Та й сам візуальний образ відповідний: "...пояснювала вчителька, безугавно поправляючи вказівним пальцем окуляри зі здоровезними, як супутникові антени, лінзами.
Голівка у неї маленька. Сама худорлява, як тростиночка. На голові не зачіска, а некошений газон наприкінці літа. Цю химерну ікебану, яка за об’ємом більша за голову, доповнюють окуляри – на півобличчя, їй-богу! Тож коли вам раптово доведеться зустрітися з Ольгою Петрівною в шкільних коридорах, то перше, що спаде на думку: перед вами бідолашний гуманоїд, який заблукав в українській школі. Ну, скажіть, як тут не притулити "сподвижнику і новатору педагогічної ниви" таке прізвисько, як Гуманоїд?! Отож" (С.5-6).
І не дивно, що на противагу такій педагогічній діяльності підлітки хочуть утнути щось зле, що запам’ятається надовго.
"Творче завдання нас з Андрієм роздратувало вкрай. І ми вирішили трішки вгамувати педагогічну фантазію вчительки. Але як? Зненацька кинути їй до ніг петарду?! Вилити три літри клею "Момент" в сумку з учнівськими зошитами? Відіслати з інтернетівського сайту есемески з інтимно-еротичними віршами? За допомогою фотошопу притулити її сірникову голівоньку на плечі топ-моделі в бікіні і причепити це фото біля розкладу занять? Ще можна зателефонувати в канцелярію і, відрекомендувавшись сусідом Ольги Петрівни, схвильовано сповістити, що з вікон її квартири валить сизий дим..." (С.6).
З одного боку, подібні речі мало допомагають підліткам відчути повагу до своїх вчителів, коли вони навіть у книжках описані відповідним чином, та ще й автори підказують способи помсти. А з іншого, куди ж подітися, якщо саме такою і є наша реальність? І саме тому спільний твір Сергія Приходька та Андрія Наріжного містить такі фрази:
"Тринадцять років – це вік, коли батьки починають тебе дратувати не менше за родичів, друзів та вчителів ... Тринадцять років – це вік, коли вперше в житті почуваєш себе обдуреним на всі сто. Бо до тебе нарешті доходить, що в житті рідко коли спрацьовує "на відмінно" бодай одне правило, яке вчителі втовкмачували тобі в голову. У цьому світі все навпаки: за улесливу брехню – хвалять, за правду – б’ють, перемагає не розум, а гроші. Через те часто-густо спрацьовує закон бутерброда, що падає завжди маслом вниз" (С.7-8).
Здавалося б, що може бути далі у повісті, яка починається настільки песимістично? Але це сприйняття тексту хибне і все не так однозначно.
Не однозначні й образи самих головних героїв. Наприклад, доля Андрія начебто була визначена наперед, бо за ним "буцегарня плакала", він знав смак пива і цигарок, бився до першої крові, часом нишпорив у чужих кишенях в метро, а його минуле можна було окреслити трьома словами "базар-вокзал-міліція". Батьки хлопця працювали залізничними будівельниками, постійно були у відрядженнях, тому його виховувала восьмидесятилітня бабуся, яка ледь-ледь могла ходити по квартирі. І зрештою Андрій потрапив на облік до кримінальної міліції. Та тут в його житті з’явилися комп’ютери, якими хлопець неабияк захопився: "Він кинув палити, перестав цмулити пиво й навіть старався не матюкатися" (С.13). Цікаво, як залежність від комп’ютерних стрілялок так швидко перемогла всі попередні залежності, але в реальному житті і не таке буває. А згодом Андрій відкрив в собі хист до програмування, і відбулося це завдяки тому, що його сусідом по парті став Сергій. Нічого у нашому непростому світі не стається випадково.
Комп’ютерний світ і взагалі все, пов’язане з сучасною технікою, у творі напрочуд яскраве, емоційно наповнене. Ось, як Сергій збирається "на заслання" у маленьке село Ліщинівка.
"Пальцями ніжно погладжую мишку, торкаюсь клавіатури, жалісним поглядом дивлюся на темний квадрат монітора... Прощавайте, комп’ютер, телевізор, ролики, плеєр... Прощавай, цивілізація, й здрастуйте, будьте ви прокляті, кури, гуси, свині, корови, кози, собаки, коти, голуби!.. Земний уклін вам – найсварливіша й найлагідніша у світі бабцю Олено й мудрий дідусю Андрію" (С.20).
Вже з цього фрагмента бачимо, наскільки цікавий світогляд головного героя, бо він може дивитися на проблему комплексно, а не стереотипно, і ця здатність дуже швидко стане йому в пригоді. Так типова ситуація "заслання" міської дитини до села, де немає цивілізації, стає дуже важливим життєвим випробуванням, бо "за межами цивілізації" на Сергія чекає багато небезпечних пригод. І хоча раніше з Сергієм теж багато чого траплялося, а деяким тваринам, деревам і птахам варто вже зараз починати тремтіти від страху, очікуючи на його приїзд, тринадцятиріччя – це таки не простий вік.
Сергію доведеться багато чого дізнатися і пережити. І розуміння, що у селі найбільш "ходова валюта" – це самогонка, яйця, сало й молоко (С.26), то перший, але не найважливіший досвід. Та й ті хлопці, з якими він товаришував у минулі роки, теж неабияк змінилися. Взяти хоча б Олега, вайлуватого, лінивого, із незмінною жуйкою, який нині став справжнім "шмигалом" (С.27). А коли "на заслання" у Ліщинівку прибули мешканці і Житомира, і Харкова, і Києва, то немає сумнівів, що компанія шукачів пригод на свою голову утвориться швидко і надовго.
Повість написана для підлітків, тому доволі часто бачимо типову психологію сучасного молодого покоління зі своїми знаками для упізнавання. Часом це класифікації або визначення "своїх" і "чужих" в режимі навішування ярликів чи навіть розгорнутих портретів.
"– Хлопці поділяються на ботаніків, рокерів, байкерів, геймерів, покидьків і справжніх хлопців.
– Оце так сортування. Серж, ти чув таке? – кисло усміхнувся Олег. – Тільки щось занадто убога класифікація. А куди ж поділися спортсмени, наркомани, футбольні та інші фани?
– Згодна. Перелік слід доповнити, – усміхнулась Оксана" (С.32-33).
Одразу впадають в око деякі текстові недоліки. У реалізму є одне дуже слабке місце – це реалії. Не уникла такої пастки і ця історія. Наприклад, коли герої розмовляють про технічні переваги своїх комп’ютерів і телефонів, подаючи точні характеристики та називаючи фірми виробників. Щиро кажучи, всі ці характеристики вже давно застаріли, а в книзі вони подаються як щось суперове.
Типовим і цілком очікуваним є також хід, коли "просунута" молодь знайомить дідуся і бабусю з інтернетом, де можна знайти улюблений фільм дідуся "Чапаєв" та поспілкуватися з батьками по "Скайпу". Зважаючи на сьогоднішні реалії, зовсім застарілим видаються постійні згадки про соціальну мережу "ВКонтакті".
Так само часові маркери, як то телешоу "Україна має талант" (у підлітковій версії "Україна має брехунців") і Тіна Канделакі зі своїм телешоу "Найрозумніший", мають властивість швидко застарівати і ставати незрозумілими читачам.
Щодо образів головних героїв, то бачимо, що Олег і частково Дмитро функціонально замінили собою Андрія, коли Сергій потрапив у село, а Оксана спонукає до прояву емоцій, мимоволі закохує в себе усіх хлопців. Тим паче, що в ревнивого Олега та Оксани ніби вже склалася пара, а розмови з Сергієм і Дмитром вона часом підтримує для годиться. Дивує незрозуміла конкуренція між Сергієм та Андрієм, який залишився вдома, бо реально для цього немає ніяких психологічних підстав, але цей конфлікт є рушійною для містичної частини сюжету.
Як часто буває з підлітками, вони прагнуть "випендритися". Саме так мені прочиталося прагнення Дмитра вивчити влітку санскрит, та згодом це захоплення стало вкрай важливим для сюжету. Але повірити, що цей підліток настільки "вчасно" захопився давніми цивілізаціями, особисто мені дуже непросто. І так само підлітковим "випендрьожем" можна вважати бажання Сергія створити суперкруту комп’ютерну програму, що впливає на енергії і дає владу над світом, якби далі ця "програма" не завела нас, читачів, у непролазні містичні хащі.
Максималізм і незаперечна "крутість" головних героїв, які вже у підлітковому віці можуть "гори звернути" одразу маркує твір у серіальній підлітковій парадигмі, де не потрібно вчитися, а різноманітні таланти у підлітків розвинуті ледь не від народження. І саме такими "серіальними" постають Сергій і Дмитро, коли саме від них залежить доля світу, та раптова безглузда втрата гвіздка-ключа від суперкрутої програми по зміні реальності.
Починається містика з походу на кладовище (дуже популярний нині хід у сучасних творах), і далі атмосфера нагнітається завдяки деталям і різноманітним містичним проявам, як то дивний птах, що залетів до хати, коли бабуся Сергія була у лікарні; страшна містична гроза; привид, що вміє писати у соціальних мережах і знає програмні коди краще від людей; люта відьма з минулого; місія з порятунку розлучених закоханих; а ще багато-багато езотерики у підлітковій трактовці.
Щиро кажучи, перехід від реалізму до містики особисто мене не вразив. Я б залюбки і далі читала про підліткові проблеми, сильні емоції, пригоди... Хочеться міцної підліткової прози з урахуванням сучасних реалій, а коли основний акцент змістився на містику... Якось для мене твір поділився на дві частини: реалістичну, повнокровну, і містичну, умовну. Й ось цієї умовності хотілося б мати якомога менше.
Висновок: Висновок: Цей твір може потенційно сподобатися підліткам, не зважаючи на те, що багато реалістичних ліній занурюються у містику і вже там знаходять своє вирішення. Але особисто для мене твір, заявлений як суто реалістичний на початку, має таким залишатися до самого кінця.
Яна Стогова
https://bookchest.livejournal.com/122602.html
Анастасія
Найкраще заслання в житті! Напевне кожного з нас влітку відправляють погостити у село до бабусі з дідусем. Так і сталось з головним героєм книги - хлопцем Сергієм. У цій поїздці він вбачав лише негативні наслідки, тому і називав її "засланням". Лише одна надія була на друзів, які також приїздили на літо у Ліщинівку і могли внести барви у, на перший погляд, нудне сільське життя. Так і сталося. Вже першого дня перебування у "засланні" хлопці поставили на дибки все село. А все заради того, щоб привернути увагу киянки Оксани. Для хлопця-хакера життя в селі без Інтернету і, навіть, уявіть собі, комп'ютера здавалося нестерпним. Але, на щастя, в його друга Олега був з собою цей надзвичайно потрібний Сергієві пристрій. Адже хлопець дуже хотів створити свою власну комп'ютерну програму... Але Ліщинівка була не таким вже і простим селом, це було місце оповите давніми легендами і моторошними історіями. Одна із таких стала причиною шалених пригод друзів. З цього моменту Сергій стає посередником у боротьбі між добром і злом. Чи зможе хлопець впоратися зі своїми емоціями і відвернути страшне прокляття відьми? Цю книгу буде особливо цікаво прочитати підліткам, адже їм і присвячена ця книга - тринадцятирічним!)
Ірина Баковчук
Бо в підлітків скрізь життя цікаве. Навіть ... у селі. Все починається в 13. Чи не так? Адже це той самий вік, коли нам постійно чогось бракує і ми починаємо захопливо відволікатися у соціальних мережах. Здавалося б, нарешті настала довгождана літня пора, є ще купу часу для зависання у інтернеті. Та не для хлопця Сергійка. Батьки його примусово відправили у село на стільки часу! А там ні інтернету, ні розваг, ні улюблених ігор! Ну і що ти тут поробиш? Опиратися навіть сенсу немає. Бабуся з дідусем уже з нетерпінням чекають на свого улюбленого внука. Та хто б тільки подумати міг що так будуть розвиватися події! До села приїжджають ще одні хлопчаки-підлітки. Зовсім скоро у них відбудеться цікаве знайомство. Та серед компанії були не лише хлопці. У всій своїй красі до Ліщинівки прибула киянка Оксана, яка була досить непростою для завоювання. Тим більше що на її гаряче серце претендував не лише наш головний герой Сергійко. Відверто кажучи, мені стало дуже цікаво читати про їхні особливі закохані моменти. Кожний їхній погляд дуже легко відчувався, я з радістю б прочитала про їхню любовну історію ще. Та Сергійко встиг не тільки завоювати серце непідкореної Оксани, але й легко потоваришував з іншими хлопчаками. Підлітки, вони на те й підлітки, щоб придумувати для себе всілякі пригоди, шукати щось незрозуміле, лякатися і видавати себе за сміливця, їхнє нестерпне бажання кудись "влізти" не міняється роками. Мені сподобалося як автор це все описував. До того ж Валентин Бердт помітно намагався додати молодіжного сленгу, з ними ви познайомитеся під час прочитання. Крім того село Ліщинівка мало чимало легенд, про які наші дітлахи відкрито намагалися дізнатися у старших. Нічні перегони, усілякі страшні історії, несподіване кохання, справжня дружба чекає на вас у книзі. Крім того, мені дуже сподобалося що Валентин Бердт - автор книги, цілковито намагався довести, що трьохмісячний відпочинок можна з легкістю провести без моря, відпочинку на островах чи дорогих готелях. А радше навпаки, хотів довести, що щастя полягає у простих речах. У свіжоспеченій випічці бабусі, у цікавих історіях з друзями, у закоханих історіях. Та все ж одне зауваження до книги у мене є. Незважаючи на те, що задум історії на високому рівні, герої підібрані дуже влучно є одне "але". Я б наприклад не брала б до за мету описувати настільки містичні історії з дітьми. Збоку це не дуже схоже на реальність. А то більшу половину книги довелося натрапляти на якісь "страшилки", жахатися самому від тих вигаданих історій. Тим більше, що ця історія для підлітків, і читати книгу будуть діти віком від 12 до 14 років. Тому місцями було дійсно лячно, дискомфортно, місцями хотілося перегорнути швидше сторінку, або ж залишити історію. На мою думку, можна було б взяти до уваги якусь іншу легенду Ліщинівки і описати по-іншому. Та це лише моя думка. Все ж задум цікавий, тому книга варта уваги.
Anna
Комп'ютер+магія=вибухова суміш Книжка сучасного українського автора знайомить нас з хлопцем-підлітком, любителем технологій і одним літом з його життя. Уявіть, вас, великого прихильника технічного прогресу, відправлять в село, де звичайного інтернету немає. Як вижити? Все дуже просто, якщо ви будете там разом з найкращим другом, його дівчиною та любителем древніх манускриптів розгадувати загадку давнього прокляття, насланого відьмою. Валентин Бердт намішав тут багато усього: перше кохання, історію, технології, магію, прокляття, забобони, відпочинок у селі, дружбу. Особливо кінець - там магія і комп'ютери сплелися у міцну павутинку. Тож книжка підійде і любителям містики та фентезі, і шанувальникам літератури про підліткове життя. А ще тут багацько гумору, адже у таких підлітково-пригодницько-сільських історіях без нього неможливо обійтися. Книгу найкраще читати влітку, адже вона все таки про канікули. Або ж навпаки взимку, щоб з усмішкою згадати свої літні пригоди. Окрім усіляких магічних штучок тут є і цілком реальні події. А ще згадки про адронний колайдер і спроби перенестися у часі. Для підлітків - ідеальний варіант: і цікаво, і весело. А тринадцятилітні зрозуміють її найкраще. Самі подумайте, чому?
Vika Viktoria
Книга - літо. Довго не наважувалася придбати цю книгу. Завжи турбували сумніви, думала, що це буде якась банальна підліткова історія. Але ж ні. Книга з перших же сторінок затягнула у вирій подій. Автор знайомить нас із хлопцем - підлітком, який потрапив на канікули в село. Йому як завзятому комп'ютероману здається, що його канікули у селі будуть найнуднішими за все його життя. Давні знайомі також приїжджають на літо до своїх бабусь та дідусів. Нічого такого й не сталася б, якби підлідків не потягнуло на цвинтар. Саме з цього моменту починаються пригоди. Дітям доведеться зустрітися із духами померлих, наслухатися місцевих легенд, зустріти справжніх відьом. Мені дуже сподобався головний герой. Всі його вчинки, якими би вони не були, були мені зрозумілі. Трохи менше мені сподобалася Оксана - дівчинка, у яку був закоханий наш головний персонаж. Також там ще були персонажі, які мало чим мене захопили. Книга одразу повернула мене у літо, у ті спекотні, безтурботливі дні. Книга допомагає зрозуміти справжні цінності життя.
Ruslana Tereshchenko
Пригоди на селі Книга ПРО підлітків і ДЛЯ підлітків. Ії я побачила в одній з книгарень свого міста. Назва мені сподобалась, а анотація заінтригувала. До того ж, коли я її читала, мені якраз було 13 років. Мені дуже сподобались головні герої - щирі, веселі, смішні, вигадливі хлопці, які в жодному разі не пропустять можливості встряти в якусь авантюру. А авантара тут є, ще й яка... Ну от хто би міг подумати, що заслання в село до бабусі, може перетворитися на містичну пригоду, яка запам'ятається назавжди? Книга зовсім не страшна, навіть навпаки. Але деякі моменти (наприклад, стара легенда про закоханих) добряче полоскотали мої нерви. А Оксана, дівчина, яка приїхала на літо до села з Києва, мені не дуже сподобалась. Вона трішки задавакувата, і якби вона не підловила хлопців "на слабо" то і на кладовище вони б не пішли б. Але якби не пішли, то і пригоди б такої не було б! В цій книзі є все: цікаві історії, дотепні жарти, неперевершений сільський гумор, позитивні герої, захопливий сюжет, містика, комп'ютери, любов, пригоди і багато-багато чого. Тож я впевнена, що книга Валентина Бердта "Все починається в 13" обов'язково знайде своє місце в серці юного читача. А дівчата точно сподіватимуться на те, що Тетяна зможе побачитись зі своїм коханим.
Роксоляна
Все починається в 13 У 13 років ми прагнемо незалежності, самостійності та сторонні поради нам зовсім не потрібні, проте насправді завжди потрібно прислухатись до порад наших близьких людей. Літо - це чудова пора для підлітків, які ось нарешті вже закінчили школу а до першого вересня аж три місяці, три місяці розваг, прогулянок, цікавих занять. Проте не кожному так щастить відпочивати, нашому головному герою книги "Все починається в 13" Сергію довелося свої марні надії на безтурботне літо заховати, і за вказівкою батьків відправитись до бабусі і дідусі в село. Чи справді все так погано ? Для Сергія це був справжній крах, постійно проводячи час за комп'ютером, відправитись туди, де і сліду інтернету немає, тим паче комп'ютера. Сергій у даній поїздці бачив лише негатив, тому постійно повторював що це справжнє "заслання". Проте у нашого героя промайнула і одна хороша думка, що є надія, що і його друзі приїдуть у село, і літні канікули будуть вже не такими й жахливими. На щастя, хлопцю повезло, і відпочивав він у колі друзів, але історія без появи гарної дівчини Оксани із Києва не обійшлось. Історія на цьому не закінчується, а лише набирає оберти своєї загадковості, селище у яке приїхав Сергій називається Ліщинівка, і саме воно було оповити містичними легендами та моторошними історіями. Тому перебування Сергія у селі тепер аж ніяк не назвеш нудним, а що трапилось далі варто прочитати кожному. Досить цікава історія, варта уваги.
Haidamaschuk Nastia
Все починається в 13 Коли тебе, любителя програмування та комп'ютерів, відсилають на літо у забите село, навряд чи ти будеш відчувати такий самий ентузіазм як і твої батьки. От і Сергій не відчував, а радше ставився до цієї поїздки як до справжнього заслання та повної ізоляції від усіх сучасних благ. Здається, що попереду чекають цілих три нудних місяців за сільською роботою. Але це лише на перший погляд. Як тільки хлопець приїжджає у село Ліщинівка, пригоди не змушують себе чекати. Сергій та Олег спочатку влаштовують екстремальні поїздки на скутері по розбитій сільській дорозі, задля симпатичної незнайомки, а потім з нею та Дмитром, любителем історії та стародавніх мов, утворюють невеличку дружню компанію. Симпатичну незнайомку звуть Оксаною, і дівчина одного вечора розповідає хлопцям стару сільську легенду. І задля інтересу та забавки вони вирішують перевірити її. Суть її в тому, щоб забити на визначеній могилі у сусідньому кладовищі хрест, і Сергій стає добровольцем. І після цієї ночі не лише їхнє літо, а й життя круто змінюється. Сергія переслідують моторошні сни та видіння, а старий ржавий хрест та допомога дівчини з потойбіччя відкривають шлях до дивовижної комп'ютерної програми, що здатна змінювати хід подій... Декілька років тому, коли я вперше прочитала цю книгу, я була глибоко вражена. Моторошні події, відьми, таємничі ритуали та видіння — все це настільки цікаво та захопливо, що сторінка за сторінкою тане у руках книга. Навіть зараз я згадую з теплом цю історію. Вона одна з найкращих представників сучасної української підліткової літератури. Цікаві герої, захопливий сюжет та добро, що завжди перемагає зло.
Анастасія Писюк
Все починається в 13 Перш за все книга найцікавіших буде всеж таки для підлітків яким 13 років. Знаю це по собі, адже коли тобі 13, і ти знаходив книгу де в самій назві згадується цей вік то так і тягне почитати. Сама назва книги одразу зацікавлює. І книга таки справді цікава. Сергій і його друг Андрій (у якого доволі цікаве минуле) полізли на рожен і таки наткнулися на гнів вчительки, а потім і своїх батьків. Далі так зване заслання у село і неочікувано приємне і незабутнє літо з підлітковими нічними страшилками і магією, закоханістю в подругу і трішки ревнощів. Тут є все: і звичайне розмірене життя маленького села, і історії про старий хутір, про шабаші сучасних відьом, їхні підлі наміри. Автор дуже цікаво поєднав у своїй книзі сучасний комп'ютер і старий магічний цвях (хто читав, зрозуміє). Книгу варто почитати тут і романтика і гумор і пригоди. Все об' єдналося і створило свою унікальну історію. Ще хочу добавити, що якщо Ви страхополох то на ніч не читайте, а то мало що потім буде здаватись ;) Книгу варто читати всеж таки підліткам. Молодші не зрозуміють, старші впринципі теж. Але дякую Валентину Бердту за його книгу.
Natali Krivoberets
Все починається не тільки в 13) Коли я замовляла цю книгу, я не очікувала чогось "вау". Але відкривши перші сторінки, я ахнула! Книга написана зрозумілою мовою (деколи з молодіжним жаргоном) та цікавим непередбачуваним сюжет. Справді, я, доросла людина, захопилась цією книжкою✨Село, запашнапшеничка, колосисте поле будуть супроводжувати Вас протягом усього твору (тому вважаю, що читати цю книжку треба літом). Але все це дійство приправлене першим коханням, справжньою дружбою, містикою та сварливими бабусями і дідусями) Я читала і насолоджувалася гарними пейзажами, добрими справами та головними героями, які були такими незвичними та енергійними! Справжні діти Книжку можуть читати не лише підлітки та діти, а й дорослі! Вам обов'язково сподобається, тому що розслабляє та нагадує про власне дитинство дуже сильно (хоча, може, лише в мене таке відчуття). Але є й мінуси, але вони не стосуються сюжету чи головних героїв - багато машинальних помилок (сподіваюся, що саме машинальних, хоча все можливо). Наприклад, слово могло мати декілька зайвих букв або навпаки, не вистачало букви. Звісно, спочатку мене це засмутило, бо дуже впадало в очі. Насправді згодом Ви перестане на це звертати увагу, тому що сюжет - "просто конфетка". Рекомендую до прочитання, Вам обов'язково сподобається!
Єлизавета Плугарьова
Мистически и беззаботно.. Книга Валентина Бердта рассказывает о жизни украинских ребят,которые оказываются в одном и том же месте летом. Все они приехали к бабушкам и дедушкам,и как-то сдружились. Серж - мальчик,который без ума от компьютеров и всего,что только может быть с ними связано. Еще недавно он не понимал в них многого, но вскоре с Андреем, лучшим другом, развил свои навыки до очень даже приличных. Олег - немного гордовиты и самоуверенный мальчишка, которому явно нравится быть "мачо". Именно он очаровал Оксану,девушку,которая нравится Сержу, и больше того,начал с ней что-то по типу отношений. Также здесь есть Дима,которому очень нравится изучать странные книжки,ну и сама Оксана, киевская барышня,которая любит,когда ее слушают и приделяют внимание. Книга забавная,действительно детская и местами смешная,дарит настроение и разные эмоции. Да,сюжет слабоват,но так подумают лишь те,кому уже не 9-12 лет. В ней есть интересные события,интрига,а также куча реалий из жизни детей. Это - школа, невзаимная влюбленность, невидимая вражда между детьми за признание кого-то другого.. Валентин Бердт смог вместить в книгу все,что может понравиться детям,и это очень хорошо,ведь из-за этого книга способна заинтересовать свою аудиторию. К сожалению,я уже успела начитаться многих других книг,поэтому эта не принесла мне никакого "захвата",но я уверена в том,что у нее есть фанаты)
Євген
13 років Цікава книга та цікавий задум від не менш цікавого письменника Валентина Бердта. Цю книжку було мною прочитано за 2 дні. Все через те що в лікарні було сумно і я вирішив вийти та придбати деякі обновки до своєї так званої бібліотеки. Ця книжка є з відносно дешевою ціною та водночас цікавим сюжетом. Отже Валентин Бердт розповідає нам про хлопчика підлітка Сергійка який живе в місті та звик до міських реалій. Але тут його батьки вирішили відправити його до бабусі в село. Звісно що відразу хлопчина не захотів до села,але вибору в нього не було. Хлопець легко потоваришував зі своїми однолітками та навіть закохався в дівчину Оксану. І от у підлітків є така відмінна риса що вони легко знаходять пригоди на (вибачте) свій зад. За час читання книжки ніби ти сам дружиш з героями і можеш довірити їм свої таємниці та переживання що дуже круто. Хочеться подякувати Валентину Бердту та Видавництву старого Лева за круту книгу та обов'язково рекомендую до прочитання дітям середнього шкільного віку. Адже всі пригоди тільки починаються в тринадцять!
Наталія Постолюк
Все починається в 13 Я купила книгу "все починається в 13" Валентина Берда. І прочитала я їй за один день, бо коли я поглинулась в цю атмосферу, то було нереально відірватись. Це виявилась досить банальна, але цікава історія, в якій розказується про підлітків, які опинилися влітку в селі на засланні. Вони були страшенно злякані цим. Але як виявилось це перевернулось їм цікавими, справжніми, навіть інколи містичними пригодами. Мені дуже сподобались головні герої. В них переважають хороші якості, і з ними не будеш сумувати. Я думаю ця книга буде цікавою для підлітків, якраз такого ж віку як наші головні герої, Сергійко та Андрійко. В цій книзі є все: і любов, і гумор, і дружба,і ревнощі, і найголовніше пригоди. Надрукувало цю книгу українське популярне видавництво-"Видавництво Старого Лева" або скорочено "ВСЛ", вони завжди друкують цікаві, якісні та красиві книги. Звернемо увагу на цю дуже яскраву та гарну обложку. Букви пропічатані дуже добре. Але інколи є помилки, але це найважливіше, як я думаю. Отже, я рекомендую прочитати цю історію підліткам.
Marina
все починається в 13 Цю книгу мені радила прочитати подруга протягом 2 років, але я все-таки відтягувала це знайомство. І нарешті я все таки вирішила прочитати її. Я дуже довго не могла знайти книгу, яка підійшла мені б під настрій. Я так сумувала за історіями про підлітків, їхні пригоди або розслідування. Мені цього дуже не вистачало. Аж поки я не взялася за цю книгу. Це саме те, що було мені потрібно. Тут є все з переліченого: і школярі, і містика, і перше кохання. В книзі підняті важливі теми, такі як відносини батьків і дітей чи залежність людини від інтернету. Точно скажу, що книга читається швидко, так як відірватися не можливо. Автор дуже гарно описав містичні моменти, від яких у мене волосся ставало дибки. Дійсно дуже цікава книга, яка заслуговує вашої уваги. Книга якісна, з гарною палітуркою. Рекомендую!
Катерина Магир
Все починається в 13 Вже з самої назви зрозуміло, для якої вікової групи призначена дана книга. Але, мабуть, я б так не сказала. Тому що для підліткової групи ця книга може здатись трохи наївною, надто дитячою, можливо. Тут звичайно ж були пригоди, цікаві та незвичайні події, навіть панувала містична та інтригуюча атмосфера. Сюжет досить динамічний та інколи навіть непередбачуваний. Але все ж надто дитячий, хоч і тут справа смаку читачів - для одних цікаво, для інших надто просто. Якість книги хороша, тут нарікати немає на що. Тут не той випадок, що можна рекомендувати чи ні. Тому раджу перечитати рецензії та деякі уривки для більшого розуміння.
https://www.yakaboo.ua/ua/vse-pochinaet-sja-v-13.html#tab-reviews
Найкраще заслання в житті! Напевне кожного з нас влітку відправляють погостити у село до бабусі з дідусем. Так і сталось з головним героєм книги - хлопцем Сергієм. У цій поїздці він вбачав лише негативні наслідки, тому і називав її "засланням". Лише одна надія була на друзів, які також приїздили на літо у Ліщинівку і могли внести барви у, на перший погляд, нудне сільське життя. Так і сталося. Вже першого дня перебування у "засланні" хлопці поставили на дибки все село. А все заради того, щоб привернути увагу киянки Оксани. Для хлопця-хакера життя в селі без Інтернету і, навіть, уявіть собі, комп'ютера здавалося нестерпним. Але, на щастя, в його друга Олега був з собою цей надзвичайно потрібний Сергієві пристрій. Адже хлопець дуже хотів створити свою власну комп'ютерну програму... Але Ліщинівка була не таким вже і простим селом, це було місце оповите давніми легендами і моторошними історіями. Одна із таких стала причиною шалених пригод друзів. З цього моменту Сергій стає посередником у боротьбі між добром і злом. Чи зможе хлопець впоратися зі своїми емоціями і відвернути страшне прокляття відьми? Цю книгу буде особливо цікаво прочитати підліткам, адже їм і присвячена ця книга - тринадцятирічним!)
Ірина Баковчук
Бо в підлітків скрізь життя цікаве. Навіть ... у селі. Все починається в 13. Чи не так? Адже це той самий вік, коли нам постійно чогось бракує і ми починаємо захопливо відволікатися у соціальних мережах. Здавалося б, нарешті настала довгождана літня пора, є ще купу часу для зависання у інтернеті. Та не для хлопця Сергійка. Батьки його примусово відправили у село на стільки часу! А там ні інтернету, ні розваг, ні улюблених ігор! Ну і що ти тут поробиш? Опиратися навіть сенсу немає. Бабуся з дідусем уже з нетерпінням чекають на свого улюбленого внука. Та хто б тільки подумати міг що так будуть розвиватися події! До села приїжджають ще одні хлопчаки-підлітки. Зовсім скоро у них відбудеться цікаве знайомство. Та серед компанії були не лише хлопці. У всій своїй красі до Ліщинівки прибула киянка Оксана, яка була досить непростою для завоювання. Тим більше що на її гаряче серце претендував не лише наш головний герой Сергійко. Відверто кажучи, мені стало дуже цікаво читати про їхні особливі закохані моменти. Кожний їхній погляд дуже легко відчувався, я з радістю б прочитала про їхню любовну історію ще. Та Сергійко встиг не тільки завоювати серце непідкореної Оксани, але й легко потоваришував з іншими хлопчаками. Підлітки, вони на те й підлітки, щоб придумувати для себе всілякі пригоди, шукати щось незрозуміле, лякатися і видавати себе за сміливця, їхнє нестерпне бажання кудись "влізти" не міняється роками. Мені сподобалося як автор це все описував. До того ж Валентин Бердт помітно намагався додати молодіжного сленгу, з ними ви познайомитеся під час прочитання. Крім того село Ліщинівка мало чимало легенд, про які наші дітлахи відкрито намагалися дізнатися у старших. Нічні перегони, усілякі страшні історії, несподіване кохання, справжня дружба чекає на вас у книзі. Крім того, мені дуже сподобалося що Валентин Бердт - автор книги, цілковито намагався довести, що трьохмісячний відпочинок можна з легкістю провести без моря, відпочинку на островах чи дорогих готелях. А радше навпаки, хотів довести, що щастя полягає у простих речах. У свіжоспеченій випічці бабусі, у цікавих історіях з друзями, у закоханих історіях. Та все ж одне зауваження до книги у мене є. Незважаючи на те, що задум історії на високому рівні, герої підібрані дуже влучно є одне "але". Я б наприклад не брала б до за мету описувати настільки містичні історії з дітьми. Збоку це не дуже схоже на реальність. А то більшу половину книги довелося натрапляти на якісь "страшилки", жахатися самому від тих вигаданих історій. Тим більше, що ця історія для підлітків, і читати книгу будуть діти віком від 12 до 14 років. Тому місцями було дійсно лячно, дискомфортно, місцями хотілося перегорнути швидше сторінку, або ж залишити історію. На мою думку, можна було б взяти до уваги якусь іншу легенду Ліщинівки і описати по-іншому. Та це лише моя думка. Все ж задум цікавий, тому книга варта уваги.
Anna
Комп'ютер+магія=вибухова суміш Книжка сучасного українського автора знайомить нас з хлопцем-підлітком, любителем технологій і одним літом з його життя. Уявіть, вас, великого прихильника технічного прогресу, відправлять в село, де звичайного інтернету немає. Як вижити? Все дуже просто, якщо ви будете там разом з найкращим другом, його дівчиною та любителем древніх манускриптів розгадувати загадку давнього прокляття, насланого відьмою. Валентин Бердт намішав тут багато усього: перше кохання, історію, технології, магію, прокляття, забобони, відпочинок у селі, дружбу. Особливо кінець - там магія і комп'ютери сплелися у міцну павутинку. Тож книжка підійде і любителям містики та фентезі, і шанувальникам літератури про підліткове життя. А ще тут багацько гумору, адже у таких підлітково-пригодницько-сільських історіях без нього неможливо обійтися. Книгу найкраще читати влітку, адже вона все таки про канікули. Або ж навпаки взимку, щоб з усмішкою згадати свої літні пригоди. Окрім усіляких магічних штучок тут є і цілком реальні події. А ще згадки про адронний колайдер і спроби перенестися у часі. Для підлітків - ідеальний варіант: і цікаво, і весело. А тринадцятилітні зрозуміють її найкраще. Самі подумайте, чому?
Vika Viktoria
Книга - літо. Довго не наважувалася придбати цю книгу. Завжи турбували сумніви, думала, що це буде якась банальна підліткова історія. Але ж ні. Книга з перших же сторінок затягнула у вирій подій. Автор знайомить нас із хлопцем - підлітком, який потрапив на канікули в село. Йому як завзятому комп'ютероману здається, що його канікули у селі будуть найнуднішими за все його життя. Давні знайомі також приїжджають на літо до своїх бабусь та дідусів. Нічого такого й не сталася б, якби підлідків не потягнуло на цвинтар. Саме з цього моменту починаються пригоди. Дітям доведеться зустрітися із духами померлих, наслухатися місцевих легенд, зустріти справжніх відьом. Мені дуже сподобався головний герой. Всі його вчинки, якими би вони не були, були мені зрозумілі. Трохи менше мені сподобалася Оксана - дівчинка, у яку був закоханий наш головний персонаж. Також там ще були персонажі, які мало чим мене захопили. Книга одразу повернула мене у літо, у ті спекотні, безтурботливі дні. Книга допомагає зрозуміти справжні цінності життя.
Ruslana Tereshchenko
Пригоди на селі Книга ПРО підлітків і ДЛЯ підлітків. Ії я побачила в одній з книгарень свого міста. Назва мені сподобалась, а анотація заінтригувала. До того ж, коли я її читала, мені якраз було 13 років. Мені дуже сподобались головні герої - щирі, веселі, смішні, вигадливі хлопці, які в жодному разі не пропустять можливості встряти в якусь авантюру. А авантара тут є, ще й яка... Ну от хто би міг подумати, що заслання в село до бабусі, може перетворитися на містичну пригоду, яка запам'ятається назавжди? Книга зовсім не страшна, навіть навпаки. Але деякі моменти (наприклад, стара легенда про закоханих) добряче полоскотали мої нерви. А Оксана, дівчина, яка приїхала на літо до села з Києва, мені не дуже сподобалась. Вона трішки задавакувата, і якби вона не підловила хлопців "на слабо" то і на кладовище вони б не пішли б. Але якби не пішли, то і пригоди б такої не було б! В цій книзі є все: цікаві історії, дотепні жарти, неперевершений сільський гумор, позитивні герої, захопливий сюжет, містика, комп'ютери, любов, пригоди і багато-багато чого. Тож я впевнена, що книга Валентина Бердта "Все починається в 13" обов'язково знайде своє місце в серці юного читача. А дівчата точно сподіватимуться на те, що Тетяна зможе побачитись зі своїм коханим.
Роксоляна
Все починається в 13 У 13 років ми прагнемо незалежності, самостійності та сторонні поради нам зовсім не потрібні, проте насправді завжди потрібно прислухатись до порад наших близьких людей. Літо - це чудова пора для підлітків, які ось нарешті вже закінчили школу а до першого вересня аж три місяці, три місяці розваг, прогулянок, цікавих занять. Проте не кожному так щастить відпочивати, нашому головному герою книги "Все починається в 13" Сергію довелося свої марні надії на безтурботне літо заховати, і за вказівкою батьків відправитись до бабусі і дідусі в село. Чи справді все так погано ? Для Сергія це був справжній крах, постійно проводячи час за комп'ютером, відправитись туди, де і сліду інтернету немає, тим паче комп'ютера. Сергій у даній поїздці бачив лише негатив, тому постійно повторював що це справжнє "заслання". Проте у нашого героя промайнула і одна хороша думка, що є надія, що і його друзі приїдуть у село, і літні канікули будуть вже не такими й жахливими. На щастя, хлопцю повезло, і відпочивав він у колі друзів, але історія без появи гарної дівчини Оксани із Києва не обійшлось. Історія на цьому не закінчується, а лише набирає оберти своєї загадковості, селище у яке приїхав Сергій називається Ліщинівка, і саме воно було оповити містичними легендами та моторошними історіями. Тому перебування Сергія у селі тепер аж ніяк не назвеш нудним, а що трапилось далі варто прочитати кожному. Досить цікава історія, варта уваги.
Haidamaschuk Nastia
Все починається в 13 Коли тебе, любителя програмування та комп'ютерів, відсилають на літо у забите село, навряд чи ти будеш відчувати такий самий ентузіазм як і твої батьки. От і Сергій не відчував, а радше ставився до цієї поїздки як до справжнього заслання та повної ізоляції від усіх сучасних благ. Здається, що попереду чекають цілих три нудних місяців за сільською роботою. Але це лише на перший погляд. Як тільки хлопець приїжджає у село Ліщинівка, пригоди не змушують себе чекати. Сергій та Олег спочатку влаштовують екстремальні поїздки на скутері по розбитій сільській дорозі, задля симпатичної незнайомки, а потім з нею та Дмитром, любителем історії та стародавніх мов, утворюють невеличку дружню компанію. Симпатичну незнайомку звуть Оксаною, і дівчина одного вечора розповідає хлопцям стару сільську легенду. І задля інтересу та забавки вони вирішують перевірити її. Суть її в тому, щоб забити на визначеній могилі у сусідньому кладовищі хрест, і Сергій стає добровольцем. І після цієї ночі не лише їхнє літо, а й життя круто змінюється. Сергія переслідують моторошні сни та видіння, а старий ржавий хрест та допомога дівчини з потойбіччя відкривають шлях до дивовижної комп'ютерної програми, що здатна змінювати хід подій... Декілька років тому, коли я вперше прочитала цю книгу, я була глибоко вражена. Моторошні події, відьми, таємничі ритуали та видіння — все це настільки цікаво та захопливо, що сторінка за сторінкою тане у руках книга. Навіть зараз я згадую з теплом цю історію. Вона одна з найкращих представників сучасної української підліткової літератури. Цікаві герої, захопливий сюжет та добро, що завжди перемагає зло.
Анастасія Писюк
Все починається в 13 Перш за все книга найцікавіших буде всеж таки для підлітків яким 13 років. Знаю це по собі, адже коли тобі 13, і ти знаходив книгу де в самій назві згадується цей вік то так і тягне почитати. Сама назва книги одразу зацікавлює. І книга таки справді цікава. Сергій і його друг Андрій (у якого доволі цікаве минуле) полізли на рожен і таки наткнулися на гнів вчительки, а потім і своїх батьків. Далі так зване заслання у село і неочікувано приємне і незабутнє літо з підлітковими нічними страшилками і магією, закоханістю в подругу і трішки ревнощів. Тут є все: і звичайне розмірене життя маленького села, і історії про старий хутір, про шабаші сучасних відьом, їхні підлі наміри. Автор дуже цікаво поєднав у своїй книзі сучасний комп'ютер і старий магічний цвях (хто читав, зрозуміє). Книгу варто почитати тут і романтика і гумор і пригоди. Все об' єдналося і створило свою унікальну історію. Ще хочу добавити, що якщо Ви страхополох то на ніч не читайте, а то мало що потім буде здаватись ;) Книгу варто читати всеж таки підліткам. Молодші не зрозуміють, старші впринципі теж. Але дякую Валентину Бердту за його книгу.
Natali Krivoberets
Все починається не тільки в 13) Коли я замовляла цю книгу, я не очікувала чогось "вау". Але відкривши перші сторінки, я ахнула! Книга написана зрозумілою мовою (деколи з молодіжним жаргоном) та цікавим непередбачуваним сюжет. Справді, я, доросла людина, захопилась цією книжкою✨Село, запашнапшеничка, колосисте поле будуть супроводжувати Вас протягом усього твору (тому вважаю, що читати цю книжку треба літом). Але все це дійство приправлене першим коханням, справжньою дружбою, містикою та сварливими бабусями і дідусями) Я читала і насолоджувалася гарними пейзажами, добрими справами та головними героями, які були такими незвичними та енергійними! Справжні діти Книжку можуть читати не лише підлітки та діти, а й дорослі! Вам обов'язково сподобається, тому що розслабляє та нагадує про власне дитинство дуже сильно (хоча, може, лише в мене таке відчуття). Але є й мінуси, але вони не стосуються сюжету чи головних героїв - багато машинальних помилок (сподіваюся, що саме машинальних, хоча все можливо). Наприклад, слово могло мати декілька зайвих букв або навпаки, не вистачало букви. Звісно, спочатку мене це засмутило, бо дуже впадало в очі. Насправді згодом Ви перестане на це звертати увагу, тому що сюжет - "просто конфетка". Рекомендую до прочитання, Вам обов'язково сподобається!
Єлизавета Плугарьова
Мистически и беззаботно.. Книга Валентина Бердта рассказывает о жизни украинских ребят,которые оказываются в одном и том же месте летом. Все они приехали к бабушкам и дедушкам,и как-то сдружились. Серж - мальчик,который без ума от компьютеров и всего,что только может быть с ними связано. Еще недавно он не понимал в них многого, но вскоре с Андреем, лучшим другом, развил свои навыки до очень даже приличных. Олег - немного гордовиты и самоуверенный мальчишка, которому явно нравится быть "мачо". Именно он очаровал Оксану,девушку,которая нравится Сержу, и больше того,начал с ней что-то по типу отношений. Также здесь есть Дима,которому очень нравится изучать странные книжки,ну и сама Оксана, киевская барышня,которая любит,когда ее слушают и приделяют внимание. Книга забавная,действительно детская и местами смешная,дарит настроение и разные эмоции. Да,сюжет слабоват,но так подумают лишь те,кому уже не 9-12 лет. В ней есть интересные события,интрига,а также куча реалий из жизни детей. Это - школа, невзаимная влюбленность, невидимая вражда между детьми за признание кого-то другого.. Валентин Бердт смог вместить в книгу все,что может понравиться детям,и это очень хорошо,ведь из-за этого книга способна заинтересовать свою аудиторию. К сожалению,я уже успела начитаться многих других книг,поэтому эта не принесла мне никакого "захвата",но я уверена в том,что у нее есть фанаты)
Євген
13 років Цікава книга та цікавий задум від не менш цікавого письменника Валентина Бердта. Цю книжку було мною прочитано за 2 дні. Все через те що в лікарні було сумно і я вирішив вийти та придбати деякі обновки до своєї так званої бібліотеки. Ця книжка є з відносно дешевою ціною та водночас цікавим сюжетом. Отже Валентин Бердт розповідає нам про хлопчика підлітка Сергійка який живе в місті та звик до міських реалій. Але тут його батьки вирішили відправити його до бабусі в село. Звісно що відразу хлопчина не захотів до села,але вибору в нього не було. Хлопець легко потоваришував зі своїми однолітками та навіть закохався в дівчину Оксану. І от у підлітків є така відмінна риса що вони легко знаходять пригоди на (вибачте) свій зад. За час читання книжки ніби ти сам дружиш з героями і можеш довірити їм свої таємниці та переживання що дуже круто. Хочеться подякувати Валентину Бердту та Видавництву старого Лева за круту книгу та обов'язково рекомендую до прочитання дітям середнього шкільного віку. Адже всі пригоди тільки починаються в тринадцять!
Наталія Постолюк
Все починається в 13 Я купила книгу "все починається в 13" Валентина Берда. І прочитала я їй за один день, бо коли я поглинулась в цю атмосферу, то було нереально відірватись. Це виявилась досить банальна, але цікава історія, в якій розказується про підлітків, які опинилися влітку в селі на засланні. Вони були страшенно злякані цим. Але як виявилось це перевернулось їм цікавими, справжніми, навіть інколи містичними пригодами. Мені дуже сподобались головні герої. В них переважають хороші якості, і з ними не будеш сумувати. Я думаю ця книга буде цікавою для підлітків, якраз такого ж віку як наші головні герої, Сергійко та Андрійко. В цій книзі є все: і любов, і гумор, і дружба,і ревнощі, і найголовніше пригоди. Надрукувало цю книгу українське популярне видавництво-"Видавництво Старого Лева" або скорочено "ВСЛ", вони завжди друкують цікаві, якісні та красиві книги. Звернемо увагу на цю дуже яскраву та гарну обложку. Букви пропічатані дуже добре. Але інколи є помилки, але це найважливіше, як я думаю. Отже, я рекомендую прочитати цю історію підліткам.
Marina
все починається в 13 Цю книгу мені радила прочитати подруга протягом 2 років, але я все-таки відтягувала це знайомство. І нарешті я все таки вирішила прочитати її. Я дуже довго не могла знайти книгу, яка підійшла мені б під настрій. Я так сумувала за історіями про підлітків, їхні пригоди або розслідування. Мені цього дуже не вистачало. Аж поки я не взялася за цю книгу. Це саме те, що було мені потрібно. Тут є все з переліченого: і школярі, і містика, і перше кохання. В книзі підняті важливі теми, такі як відносини батьків і дітей чи залежність людини від інтернету. Точно скажу, що книга читається швидко, так як відірватися не можливо. Автор дуже гарно описав містичні моменти, від яких у мене волосся ставало дибки. Дійсно дуже цікава книга, яка заслуговує вашої уваги. Книга якісна, з гарною палітуркою. Рекомендую!
Катерина Магир
Все починається в 13 Вже з самої назви зрозуміло, для якої вікової групи призначена дана книга. Але, мабуть, я б так не сказала. Тому що для підліткової групи ця книга може здатись трохи наївною, надто дитячою, можливо. Тут звичайно ж були пригоди, цікаві та незвичайні події, навіть панувала містична та інтригуюча атмосфера. Сюжет досить динамічний та інколи навіть непередбачуваний. Але все ж надто дитячий, хоч і тут справа смаку читачів - для одних цікаво, для інших надто просто. Якість книги хороша, тут нарікати немає на що. Тут не той випадок, що можна рекомендувати чи ні. Тому раджу перечитати рецензії та деякі уривки для більшого розуміння.
https://www.yakaboo.ua/ua/vse-pochinaet-sja-v-13.html#tab-reviews
Nina_M
Все починається в 13 Валентин Бердт На що я чекала: Історія про підлітків, які приїхали на літо в село до родичів. Купання-кохання-зітхання-засмагання... Що я отримала: Цікавезну підліткову якісну книжку про те, як почуваються міські підлітки в селі, і про те, що їх хвилює та захоплює. Звісно, кохання-зітхання й купання-засмагання у повісті присутні, але вони десь на другому плані, на фоні, адже на авансцені - містична складова твору: прадавні перекази старожилів про таємничі події, які колись відбувалися в цьому селі, й їх раптова реінкарнація в сьогоденні. А головне, що автор підводить читача до дуже важливої думки: жодна подія, навіть дріб’язкова на перший погляд, не проходить без наслідків. Чудова книжка для літнього читання!
Beamm
Канікули з містичним шлейфом Я - велика шанувальниця сучасної дитячої і підліткової літератури. І велика в усіх розуміннях =) По віку, мабуть, вже не повинна цікавитися подібними творами, але в моєму дитинстві таких просто не було =( Запізніла компенсація. Добре пам"ятаю власні канікули в далекому селі у бабусі з дідусем, тому кожного літа десь на самому дні серця тихо шурхотить ностальгічна хвиля. Втриматися, щоб не прочитати повість Валентина Бердта, не змогла. Й починалася вона багатообітцяюче - дотепно, весело і так правдоподібно. Та в середині оповіді все надто заплуталося й перемішалося - ком"ютерні програми, відьми, екстасенси, давні письмена і заклинання, а на закуску - коллаідер і тоталізатор. Ідея оригінальна, не нова, але цікава. Та вибухова суміш надприродного і природного мені "не пішла". Хотілося б більше дізнатися про другорядних персонажів - Оксану, Олега і Дмитрика, можливо, сільські легенди, а не польоти відьми у хмарах. Варто похвалити ВСЛ за чудову роботу - красива обкладинка, якісне, гарне видання. Тримати книгу в руках - суцільне задоволення! Читати дітям 8-10 років та їхнім батькам. Перші, напевне, знайдуть в повісті щось особливе і те, що не побачила я =), а другі будуть знати, що чатають і чим захоплюються їхні діти =)
https://www.livelib.ru/book/1001609555-vse-pochinaetsya-v-13-valentin-berdt
Все починається в 13 Валентин Бердт На що я чекала: Історія про підлітків, які приїхали на літо в село до родичів. Купання-кохання-зітхання-засмагання... Що я отримала: Цікавезну підліткову якісну книжку про те, як почуваються міські підлітки в селі, і про те, що їх хвилює та захоплює. Звісно, кохання-зітхання й купання-засмагання у повісті присутні, але вони десь на другому плані, на фоні, адже на авансцені - містична складова твору: прадавні перекази старожилів про таємничі події, які колись відбувалися в цьому селі, й їх раптова реінкарнація в сьогоденні. А головне, що автор підводить читача до дуже важливої думки: жодна подія, навіть дріб’язкова на перший погляд, не проходить без наслідків. Чудова книжка для літнього читання!
Beamm
Канікули з містичним шлейфом Я - велика шанувальниця сучасної дитячої і підліткової літератури. І велика в усіх розуміннях =) По віку, мабуть, вже не повинна цікавитися подібними творами, але в моєму дитинстві таких просто не було =( Запізніла компенсація. Добре пам"ятаю власні канікули в далекому селі у бабусі з дідусем, тому кожного літа десь на самому дні серця тихо шурхотить ностальгічна хвиля. Втриматися, щоб не прочитати повість Валентина Бердта, не змогла. Й починалася вона багатообітцяюче - дотепно, весело і так правдоподібно. Та в середині оповіді все надто заплуталося й перемішалося - ком"ютерні програми, відьми, екстасенси, давні письмена і заклинання, а на закуску - коллаідер і тоталізатор. Ідея оригінальна, не нова, але цікава. Та вибухова суміш надприродного і природного мені "не пішла". Хотілося б більше дізнатися про другорядних персонажів - Оксану, Олега і Дмитрика, можливо, сільські легенди, а не польоти відьми у хмарах. Варто похвалити ВСЛ за чудову роботу - красива обкладинка, якісне, гарне видання. Тримати книгу в руках - суцільне задоволення! Читати дітям 8-10 років та їхнім батькам. Перші, напевне, знайдуть в повісті щось особливе і те, що не побачила я =), а другі будуть знати, що чатають і чим захоплюються їхні діти =)
https://www.livelib.ru/book/1001609555-vse-pochinaetsya-v-13-valentin-berdt
Єва
Все починається в 13. Та невже? Принаймі у мене таких крутих пригод не було. У книзі Валентина Бердта підлітковий роман поступово переходить у підлітковий горор. Хто б міг подумати, що покарання - “заслання на літо до бабусі” - може перерости у захопливі пригоди. Книга страшненька та дуже цікава, чимось навіть нагадала “Вія”. Але від отого Вконтакте аж вивертає. Хто читав, той знає.
Марія
У Видавництві Старого Лева завжди дуже оригінальні обкладинки та й переклади їхніх текстів мені імпонують. Цікава, весела історія з долею містики, особливо сподобався початок . Відразу видно, що в селі не буває нудно! Хотілося б щоб більше розповіли про другорядних персонажів Олега, Дмитрика та Оксану, а так в загальному книга «Все починається в 13» буде цікавою дітям від 8 років, в 13 не знаю чи буде ця книга настільки цікава, але кожному своє.
Леся
Видавництво Старого Лева знову потішило гарною книжкою для підлітків. Що цікаво хлопцям і дівчаткам, коли їм від 12 до 15? Пригоди, містика, кохання…саме про це йдеться в повісті. Тринадцятирічні підлітки потрапивши в забуте Богом село з півтори десятка хат і не сподівалися на таке сповнене надзвичайних пригод літо. Книжка написана захоплююче і дуже колоритно. І в деякі моменти волосся дибки стає навіть у читачів.
Руслана
Очень захватывающая книга! И не только для детей)) Особо страшного там нет, а вот мистики хватает. Рекомендую!
Катерина
Книга про заборонене, але таке привабливе життя підлітків. Усе, що хотілося б спробувати, але лячно, було підсилу героям-підліткам. Книга трохи страшна, кумедна та дуже цікава. Рекомендую!
Nikko
Книжка довольно страшная, про ведьм, кладбище, летающих ночью сычей... не для впечатлительных. Не знаю, сколько звезд поставить. По-честному - больше 4 не тянет, но на фоне остальных современных ее хотя бы можно читать!
Юлія
Доброго дня! Неперевершена книга! Навіть не могла уявити, що книга така гарна:містика та кохання, які розумно переплітаються. Дії відбуваються у селі, а автор розповідає про хлопчаків та дівчину з Києва. Рекомендую! Важко сказати для якого віку ця книга, можна читати і дітям молодшого шкільного віку, а також підліткам ба навіть дорослим спокійно: згадати дитинство, свої витівки та перше кохання! Читайте з насолодою!
Людмила
Купила сыну на день рождение, меня очень заинтересовало краткое содержание, не могу сама оторваться.
Тетяна
Ніколи не проводила літні канікули в селі, рада, що ра3ом 3 племінницею хоча б прочитала про це.
https://bookopt.com.ua/vse-pochinaet-sja-v-13.html
Все починається в 13. Та невже? Принаймі у мене таких крутих пригод не було. У книзі Валентина Бердта підлітковий роман поступово переходить у підлітковий горор. Хто б міг подумати, що покарання - “заслання на літо до бабусі” - може перерости у захопливі пригоди. Книга страшненька та дуже цікава, чимось навіть нагадала “Вія”. Але від отого Вконтакте аж вивертає. Хто читав, той знає.
Марія
У Видавництві Старого Лева завжди дуже оригінальні обкладинки та й переклади їхніх текстів мені імпонують. Цікава, весела історія з долею містики, особливо сподобався початок . Відразу видно, що в селі не буває нудно! Хотілося б щоб більше розповіли про другорядних персонажів Олега, Дмитрика та Оксану, а так в загальному книга «Все починається в 13» буде цікавою дітям від 8 років, в 13 не знаю чи буде ця книга настільки цікава, але кожному своє.
Леся
Видавництво Старого Лева знову потішило гарною книжкою для підлітків. Що цікаво хлопцям і дівчаткам, коли їм від 12 до 15? Пригоди, містика, кохання…саме про це йдеться в повісті. Тринадцятирічні підлітки потрапивши в забуте Богом село з півтори десятка хат і не сподівалися на таке сповнене надзвичайних пригод літо. Книжка написана захоплююче і дуже колоритно. І в деякі моменти волосся дибки стає навіть у читачів.
Руслана
Очень захватывающая книга! И не только для детей)) Особо страшного там нет, а вот мистики хватает. Рекомендую!
Катерина
Книга про заборонене, але таке привабливе життя підлітків. Усе, що хотілося б спробувати, але лячно, було підсилу героям-підліткам. Книга трохи страшна, кумедна та дуже цікава. Рекомендую!
Nikko
Книжка довольно страшная, про ведьм, кладбище, летающих ночью сычей... не для впечатлительных. Не знаю, сколько звезд поставить. По-честному - больше 4 не тянет, но на фоне остальных современных ее хотя бы можно читать!
Юлія
Доброго дня! Неперевершена книга! Навіть не могла уявити, що книга така гарна:містика та кохання, які розумно переплітаються. Дії відбуваються у селі, а автор розповідає про хлопчаків та дівчину з Києва. Рекомендую! Важко сказати для якого віку ця книга, можна читати і дітям молодшого шкільного віку, а також підліткам ба навіть дорослим спокійно: згадати дитинство, свої витівки та перше кохання! Читайте з насолодою!
Людмила
Купила сыну на день рождение, меня очень заинтересовало краткое содержание, не могу сама оторваться.
Тетяна
Ніколи не проводила літні канікули в селі, рада, що ра3ом 3 племінницею хоча б прочитала про це.
https://bookopt.com.ua/vse-pochinaet-sja-v-13.html
Oksamytka
страхота - ось яке слово я постійно казала, коли читала цю книжку. було страшно, згадувала, як в підлітковому віці мені теж було нестерпно цікаво слухати про всяку потойбічну силу, любила жахастики, чогось мене до того тягнуло. виявляється, що у багатьох таке буває. мені тринадцятий минало, як-то кажуть... страхота страхотою, але не могла відірватися від цієї книжки, було СТРАШНО ЦІКАВО!!!! оті всі переживання підліткові передані дуже класно!!! а от з мовою і розкриттям образів не дуже вдалося, бо я уявляла дітей дорослішими за 13 років. але знаю, що такий екшен люблять діти, і це справді як перегляд жахастика, та ще й не якогось там голівудського, а з українським колоритом і містикою. за це респект автору!
https://www.goodreads.com/book/show/29079599-13
страхота - ось яке слово я постійно казала, коли читала цю книжку. було страшно, згадувала, як в підлітковому віці мені теж було нестерпно цікаво слухати про всяку потойбічну силу, любила жахастики, чогось мене до того тягнуло. виявляється, що у багатьох таке буває. мені тринадцятий минало, як-то кажуть... страхота страхотою, але не могла відірватися від цієї книжки, було СТРАШНО ЦІКАВО!!!! оті всі переживання підліткові передані дуже класно!!! а от з мовою і розкриттям образів не дуже вдалося, бо я уявляла дітей дорослішими за 13 років. але знаю, що такий екшен люблять діти, і це справді як перегляд жахастика, та ще й не якогось там голівудського, а з українським колоритом і містикою. за це респект автору!
https://www.goodreads.com/book/show/29079599-13
Гарна книга для підлітків. В захоплюючому, трошки містичному сюжеті захована думка - ти сам програмуєш своє життя. Це важливо розуміти в тому віці, коли починаєш робити самостійні рішення.
Книжчин дім запрошує читати та отримувати задоволення від читання!
