У телесезоні осінь 2017 ‒ зима 2018 років багатосерійний фільм «Школа», виробництва «1+1 продакшн», став найбільш рейтинговим серіалом на українському ТБ. Мільйони глядачів стежили за його героями, поділяючи їхні переживання й перші закоханості, співчуваючи труднощам. Ніка, Лола, Тоха, Ната у виконанні талановитих акторів стали улюбленими персонажами українських підлітків.
Для справжніх фанатів «Школи» ‒ книжка-приквел «Щоденник Лоли», написана відомою дитячою письменницею Ольгою Купріян ‒ розповість передісторію першого сезону серіалу.
Через які випробування пройшла Лола на шляху до своє популярності? Чим переймається 15-річна дівчина, втративши коханого й опинившись через нього у дуже складній ситуації? Чому відома блогерка так не любить школу? Дізнатися про потаємне життя Лоли можна з її секретного щоденника.
Для справжніх фанатів «Школи» ‒ книжка-приквел «Щоденник Лоли», написана відомою дитячою письменницею Ольгою Купріян ‒ розповість передісторію першого сезону серіалу.
Через які випробування пройшла Лола на шляху до своє популярності? Чим переймається 15-річна дівчина, втративши коханого й опинившись через нього у дуже складній ситуації? Чому відома блогерка так не любить школу? Дізнатися про потаємне життя Лоли можна з її секретного щоденника.
Ця книжка цікава і як детальний опис життя головної серіальної героїні, і як самостійний твір. Персонажці цієї повісті, Лоліті Гавриленко, 14, вона популярна відеоблогерка, яка посередньо вчиться і намагається почати стосунки зі своїм однокласником Пашею. А темою книжки стає вимушена дорослість дівчинки, яка живе без батьків, тож має утримувати свою бабцю і трьох малих братів і сестру. І принагідно нічого про це не розповідати однокласникам, для яких Лола – крута блогерка, перша красуня класу й популярна дівчина. Звісно, вона переживає через свої почуття й думає про перший секс, який у неї незабаром має бути. А ще Лола мріє про дорослого бойфренд, який стане для неї символічною заміною батьківської турботи. До речі, те, як висвітлена бентежна тема сексу у цій підлітковій повісті, зацікавить значно ширшу аудиторію, ніж фанати «Школи».
Що стосується глядачів серіалу, то для них книжка поверне до сюжету деякі важливі аспекти шкільного життя. Наприклад, навчання, якому у серіалі приділяється вкрай мало часу. Книжкова Лола реабілітує потрібність навчання і показує ті моменти, коли старі добрі уроки стають у пригоді навіть сучасній модній дівчинці, що весь день зависає у соцмережах і має 200 тисяч підписників. Для чого їй уроки української мови? Та хоча б для того, щоб правильно написати слово «двохсоттисячниця». Та й навички написання шкільних творів стають блогерці у пригоді.
Тож про те, яким є таємне життя Лоліти Гавриленко із серіалу «Школа» розкаже книжка від видавництва «Книголав», яку написала дитяча письменниця Ольга Купріян.
Що стосується глядачів серіалу, то для них книжка поверне до сюжету деякі важливі аспекти шкільного життя. Наприклад, навчання, якому у серіалі приділяється вкрай мало часу. Книжкова Лола реабілітує потрібність навчання і показує ті моменти, коли старі добрі уроки стають у пригоді навіть сучасній модній дівчинці, що весь день зависає у соцмережах і має 200 тисяч підписників. Для чого їй уроки української мови? Та хоча б для того, щоб правильно написати слово «двохсоттисячниця». Та й навички написання шкільних творів стають блогерці у пригоді.
Тож про те, яким є таємне життя Лоліти Гавриленко із серіалу «Школа» розкаже книжка від видавництва «Книголав», яку написала дитяча письменниця Ольга Купріян.
Книжка розкриває постать героїні серіалу «Школа» блогерки Лоліти Гавриленко, показує історію її стосунків, а також причиняє двері до непростого життя Лоли. Вона і популярна школярка і блогерка з кількома сотнями тисяч підписників, і водночас дівчина, яка живе в далеких від інстаграмного гламуру умовах, утримує родину й вирішує усі домашні проблеми. До речі, завдяки щоденнику виявилося, що у Лоліти є улюблена книжка. Та й виконавиці ролей Ніки та Лоли мають, що порадити читати підліткам. Цікаво? Тоді гайда розбиратися, що нового про Лолу розкаже нам її щоденник.
«Щоденник Лоли» активно повертає навчання туди, де воно насправді має бути. Книжка показує, що герої переймаються навчанням, роблять домашку й не цураються книжок. Навіть Лола.
If a building becomes architecture, then it is art
Чотири «С» «Щоденника Лоли»: серіал, скандал, стервозність і секс
Зазвичай серіали й фільми знімають за книжками. В Україні спробували навпаки: продюсерка успішного серіалу «#Школа» замовила видавництву «#Книголав» написати щоденник однієї з головних героїнь серіалу – Лоліти Гавриленко. Книжкове життя популярної серіальної героїні, суперзірки Instagram і YouTube втілила в книжці «Щоденник Лоли» письменниця Ольга Купріян. Про це, а також про «порно-скандал» навколо книжки вона й розповіла в інтерв’ю БараБуці.
Галина Ткачук Формат «щоденника» апріорі специфічний, дуже особистісний і навіть ліричний. Це зрозуміло, адже люди фіксують свої рефлексії, почуття, спогади. Натомість «серіал» – це динаміка, розвиток сюжету та екшн у стилі «американських гірок». Як ви змогли поєднати такі два протилежно різні формати, рух і статику?
Ольга Купріян Щоденник, як жанр, вимагає описування всього, що приходить у голову, і автоматично «підтягує» досвід і пережиті травми. Але оскільки першим виник серіал, а вже потім – запит на створення книжки за його мотивами, то моя робота почалася з перегляду серіалу «#Школа». І це було важким завданням (сміється).
Так, мене періодично не влаштовувала гра акторів, не подобалися певні сценарні ходи, але найбільше дратувала головна героїня. Я не розуміла, як можна щось написати про людину, яка просто… неграмотна! Проте після перегляду десяти серій моя думка змінилася. Визнаю, спершу я була упередженою до Лоли. Але моя поверхова оцінка виявилася хибною. Розбираючи образ глибше, відкривала деталі, за які можна полюбити цю героїню.
Щоденник – та літературна форма,через яку я могла дозволити стервозній екранній Лолі стати інакшою – слабкою, смішною, чуйною. Показати, що їй також буває важко в житті. Тут уже йдеться про оцінку не за зовнішністю, а за внутрішніми переживаннями. І щоденник у цьому дуже помічний. Для мене це також був письменницький виклик – створювати книжку й домислювати багато того, чого не було показано.
ГТ ТОП-5 речей, які вам найбільше подобаються в Лолі.
ОК 1. Мені подобається яка Лола вдома – її ставлення до бабусі, до молодших дітей. 2. Люблю в Лолі те, що вона рефлексує і сумнівається. 3. Лола вміє досягати поставлених цілей. 4. Її улюблена книжка – «Поліанна» Елеонор Портер. 5. Книжкова Лола грамотна.
ГТ І логічно тепер запитати про ТОП-5 речей, які вас найбільше дратують у Лолі.
ОК Ненавиджу те, що Лола: 1) постійно робить капості; 2) булить людей; 3) надміру самовпевнена; 4) використовує інших; 5) бреше.
ГТ З дня анонсування виходу «Щоденника Лоли» інформація довкола книжки ставала дедалі заплутанішою. Основна причина цього – серіальне підґрунтя й загальна рецепція Лоли як героїні фільму. Читацька аудиторія часто робила хибні припущення, висуваючи власні версії ситуації. Назвіть ваші улюблені «міфи» стосовно книжки «Щоденник Лоли».
ОК Найпопулярніша хиба – «Щоденник» написала Ліза Василенко, акторка, яка виконує роль Лоли в серіалі. Дивно, але навіть мого імені на обкладинці виявилося не достатньо, щоб правильно зорієнтувати деяких читачів. Також знаю про здивування багатьох з того приводу, що мені насправді не 15 років, а вдвічі більше.
ГТ А я знаю ще кілька цікавих «міфів». Так, популярною є версія, що «Щоденник» написаний вами обома, тобто Ольгою Купріян і Лізою Василенко разом. Також існує припущення, що Ольга Купріян – сценаристка серіалу «#Школа». Ваші коментарі з приводу таких чуток.
ОК Я, звісно, не проти писати сценарії, проте до створення серіалу «#Школа» не дотична. Якби я писала діалоги героїв серіалу, то прочитувала б їх уголос, щоб вони звучали не так літературно й картонно.
Пробудження сили: секс у підлітковій літературі
ГТ Продовжуючи тему «руйнівників міфів», розвійте або ж підтвердіть питання: чи був «Щоденник Лоли» написаний руками? І взагалі, чи можливо за день стільки всього написати?
ОК Зізнаюся, я не писала книжку «від руки»! Але в мене є особистий щоденник, у який я записую думки кульковою ручкою. Тому авторитетно заявляю: власноруч вести й писати щоденник можливо. За сюжетом Лола робить записи не щодня і таки втомлюється, коли пише. На цю тему вона час від часу ниє в щоденнику.
ГТ Якби ви писали сценарій «#Школи», чи змінили б ви Лолу й подальше розгортання подій у серіалі?
ОК Спочатку я думала, що поміняла би все. Писати про хороших персонажок простіше і приємніше. Але потім усвідомила, що поруч із добрими й позитивними персонажами таки має бути хтось «поганий», хто викликатиме обурення, спротив, про чиї вчинки читачі рефлексуватимуть. Тому стервозний Лолин характер я би не міняла. Такий тип героїнь однозначно має бути.
Щодо самого сценарію, то я би зменшила кількість малих дітей в оточенні Лоли. Із власного досвіду знаю, що достатньо й однієї дитини, щоб зобразити тяжкість життя 15-річки. Також я би видозмінила сюжетні ходи з викраденням і поверненням після нього. На екрані часом достатньо розвернути камеру чи відзняти новий дубль, а от у книжці такі епізоди потрібно особливо опрацьовувати й значно глибше прописувати.
У книжці я змінила фінал першого сезону в бік правдоподібності.
ГТ Сьогодні «Щоденник Лоли» впевнено б’є численні рекорди: за популярністю в соцмережах, за відвідуваністю презентацій, за літературними відзнаками та у продажах. Як ви вважаєте, чи був би можливим такий успіх, якби щоденник стосувався героя, створеного самим автором, а не взятого з екрану? І як зробити книжку-щоденник популярною без апелювання до знаменитостей?
ОК Можливо, ажіотаж міг би викликати щоденник-путівник із сексу для підлітків. Такі собі «походеньки сексуальних спроб» – на кшталт «Американського пирога», дуже популярної і «пізнавальної» свого часу стрічки. Думаю, ця тема матиме WOW-вибух для сучасних тінейджерів. Як серіал «Статеве виховання» від «Нетфліксу».
ГТ Наскільки Лола в книжці – це Оля? На скільки відсотків і в чому?
ОК На 20%? Коли я розмірковувала, чи грамотно пишуть сучасні підлітки, то зрозуміла, що сьогодні більше довіряють комп’ютерній орфографії, аніж власним знанням мови. Тому я додала Лолі грамотності. І це, вважайте, 10 % Також я їй позичила жарти на тему програми з української літератури в 10 класі, наприклад, з приводу вивчення віршів напам’ять – це ще 5% Ще я позичила Лолі те, як вона «вирощує» своїх братів і сестер. Тут у нас подібний досвід, адже у Лолиній найменшій сестрі – три роки, і моїй доньці – також три. Я ділилася з героїнею тими відчуттями, які дратують або ж викликають усмішку в поведінці малої дитини.
ГТ Чи правда що «скандал у соцмережах» – це завжди велике щастя для нашої дитячої та підліткової літератури?
ОК Від скандалу навколо сексуальної сцени в «Щоденнику Лоли» є очевидна користь: тепер мій авторитет серед підлітків підтверджено документально, в жовтій пресі є кілька заміток про «порно для школярів», яке написала я! Хоча найсмішніше те, що до того нікому нецікаво було, хто написав книжку, Ліза чи Оля. Про моє авторство відразу згадали, коли батьки почали читати книжку й обурюватися описом сексуальних сцен. Ось тоді, коли треба знайти «винних», одразу помічають ім’я на обкладинці.
Часто дорослі не готові читати в книжках для підлітків про абсолютно буденні досвіди молоді. Це ніби ми заплющуємо очі на те, що певні речі існують у суспільстві, і про них не пишемо. А пишемо про віддалені від життя матерії. Я проти такого підходу. Тим паче, якщо попитати самих підлітків, виявиться, що вони шукають у літературі саме того, що було б їм близько, відображало їхні проблеми, відгукувалося б їм і відповідало на життєві запити. Якщо на ці запитання не дає відповідей література, вони йдуть в інтернет, до знайомих, слухають популярну у своїх колах музику. Думаю, від книжки значно менше шкоди, ніж від сумнівних статей в інтернеті.
Розпитувала Галина Ткачук.
https://www.barabooka.com.ua/chotiri-s-shhodennika-loli-serial-skandal-stervoznist-i-seks/
Вже з перших сторінок книги починаєш посміхатися та згадувати себе в минулому. Підліткову безкомпромісність, важливо-неважливі проблеми, перше кохання та не завжди однозначні стосунки з однолітками. Щоденник Лоли – це правдиве життя сучасних підлітків, їхні інтереси, пріоритети та цінності. Життя в ритмі шкільних дискотек та складного балансу «реальність/онлайн».
Але Лола не така поверхнева, як може здатися на перший погляд. В її житті сталася трагедія – дівчинка втратила маму. В школі Лола – найпопулярніша дівчинка, яка активно підкорює онлайн-спільноту у власному модному влозі, але вдома на її допомогу чекають старенька бабуся та молодші брати. І тому час від часу Лола перетворюється на колючого їжачка, який уникає спілкування.
Що бентежить сучасних підлітків? Яке життя вони обирають? Яким чином вчаться пристосовуватися до не завжди справедливого оточення? І як знайти стежку до чутливої душі юнака чи дівчини через колючу броню, яку вони на себе вдягають?
Щирі історії сучасної школярки, корисні поради та веселі витівки, безумовно, цікаві підліткам. Але у батьків з’явилася унікальна можливість зазирнути за лаштунки справжнього життя школярів. Саме в цій книзі ви зможете знайти інсайти для вдосконалення стосунків з власними донькою чи сином.
Але Лола не така поверхнева, як може здатися на перший погляд. В її житті сталася трагедія – дівчинка втратила маму. В школі Лола – найпопулярніша дівчинка, яка активно підкорює онлайн-спільноту у власному модному влозі, але вдома на її допомогу чекають старенька бабуся та молодші брати. І тому час від часу Лола перетворюється на колючого їжачка, який уникає спілкування.
Що бентежить сучасних підлітків? Яке життя вони обирають? Яким чином вчаться пристосовуватися до не завжди справедливого оточення? І як знайти стежку до чутливої душі юнака чи дівчини через колючу броню, яку вони на себе вдягають?
Щирі історії сучасної школярки, корисні поради та веселі витівки, безумовно, цікаві підліткам. Але у батьків з’явилася унікальна можливість зазирнути за лаштунки справжнього життя школярів. Саме в цій книзі ви зможете знайти інсайти для вдосконалення стосунків з власними донькою чи сином.
Привіт! Мене звати Лола. Лола Гавриленко. Я навчаюся у школі — в тій самій, про яку навіть зняли серіал «#Школа», знаєш? У мене є свій крутий влог і сотні тисяч фоловерів, які стежать за всім, що відбувається у моєму житті. А відбувається в мене справді купа всього – я майстриня потрапляти у різні халепи й знаходити нові теми для відосів! Але іноді… іноді так хочеться поділитися з кимось тим, що мені болить, що мене хвилює і що радує... Відкрити комусь себе справжню… І цей хтось — мій щоденник. Йому я довіряю все найпотаємніше, найінтимніше та найособистіше — чого ніхто-більше-не-знає!.. І саме тому — тобі сюди зась! Це ПРИВАТНА ТЕРИТОРІЯ! Тож іди краще дивися мій влог, а від щоденника — руки геть: інакше я тебе знищу! Слово Лоли.
Уривок з книги
Пам'ятка для чужих
Ніхто й ніколи не має права читати цей щоденник, окрім мене. Якщо сталося таке прикре непорозуміння, і твої руки якогось дива тримають цей зошит, негайно поклади на місце. Зроби вигляд, що цього ніколи не було! Забудь, що ти взагалі знаєш про існування цього щоденника. Я не жартую.
Якщо цей щоденник загубився або його викрали, і тепер він у тебе, поверни його мені, будь ласка, ось номер: +38 777 000 00 00 Я передумала, напиши мені в приват, ну, ти знаєш куди.
І сподіваюся, ти не вирішиш його читати.
Бо інакше Я ТЕБЕ ЗНИЩУ!
Слово Лоли.
Вересень
1 вересня
Привіт. Коротше, я трохи забрехалася. Це капець як легко — навішати всім про багатенького таточка. Досить бурхливої уяви та сотень люксових френдів в інстаграмі та ютубі.
Навіть Паша, здається, майже повірив. Майже. Бо він надто добре мене знає, щоб вірити в таку маячню.
Паша єдиний, хто в курсі про мої справжні «справи». Про бабусю, малих і комуналку. І про маму... Не пам'ятаю, щоб я розповідала йому про батька — може, щось таке спочатку вигадувала. Але це ж ПАША! Часом здається, начебто його очі бачать мене на три метри вглиб. Може, він має якісь надприродні здібності, але мовчить. Що ж, усі мають право на таємниці. Навіть Паша. Навіть від мене.
Я йому, наприклад, досі не зізналася, що знаю про його записку на 14 лютого рік тому. Блін, реально мені щоразу соромно, як про це згадую. Легше було вдати, ніби нічого не бачила, ніж сказати, що я втюхалася в Едіка з 11-Г. «Г»!!! Ти собі можеш таке уявити? Це тепер я розумію, що він тупий, як дитячі ножиці, але тоді… краще про це не згадувати! І про мій любовний лист для нього. Добре, що я не підписалася повним іменем, а тільки поставила «Л». Тепер я сумніваюся, що він узагалі його прочитав. Може, він і почерку мого не розібрав? Хоча читати до 11 класу мав би навчитися. Хіба що його багата мамуся й за це носить хабарі завучці… До речі, тепер ми називаємо її «Дарина». Ми ж тепер старшокласники, можна.
Взагалі старшокласникам купу всього можна. Наприклад:
1. Сидіти за першою партою навіть якщо ти не зубрилка і не очкаричка.
2. Запізнюватися не більш ніж на 5 хв на урок без запису в щоденник.
3. Відпрошуватися в медсестри з фізри через місячні, тільки не дуже часто. І не тоді, коли нормативи.
4. Списувати ДЗ (домашні завдання) на перерві при всіх.
5. Не вчити віршів напам'ять, буе-е-е-е-е-е.
6. Сперечатися з учителями. Тобі що завгодно пробачать, якщо скажеш магічну фразу «маю свою думку».
7. Не здавати телефон на початку уроків, а просто ставити на вібро. Якщо не контрольна, його можна навіть тримати на парті (під підручником), але стежити, щоб це не дратувало вчителів.
8. Не показувати своїх речей учителям, навіть якщо вони агресивно вимагають. Магічна фраза: «Це мої особисті речі! Не маєте права!».
9. Ходити на дискотеки для старшокласників.
1О. Зустрічатися з хлопцями не-таємно!
11. Цілуватися й обійматися в коридорах.
12. Носити які хочеш сумки або наплічники.
13. Носити одяг, крізь який тро-о-шечки просвічується білизна. Тут важливий нюанс: не дратувати навмисне вчителів.
14. ***Моє улюблене право!*** Носити взуття на підборах. Супер право! Цілу вічність у школі ми були приречені на пласке взуття, і тепер — свобода! Найкраще право у світі :)
15. Залишати змінний одяг у шафці в класі, якщо він не смердить. Це дуже неоднозначне право! Особисто я за те, щоб усі забирали свій одяг додому і щоразу після фізри ретельно прали.
16. Виділяти в зошиті маркером. Одного кольору. Але я ще не перевіряла, треба уточнити. Можливо, це працюватиме не на всіх уроках.
17. Набирати твори на компі. Алілуя!
18. Я ще не певна, треба уточнити, чи можна не відпрошуватися в туалет. Кажуть, що є варіант спокійно встати та вийти, якщо припекло. Але невідомо, чи ці технології вже дійшли до нашої задрипаної відсталої школи. Тобто її адміністрації (тут я маю на увазі передусім Дарину, ясна річ, а не І. С. — Ігоря Сергійовича, директора, бо він кльовий).
19. Список неповний, оскільки рік ще тільки почався. Доповнюватиму його впродовж року.
Пізніше.
Так ось. Я розтринділа всім, що татусь возив мене на літо в Туреччину. П’ятизірковий готель і все таке. «Позичила» історію в Скалочки з інстаграму, думаю, вона не буде проти. От у кого справді багаті предки, то це в неї. Хоча Туреччина — це, здається, уже дуже дешево. Недаремно ж Скалочка весь час бідкалася, що цього року так усе погано, усе погано, що аж мусили летіти в Анталію. Капе-е-е-е-ець. От дурепа. Дехто взагалі нікуди цього року не їздив і не ниє у блозі.
Взагалі я придумала круту штуку з цими фотками. (Хто б мені, звісно, повірив, якби не було фоток?) Роздрукувала на А4 кілька пейзажів, сходила на пару коктейлів і сфоткала на їхньому тлі то новий педикюр, то селфі так, щоб пейзаж було ледь розгледіти. Фільтри, похід із малими в аквапарк — і от, у мене повний інстаграм фоток із відпочинку. Класно відпочила, сама ледь не повірила. Ага, ще треба було «фотку з ілюмінатора».
Але правило таке:
· фотка ніг (краще з педикюром) на тлі моря (або басейну) і пальм;
· фотка коктейлю з журналом, може, якийсь десерт, може, книжка, якщо обкладинка підходить по кольору;
· селфі в купальнику чи в рушнику на тлі пляжного лежака;
· фото з ілюмінатора, але без нього можна обійтися: мовляв, так часто літаю, що вже такої попси не фоткаю.
Я вивчила всі інстаграми, які цього року літали в Туреччину. Я можу всім усе радити. Я точно в темі. Можу навіть писати блоги про «Як дорого відпочити в Анталії» і «Як бюджетно відпочити в Анталії». Шкода, не вийде зняти відос. Ну, бо я ще не придумала, як це зробити без Анталії…
Пізно ввечері:
До речі, я знаю слово «бюджетно». Ясно, що з економіки цього року в мене все має бути зашибісь, бо я суперкрута в усьому, що стосується бюджету однієї окремо взятої сім'ї. Ніхто в класі, мабуть, і слова такого не знає. Хіба їм треба щось рахувати? Їхні кишенькові видаються їм незалежно від того, чи ворушать вони зранку пальцями на ногах.
Я, бляха, задовбалася вже від цього слова й від цих тупорилих безплатних програмок андроїда. У них вічно щось обмежено з функціоналом або вони вічно злітають у той момент, коли намагаєшся порахувати, куди поділися гроші або де взяти кілька сотень на аквапарк.
А Паша сьогодні знову пригостив мене морозивом. Я спробувала не думати про той ганебний лист. Може, в нього вже все пройшло і ми тільки друзі? Хоча ні, я ж бачу, що не пройшло. Більше того: я нізащо не дозволю, щоб це пройшло.
2 вересня
Привіт. Я щось не знаю, як іще починають вести щоденники. Від слів «любий щоденнику» мені хочеться блювонути. Ще б обмалювати все сердечками — і торба! Так що, дорогенький, пробач. Будеш просто «ти». Припустимо, що ти мій уявний друг. Писатиму сюди те, що не зможу розповісти ні Наті, ні Асьці, ні тим паче Паші.
Спершу думала завести якийсь типу блог у фейсбуці чи де ще їх ведуть? Нічого не знаю про те, як ведуть «писані» блоги. Як завести 30 тисяч фоловерів у ютубі й інстаграмі — то запросто. А тут… Створила акаунт, написала перший пост — і не можу. Не той формат. Ділитися чимось секретним я не вмію. А влог у мене вже є. І він явно не для того, щоб світити рожевими трусами своєї душі. Ха! Уже виходить.
Все, біжу. Втомилася писати. Треба якось натренуватися, чи що? Блін, а якщо від писання ручкою в мене всі пальці вкриються мозолями? Капе-е-е-ець. Треба писати в рукавичках. І ду-у-у-же малими дозами. (Задовбешся ставити дефіси. Все-таки зручніше писати на компі.)
Пізніше.
Ця дурепа Оля, медсестра, виписала мені направлення до терапевта. Блін, і чому не можна купити снодійне прямо в аптеці? По рецепту тільки. Наче хтось збирається його пити просто так.
Звісно, я збрехала їй, чого не сплю. Сказала, що хвилююся через навчання і влог. Не певна, що вона мені повірила. Подивилася так, наче я наркотиків прошу. Ото ще! Ходила б я до сестрички по наркоту... Знаю місця. Але не актуально. А якщо треба буде, піду до Дімона з 4 поверху. Він точно нарик, я гуглила ознаки.
Дімон із 4 поверху нарик, бо:
— в нього вічно розширені зіниці;
— він десь в ульоті щоразу, як я його бачу;
— баба Свєта з першого поверху каже, що він ніде не працює, але вічно має якийсь двіж у квартирі.
Якби можна було викликати поліцію і вона б просто так приїжджала, я б викликала її щотижня. Вони вічно оруть (чути в туалеті) і навіть, здається, б'ються.
Якось Дімон сидів на сходах бухий і побитий. Я забрала Вадика і ми йшли перекусити додому, а там Дімон. Вадик схопив мою руку й заховався мені за спину. Він завжди так робить, коли бачить Дімона і його наркодружбанів. Ми не могли обійти Дімона, і я теж злякалася. Ще й дуже бридко, фу. А потім згадала, що тепер старша, а Вадик малий. І зробила, як вчила мама: набрала повні груди повітря, уявила, що переді мною великий дохлий тарган. Треба втиснутися в стіну й обійти його. От і все.
Я розказала Вадику про «метод таргана». Він розсміявся, але попросив не казати Іллі та Єві. Мені здається, він досі хоче, щоб мама була тільки його спогадом. Егоїст малий. Але як я його розумію! Мабуть, саме тому найбільше люблю його.
Так ось, я не сказала Олі, що не сплю через маму. Її немає вже більш як півроку (бабусині ритуали не дають забути), а я досі не вірю.
4 вересня
Хело. Виявляється, я вже майже забула, як писати руками. Коли ми востаннє так писали щось, крім контрольних і тестів? Навіть твори вже всі приносять роздруковані. Ще дуже бісить, що не можна прислати мейлом. Вічно мушу просити когось роздрукувати. А купувати принтер тільки для того, щоб потішити училок, — не про мене. І так є на що витрачатися.
Оля-медсестра напрягає. Каже, що мої кола під очима видно навіть під тоналкою. І що я п’ю забагато кави «як для дитини». Про те, що я вже не дитина, я не сказала їй, тільки подумала. Але сподіваюся, вона здогадалася, зазирнувши в очі так, наче вона мені мама.
Ненавиджу, коли хтось так дивиться. Мені тоді хочеться відвернутися, щоб ніхто не помітив, як важко буває стримувати сльози. Саме тому я не ходжу до Паші в гості. Його мама все знає. Його мама… вона майже як моя. Тільки вона — його. Часом мені здається, наче вона хоче мене обійняти (коли ми перетинаємося ненадовго в садочку). Я тоді вдаю, що мені дуже треба бігти. Хоч насправді не треба, бо я все одно спізнююся.
Щоразу, як хтось поривається мене обійняти, я півдня никаюся. І весь час брешу. Що треба бігти або щось потрапило в око, що алергія на все на світі, у школі терміновий карантин, забула вдома проїзний на тролейбус, що все гаразд.
...Іще Оля застукала мене за енергетиком. І з цигаркою. Викликала «на килимок». Погрожувала, що скаже батькам. Коза! Наче вона щось знає про них.
Як я втомилася від них усіх — Олі, Ігоря Сергійовича, Дарини. Одні лізуть у душу, інші лякають батьками. Як би мені хотілося, щоб мої тато й мама прийшли в школу й усім там наваляли! Навіть мама пришелепкуватої Оксани вічно приходить розбиратися. А я все сама.
Не знаю, скільки зможу їх усіх дурити. Мама у відрядженні, тато на роботі, бабуся погано ходить... Хоч останнє правда, але від цього не легше.
Оля виписала направлення до терапевта вже на цю середу. Але сказала, що треба буде ще сходити до психа — ну, до психолога. Якщо хтось побачить, це буде капець. Тому краще піти з уроку Дарини: більше ніхто не наважиться прогуляти. Краще вже розібратися з Дариною, ніж пояснювати всім, чого мене занесло до шкільного психа.
Погуглила, яка різниця між психіатром, психологом і психотерапевтом. Добре, що Оля направила мене всього лише до психолога. Він не повинен лізти в душу й ставити всі ті незручні питання, від яких люди в кіно заливаються сльозами на кушетках.
7 вересня
Зранку.
Хто всі ці люди в поліклініці? Їм немає чого робити? Окей, пенсіонери. Але ж тут купа людей, які би мали бути на роботах. Здуріти можна. Добре, що взяла з собою щоденник, хоч можу сюди написати, бо телефон уже набрид. Навіть інста дратує, бо все те саме і ніхто нічого нового за дві години не написав і не прокоментив. Усі на уроках, нудьга.
Пізніше.
Дарма просиділа стільки в черзі. Лікар сказав, що ніяких «колес» (це в них такий універсальний лікарський гумор чи що? Їх такому в універах учать? Страх як оригінально!) мені не випише. Що я ще мала, щоб погано спати. І щоб менше сиділа в інтернеті, інстаграмі та фейсбуці. Дивно, що він не сказав менше сидіти в ютубі, козел. Не сидіти перед сном перед екраном, більше гуляти на свіжому повітрі, не пити на вечір кави. Дякую, кеп!
Звісно, в усьому винні кава й комп'ютер з інтернетом, а не моє грьобане життя. Звісно, він же не спитав, чи в мене РАПТОМ не вмирала півроку тому мама. І чи не мушу я вечорами після уроків монтувати відоси й вигадувати нові теми, щоб підтримувати блог і щоб подобалося рекламодавцям. Щоб було що жерти з понеділка по п'ятницю і на морозиво у вихідні лишалося. Звісно, звідки ж йому знати, що я не просто туплю ночами в екран, а ПРАЦЮЮ?! Ідіот, а не лікар. Правду казала бабуся: до них тільки вмирати.
Ще сказав, що не випише навіть заспокійливого. Що «в моєму віці» треба хвилюватися. Цікаво, що він мав на увазі? «Ромашку заварюйте собі, якщо хочете» — угу, в пакетиках.
Ще пізніше.
Купила в аптеці ромашки в пакетиках. Снодійного не продали.
Ввечері.
Думала вже не ходити в школу, так мене вибісив візит у поліклініку. Але подзвонила Оля й у кращих традиціях Олі нагадала, що мене чекає шкільний психолог. Сподіваюся, в неї сьогодні теж важкий день і хоча б на кількох учнів напала ригачка. Це принаймні було б справедливо, бо Оля мені добряче спаскудила день.
Психолог — це вона. Ростислава Бухтиславівна. Насправді я недочула, як її звати, а бейджика не було. Вона новенька. У нас шкільні психологи надовго не затримуються. Саме тому їх так легко обкручувати навколо пальця. Я весь час думала, як так говорити, щоб не звертатися до неї по імені. Виявилося, що легко. Просто треба кивати й погоджуватися.
Ростислава Бухтиславівна ні про що не розпитувала. Вона й без мене чудово знає, в чому корінь моїх проблем. Думаєш, інтернет? Ні-і-і-і! Підлітковий вік! Ну звісно, це ж усе пояснює. Як я сама не здогадалася?
Ростиславівна прописала — вгадай, що? — щоденникотерапію! Порадила все, що зі мною відбувається, записувати в щоденник. Усі думки, емоції, що мене хвилює. Так що тепер буду писати регулярніше — може, це мене вилікує від «підліткового віку»? Жартую. Не знаю, що в головах у шкільних психологів.
До речі, ось неповний список того, що мене хвилює:
· Як зробити так, щоб влог приносив більше грошей?
· Як не вчити уроки й мати хоча б сімки.
· Як зробити так, щоб Єва не плакала ночами.
· Як не вмирати щоразу, коли дзвонить будильник.
· Як користуватися тампонами?
· Як змусити себе чистити зуби щоразу після їжі?
· Як зробити так, щоб малі й бабуся не хворіли?
· Як їздять на сігвеї?
· Як знайти гроші на ремонт у кімнаті?
· Як знайти батька?
· Як дати хлопцеві зрозуміти, що він мені подобається, але не казати про це?
(Список буде доповнюватися, мені сподобалося про це писати.)
Перед сном.
...Пашу сьогодні не бачила. Виглядала його скрізь. Навіть у спортзал зазирала — не було. Вирішила не дзвонити. Він же не дзвонив і не питав, чого мене сьогодні не було.
Не можу заснути.
Залізла на сторінку Паші. Ніяких фоток, записів, чекінів — нічого неясно, де він сьогодні був і що робив. Міг би й сказати. Я б точно сказала. Все ж таки дружимо з шостого класу. А ще в коханні зізнавався! Лайкнула його аватарку, оту, з тренування. Який він симпатичний! Блін, забрала лайк. Ще подумає, що я ходжу по його сторінці ночами. Пізно як, а завтра в школу.
12 вересня
Зранку.
Сьогодні вперше взяла з собою до школи щоденник. Хай тільки якесь мудило спробує взяти його без дозволу — я його по стінці розмажу.
Дарина сьогодні в ударі. Поставила мені шістку за домашку. Звісно, бо я не встигла списати в Паші.
Ася знову бідкалася, що мама її пресує дієтами. Це капець якийсь! Але Ася реально трошки… в тілі. Не товста, але й не така худа, як ми з Натою. Таких не беруть у моделі. Ната каже, що Ася насправді не товста, просто в неї «широкі кістки». Просто Ната дуже добра людина. А як на мене, Ася може скинути кілограмів п'ять.
Поміряли на перерві «кістки» на зап’ясті: якщо можна обхопити двома пальцями, то кістки «тонкі», а якщо пальці не сходяться, то «грубі». І нічого з тим не зробиш, ніколи не будеш худою. У нас із Натою, як і передбачалося, пальці легко сходяться, а в Асі ледь-ледь. Не розумію, чого Ася так засмутилася. Не всім же йти в моделі! Навіть Ната не хоче, хоча її татусь зі своїми зв'язками міг би запросто влаштувати Нату в будь-яку модельну школу.
Після уроків.
Ненавиджу середину місяця. Гр-р-р-р. Стаю схожа на бабусь, які бідкаються на ціни й комуналку. Але вони РЕАЛЬНО виросли! Не знаю, як мама раніше з усім справлялася. Її зарплата була значно менша, ніж ті гроші, які мені приносить блог. Звісно, тоді був ще дядя Вітя, але він усе одно тільки виносив гроші. Так принаймні казала бабуся.
Думаю, може, це я неправильно роблю, що збираю всі рахунки разом і плачу потім за один раз? Воно наче економить час, але така кругленька сума назбирується, що я досі не можу в неї повірити. Здається, десь така ж у бабусі пенсія. Це якщо не враховувати всі ці нарахування з опіки над неповнолітніми, які ми оформили, коли мама… коли мами не стало.
Може, платити кожен рахунок окремо й тоді здаватиметься, що йде менше грошей? Треба про це подумати.
Взагалі ці рахунки мене вже конкретно задовбали. Їх наскладалося за два роки вже на цілу папку, і це, бляха, вища математика. А Дарина ще каже, що я не роблю домашку. Та в мене щомісяця домашка з множення, ділення, додавання й віднімання чотиризначних чисел. Я в цьому досягла вищого левела взагалі-то. Та я МАЙСТРИНЯ в математиці, бляха!
Але хай би воно все пішло в дупу. Колись я перестану це робити й ніколи в житті більше не додаватиму ні у стовпчик, ні на калькуляторі. За мене це робитиме спеціально навчена людина. Або ще краще — робот! Чи програма на смартфоні. І дані в неї записуватиме хтось інший, бо мене вже НУДИТЬ від цифр.
Колись… усе буде не так. Я вийду заміж за багатого й ні про що більше не турбуватимуся.
Або... повернеться тато. Мені подобається вигадувати історію про його повернення. Що більше я її обдумую, то легше потім брехати дівчатам. Здається, наче я вже не вигадую. Що все це правда. Тому я запишу цю історію тут, бо Ростиславівна ж казала писати про все, що мене хвилює.
Мій батько — мільйонер. Або мільярдер. Коротше, він успішний бізнесмен і має купу грошей. Але він про мене не знав увесь цей час. Мама йому не сказала, бо була надто горда й вирішила, що виростить мене сама. Вона хотіла помститися батькові, і це було некрасиво з її боку, але він трошки заслужив. Хоч якби він знав, що є я, то зразу повернувся би до мами й ніколи б не пішов. Забрав би нас у свою велику світлу квартиру з білими стінами (у ній гарно виходили б фотки для інстаграму) і носив би по черзі то маму, то мене на руках. Мама б нікуди не поїхала і була б із нами. Ми б забрали до себе бабусю і малих. І мій тато їх би теж виховував, як своїх. Бо він би знову дуже любив маму. А коли любиш чиюсь маму, то любиш усе, що вона любить. І тих, кого вона любить.
Пізніше.
Завжди, коли я мрію про тата, приходить Вадик і просить почитати йому книжечку. Хоч він уже й сам уміє! Так складно знайти казку, де ні в кого не вмирає мама. Сьогодні читали про Котигорошка. Вадик спитав, чи дзвонив його тато. Я збрехала, що дзвонив, коли Вадик був у садочку, і передавав привіт.
Їхній тато, дядь Вітя, ніколи не повернеться. Я б дуже хотіла, щоб вони могли мріяти про мого тата. Але в них є свій. І він рідкісний мудак. Якби він не пішов тоді від мами, мама б могла залишитися з нами. Ніколи йому цього не пробачу. І навіть якби він із якогось дива подзвонив, я б нізащо не відповіла.
14 вересня
Зранку.
Почуваюся препаскудно. Вигнала щойно Христю й Оксану з туалету, бо мені треба було трошки поплакати. Зачинилася зсередини, Наті й Асі сказала, що все ок, хоч нічого не ок.
Зранку посварилася з бабусею. Це ми вперше так із нею після маминої… після того, ну, після того, як отримали звістку про маму.
Усе сталося страшенно тупо. Я зібрала в садок Вадика й Ілюху, а Єва знову захворіла. Я сказала, що немає сенсу йти до лікарки, бо вона вічно приписує один і той самий список препаратів.
Уже треба було вибігати, аж тут бабуся побачила — мої — нові — туфлі. Ті, що для блогу. І почала кричати, щоб я — не — сміла в такому ходити. Що я ще мала і що люди подумають. Що по мамі ще й рік не пройшов, а я поводжуся, як…
Упс, дзвінок, допишу пізніше.
Пізніше.
Не можу дочекатися перерви, бо мене розриває на тисячі маленьких клаптиків. Спершу я була дуже засмучена, а тепер дуже зла на бабусю.
Як вона могла ТАК про мене сказати?! Навіть не хочу тут писати, бо це жахливо, жахливо, ЖАХЛИВО!!! Бабуся сказала, що в таких коротких спідницях і в таких туфлях ходять лише проститутки. Та в нас у школі всі так ходять! Але ж хіба бабусі щось доведеш? Хіба ж вона чує?
Потім бабуся сказала, щоб я НЕГАЙНО (ненавиджу це слово, ненавиджу!) перевзулася в менш бридке взуття, щоб їй не було за мене соромно.
Я сказала, що цього не буде.
— Зараз же! — прошипіла бабуся (ніколи не чула від неї такого тону!).
— Ні, — сказала я.
Ми стояли й дивилися одна на одну.
І тут зайшов Ілюха. Він не встиг умитися після сніданку.
І сталося щось жахливе. Жахливіше, ніж усе, що відбулося доти.
Я накричала на нього:
— НЕГАЙНО. ІДИ. ВМИЙСЯ. КОМУ. КАЖУ.
Я не хотіла кричати, але бабуся накричала на мене. А я не могла кричати на бабусю. Бо це… бабуся. Бо ніхто ніколи не сміє кричати на бабусю.
Ілля, мій маленький братик, розплакався й утік на вулицю.
Я побігла за ним. Мені було так соромно. Подумки я вже тисячі разів перепросила за те, що накричала. Я хотіла чимшвидше його обійняти й сказати, що дуже його люблю і що мені дуже прикро. Так завжди робила мама після наших сварок. І я тоді ховала обличчя в маминому волоссі й плакала. Там було найбезпечніше місце для того, щоб плакати, бо ніхто ніколи не дізнавався, що робилося в маминому волоссі.
Я схопила торбу й хотіла вибігти за Ілюхою. Але бабуся перепинила мені дорогу:
— Зніми. Це. Бридке. Взуття. Я. Сказала.
І тут у мене вирвалося ще щось жахливе.
— Відійди. Ти мені не мама!
Я не зачинила дверей і не поцілувала бабусю й нещасну хвору Єву. Мені так її шкода. Я ж мала прислати їй Фею Одужання. А тепер вона геть розхворіється. Через мене…
Пізніше.
На уроках не можу зосередитися, весь час думаю про сьогоднішній ранок.
Іллю я наздогнала і зробила все так, як мала зробити. Це ще одна причина, чому я перед уроками зачинилася в туалеті: треба було поправити мейк, туш зовсім попливла.
А Вадик уже зовсім дорослий… Вийшов за Ілюхою і тримав його за руку, як старший.
Я не впізнавала свою бабусю: що з нею не так? Вона ніколи, ніколи на мене не кричала. Ніколи не обзивала. Ми ніколи не розходилися, не помирившись. Ми навіть сварилися так, що ніхто в кімнаті не здогадувався, що ми сваримося. Бо ніхто й ніколи не сміє кричати на бабусю. Крім мами.
І ці туфлі… ненавиджу їх. Найгірше, що я мушу їх тепер «відпрацювати», а немає настрою писати у блозі радісні всякі постики. І ноги страшенно болять від підборів. Хоча якщо я напишу про це у блозі, навряд це сподобається рекламодавцям…
Ася каже, що я звикну. Я ж ніколи раніше не носила таких. Куди ж мені до Асі та її гламурної мамусі… Яка купує своїй донечці все наймодніше, найстильніше, найтрендовіше.
Попросила Пашу провести мене додому, а він сьогодні на тренування. Так завжди… Але ж він мені нічого не винен, я ж сама відшила його. Сказала, що мені поки не потрібні «серйозні стосунки». А-а-а! Навіщо я це сказала? Якби він іще раз запропонував… А тепер навколо нього витанцьовують дурненькі дівчатка, хіхікають із кожного його слова. Реально: КОЖНОГО! Навіть там, де не треба сміятися. Навіть коли він просто кахикне. Як вони мене дратують, ці малолітки! Не пробачу Паші, якщо він проміняє мене на них!
Перед сном.
Думала, не може бути нічого гіршого, ніж сьогоднішній ранок. Помилялася, бо найгірше сталося ввечері.
Дорогою додому зайшла в торгівельний центр, випила латешечку й зняла відос нового луку. Бо зранку, ясна річ, мені було не до того. Відос усе одно вийшов ніякий. Туфлі й справді огидні й дуже незручні. І навіть ванільне лате й шоколадне капучіно не допомогли написати про це все пост. Слова розбігалися, наче не хотіли, щоб їх ставили поруч із тим сумним і брехливим відосом. Це капець. Так я скоро залишуся без грошей. І що тоді скаже бабуся? Вона й досі вірить, що ми живемо на наші пенсії… Ага, звісно! Та тієї пенсії не вистачить навіть на її ліки!
Оскільки з блогом не складалося, я вирішила зайти в бібліотечку і зробити домашку. Але там я теж не могла зосередитися. Зрештою, мене вигнали, бо говорила по телефону з Натою.
Майже біля дому я згадала, що треба забрати Вадика з Іллею, і це ще на трошки відтягне час нашого прибуття додому. (Як я могла про таке забути?! Капець, голова вже через це безсоння не варить.) Ми довго-довго говорили з вихователькою. До речі, в садочку скоро батьківські збори. Треба переказати бабусі.
Потім ми пішли на гойдалки і з’їли по морозиву. І Вадика замучила совість, бо не купили морозива для бабусі з Євою.
І тоді ми пішли по морозиво для всіх.
Ще плюс півгодини.
І от уже 19:14.
Ілля кричить:
— Дивись! Дивись! Швидка допомога приїхала! Комусь пога…
У мені щось наче клацнуло.
Отак: КЛАЦ!
Однією рукою я схопила Ілюху, другою — Вадика, який міцно тримав морозиво в поліетиленовому пакетику, і ми погнали до під’їзду. Наші двері були відчинені. У кімнаті — люди в червоному. Виявляється, лікарі швидкої носять червоне, а не біле. І сусідка з нижнього поверху.
Вони щось казали й щось запитували про маму. Але я бачила тільки бабусю, яка лежала із заплющеними очима. А що, як вона...
Я знала, що не повинна плакати, бо малі теж розплачуться. Але як не плакати, якщо я… якщо я... вбила рідну бабусю?
Потім я наче прокинулася.
Вони сказали, що це нашатир. І що їм тут бракувало ще двох реанімовувати.
Сусідка хитала головою, як вона завжди це робить. Але я не розуміла, що вона каже.
Майже по губах прочитала, що з бабусею все гаразд.
У неї підскочив тиск. Сусідка прийшла принести нашу пошту (знову переплутали скриньки), а бабусі погано.
Я завжди буду вдячна листоноші за те, що вона переплутує скриньки.
Вони не знайшли бабусиних ліків.
Я забула купити. Мала їх сьогодні купити! І забула…
Бабусю забрали в лікарню прокапатися. Сказали, що на пару днів.
Я підійшла до бабусі. У цих чортових туфлях. Як соромно! Як жахливо соромно… Чого було не зняти їх у коридорі?!
Бабуся стисла мою руку:
— Там… супчик… на плиті… не забудь сховати. Бо скисне.
Сльози текли по бабусиних руках.
— Ну що ти, маленька… не плач… Я швидко повернуся!
Ніколи ще мені не було так важко говорити.
— Бабусю… вибач мені за… вибач за ранок…
— А що було вранці? Я геть… нічого… не пам'ятаю.
Сльози потекли ще більше. Бабусина рука була вся чорна — ніяка це не водостійка туш, як пишуть на упаковці...
Бабуся не пам'ятала нічого, що сталося цього дня.
Я спакувала туфлі назад, написавши, що вони страшенно незручні і я мало не зламала собі ноги. Попросила мені їх поміняти на інші, і тоді вже я напишу пост.
Перед сном Ілля згадав про морозиво «для всіх», але воно все розтало… І тоді я дозволила їм з’їсти вафельки й не чистити після цього зуби.
Ніхто й ніколи не має права читати цей щоденник, окрім мене. Якщо сталося таке прикре непорозуміння, і твої руки якогось дива тримають цей зошит, негайно поклади на місце. Зроби вигляд, що цього ніколи не було! Забудь, що ти взагалі знаєш про існування цього щоденника. Я не жартую.
Якщо цей щоденник загубився або його викрали, і тепер він у тебе, поверни його мені, будь ласка, ось номер: +38 777 000 00 00 Я передумала, напиши мені в приват, ну, ти знаєш куди.
І сподіваюся, ти не вирішиш його читати.
Бо інакше Я ТЕБЕ ЗНИЩУ!
Слово Лоли.
Вересень
1 вересня
Привіт. Коротше, я трохи забрехалася. Це капець як легко — навішати всім про багатенького таточка. Досить бурхливої уяви та сотень люксових френдів в інстаграмі та ютубі.
Навіть Паша, здається, майже повірив. Майже. Бо він надто добре мене знає, щоб вірити в таку маячню.
Паша єдиний, хто в курсі про мої справжні «справи». Про бабусю, малих і комуналку. І про маму... Не пам'ятаю, щоб я розповідала йому про батька — може, щось таке спочатку вигадувала. Але це ж ПАША! Часом здається, начебто його очі бачать мене на три метри вглиб. Може, він має якісь надприродні здібності, але мовчить. Що ж, усі мають право на таємниці. Навіть Паша. Навіть від мене.
Я йому, наприклад, досі не зізналася, що знаю про його записку на 14 лютого рік тому. Блін, реально мені щоразу соромно, як про це згадую. Легше було вдати, ніби нічого не бачила, ніж сказати, що я втюхалася в Едіка з 11-Г. «Г»!!! Ти собі можеш таке уявити? Це тепер я розумію, що він тупий, як дитячі ножиці, але тоді… краще про це не згадувати! І про мій любовний лист для нього. Добре, що я не підписалася повним іменем, а тільки поставила «Л». Тепер я сумніваюся, що він узагалі його прочитав. Може, він і почерку мого не розібрав? Хоча читати до 11 класу мав би навчитися. Хіба що його багата мамуся й за це носить хабарі завучці… До речі, тепер ми називаємо її «Дарина». Ми ж тепер старшокласники, можна.
Взагалі старшокласникам купу всього можна. Наприклад:
1. Сидіти за першою партою навіть якщо ти не зубрилка і не очкаричка.
2. Запізнюватися не більш ніж на 5 хв на урок без запису в щоденник.
3. Відпрошуватися в медсестри з фізри через місячні, тільки не дуже часто. І не тоді, коли нормативи.
4. Списувати ДЗ (домашні завдання) на перерві при всіх.
5. Не вчити віршів напам'ять, буе-е-е-е-е-е.
6. Сперечатися з учителями. Тобі що завгодно пробачать, якщо скажеш магічну фразу «маю свою думку».
7. Не здавати телефон на початку уроків, а просто ставити на вібро. Якщо не контрольна, його можна навіть тримати на парті (під підручником), але стежити, щоб це не дратувало вчителів.
8. Не показувати своїх речей учителям, навіть якщо вони агресивно вимагають. Магічна фраза: «Це мої особисті речі! Не маєте права!».
9. Ходити на дискотеки для старшокласників.
1О. Зустрічатися з хлопцями не-таємно!
11. Цілуватися й обійматися в коридорах.
12. Носити які хочеш сумки або наплічники.
13. Носити одяг, крізь який тро-о-шечки просвічується білизна. Тут важливий нюанс: не дратувати навмисне вчителів.
14. ***Моє улюблене право!*** Носити взуття на підборах. Супер право! Цілу вічність у школі ми були приречені на пласке взуття, і тепер — свобода! Найкраще право у світі :)
15. Залишати змінний одяг у шафці в класі, якщо він не смердить. Це дуже неоднозначне право! Особисто я за те, щоб усі забирали свій одяг додому і щоразу після фізри ретельно прали.
16. Виділяти в зошиті маркером. Одного кольору. Але я ще не перевіряла, треба уточнити. Можливо, це працюватиме не на всіх уроках.
17. Набирати твори на компі. Алілуя!
18. Я ще не певна, треба уточнити, чи можна не відпрошуватися в туалет. Кажуть, що є варіант спокійно встати та вийти, якщо припекло. Але невідомо, чи ці технології вже дійшли до нашої задрипаної відсталої школи. Тобто її адміністрації (тут я маю на увазі передусім Дарину, ясна річ, а не І. С. — Ігоря Сергійовича, директора, бо він кльовий).
19. Список неповний, оскільки рік ще тільки почався. Доповнюватиму його впродовж року.
Пізніше.
Так ось. Я розтринділа всім, що татусь возив мене на літо в Туреччину. П’ятизірковий готель і все таке. «Позичила» історію в Скалочки з інстаграму, думаю, вона не буде проти. От у кого справді багаті предки, то це в неї. Хоча Туреччина — це, здається, уже дуже дешево. Недаремно ж Скалочка весь час бідкалася, що цього року так усе погано, усе погано, що аж мусили летіти в Анталію. Капе-е-е-е-ець. От дурепа. Дехто взагалі нікуди цього року не їздив і не ниє у блозі.
Взагалі я придумала круту штуку з цими фотками. (Хто б мені, звісно, повірив, якби не було фоток?) Роздрукувала на А4 кілька пейзажів, сходила на пару коктейлів і сфоткала на їхньому тлі то новий педикюр, то селфі так, щоб пейзаж було ледь розгледіти. Фільтри, похід із малими в аквапарк — і от, у мене повний інстаграм фоток із відпочинку. Класно відпочила, сама ледь не повірила. Ага, ще треба було «фотку з ілюмінатора».
Але правило таке:
· фотка ніг (краще з педикюром) на тлі моря (або басейну) і пальм;
· фотка коктейлю з журналом, може, якийсь десерт, може, книжка, якщо обкладинка підходить по кольору;
· селфі в купальнику чи в рушнику на тлі пляжного лежака;
· фото з ілюмінатора, але без нього можна обійтися: мовляв, так часто літаю, що вже такої попси не фоткаю.
Я вивчила всі інстаграми, які цього року літали в Туреччину. Я можу всім усе радити. Я точно в темі. Можу навіть писати блоги про «Як дорого відпочити в Анталії» і «Як бюджетно відпочити в Анталії». Шкода, не вийде зняти відос. Ну, бо я ще не придумала, як це зробити без Анталії…
Пізно ввечері:
До речі, я знаю слово «бюджетно». Ясно, що з економіки цього року в мене все має бути зашибісь, бо я суперкрута в усьому, що стосується бюджету однієї окремо взятої сім'ї. Ніхто в класі, мабуть, і слова такого не знає. Хіба їм треба щось рахувати? Їхні кишенькові видаються їм незалежно від того, чи ворушать вони зранку пальцями на ногах.
Я, бляха, задовбалася вже від цього слова й від цих тупорилих безплатних програмок андроїда. У них вічно щось обмежено з функціоналом або вони вічно злітають у той момент, коли намагаєшся порахувати, куди поділися гроші або де взяти кілька сотень на аквапарк.
А Паша сьогодні знову пригостив мене морозивом. Я спробувала не думати про той ганебний лист. Може, в нього вже все пройшло і ми тільки друзі? Хоча ні, я ж бачу, що не пройшло. Більше того: я нізащо не дозволю, щоб це пройшло.
2 вересня
Привіт. Я щось не знаю, як іще починають вести щоденники. Від слів «любий щоденнику» мені хочеться блювонути. Ще б обмалювати все сердечками — і торба! Так що, дорогенький, пробач. Будеш просто «ти». Припустимо, що ти мій уявний друг. Писатиму сюди те, що не зможу розповісти ні Наті, ні Асьці, ні тим паче Паші.
Спершу думала завести якийсь типу блог у фейсбуці чи де ще їх ведуть? Нічого не знаю про те, як ведуть «писані» блоги. Як завести 30 тисяч фоловерів у ютубі й інстаграмі — то запросто. А тут… Створила акаунт, написала перший пост — і не можу. Не той формат. Ділитися чимось секретним я не вмію. А влог у мене вже є. І він явно не для того, щоб світити рожевими трусами своєї душі. Ха! Уже виходить.
Все, біжу. Втомилася писати. Треба якось натренуватися, чи що? Блін, а якщо від писання ручкою в мене всі пальці вкриються мозолями? Капе-е-е-ець. Треба писати в рукавичках. І ду-у-у-же малими дозами. (Задовбешся ставити дефіси. Все-таки зручніше писати на компі.)
Пізніше.
Ця дурепа Оля, медсестра, виписала мені направлення до терапевта. Блін, і чому не можна купити снодійне прямо в аптеці? По рецепту тільки. Наче хтось збирається його пити просто так.
Звісно, я збрехала їй, чого не сплю. Сказала, що хвилююся через навчання і влог. Не певна, що вона мені повірила. Подивилася так, наче я наркотиків прошу. Ото ще! Ходила б я до сестрички по наркоту... Знаю місця. Але не актуально. А якщо треба буде, піду до Дімона з 4 поверху. Він точно нарик, я гуглила ознаки.
Дімон із 4 поверху нарик, бо:
— в нього вічно розширені зіниці;
— він десь в ульоті щоразу, як я його бачу;
— баба Свєта з першого поверху каже, що він ніде не працює, але вічно має якийсь двіж у квартирі.
Якби можна було викликати поліцію і вона б просто так приїжджала, я б викликала її щотижня. Вони вічно оруть (чути в туалеті) і навіть, здається, б'ються.
Якось Дімон сидів на сходах бухий і побитий. Я забрала Вадика і ми йшли перекусити додому, а там Дімон. Вадик схопив мою руку й заховався мені за спину. Він завжди так робить, коли бачить Дімона і його наркодружбанів. Ми не могли обійти Дімона, і я теж злякалася. Ще й дуже бридко, фу. А потім згадала, що тепер старша, а Вадик малий. І зробила, як вчила мама: набрала повні груди повітря, уявила, що переді мною великий дохлий тарган. Треба втиснутися в стіну й обійти його. От і все.
Я розказала Вадику про «метод таргана». Він розсміявся, але попросив не казати Іллі та Єві. Мені здається, він досі хоче, щоб мама була тільки його спогадом. Егоїст малий. Але як я його розумію! Мабуть, саме тому найбільше люблю його.
Так ось, я не сказала Олі, що не сплю через маму. Її немає вже більш як півроку (бабусині ритуали не дають забути), а я досі не вірю.
4 вересня
Хело. Виявляється, я вже майже забула, як писати руками. Коли ми востаннє так писали щось, крім контрольних і тестів? Навіть твори вже всі приносять роздруковані. Ще дуже бісить, що не можна прислати мейлом. Вічно мушу просити когось роздрукувати. А купувати принтер тільки для того, щоб потішити училок, — не про мене. І так є на що витрачатися.
Оля-медсестра напрягає. Каже, що мої кола під очима видно навіть під тоналкою. І що я п’ю забагато кави «як для дитини». Про те, що я вже не дитина, я не сказала їй, тільки подумала. Але сподіваюся, вона здогадалася, зазирнувши в очі так, наче вона мені мама.
Ненавиджу, коли хтось так дивиться. Мені тоді хочеться відвернутися, щоб ніхто не помітив, як важко буває стримувати сльози. Саме тому я не ходжу до Паші в гості. Його мама все знає. Його мама… вона майже як моя. Тільки вона — його. Часом мені здається, наче вона хоче мене обійняти (коли ми перетинаємося ненадовго в садочку). Я тоді вдаю, що мені дуже треба бігти. Хоч насправді не треба, бо я все одно спізнююся.
Щоразу, як хтось поривається мене обійняти, я півдня никаюся. І весь час брешу. Що треба бігти або щось потрапило в око, що алергія на все на світі, у школі терміновий карантин, забула вдома проїзний на тролейбус, що все гаразд.
...Іще Оля застукала мене за енергетиком. І з цигаркою. Викликала «на килимок». Погрожувала, що скаже батькам. Коза! Наче вона щось знає про них.
Як я втомилася від них усіх — Олі, Ігоря Сергійовича, Дарини. Одні лізуть у душу, інші лякають батьками. Як би мені хотілося, щоб мої тато й мама прийшли в школу й усім там наваляли! Навіть мама пришелепкуватої Оксани вічно приходить розбиратися. А я все сама.
Не знаю, скільки зможу їх усіх дурити. Мама у відрядженні, тато на роботі, бабуся погано ходить... Хоч останнє правда, але від цього не легше.
Оля виписала направлення до терапевта вже на цю середу. Але сказала, що треба буде ще сходити до психа — ну, до психолога. Якщо хтось побачить, це буде капець. Тому краще піти з уроку Дарини: більше ніхто не наважиться прогуляти. Краще вже розібратися з Дариною, ніж пояснювати всім, чого мене занесло до шкільного психа.
Погуглила, яка різниця між психіатром, психологом і психотерапевтом. Добре, що Оля направила мене всього лише до психолога. Він не повинен лізти в душу й ставити всі ті незручні питання, від яких люди в кіно заливаються сльозами на кушетках.
7 вересня
Зранку.
Хто всі ці люди в поліклініці? Їм немає чого робити? Окей, пенсіонери. Але ж тут купа людей, які би мали бути на роботах. Здуріти можна. Добре, що взяла з собою щоденник, хоч можу сюди написати, бо телефон уже набрид. Навіть інста дратує, бо все те саме і ніхто нічого нового за дві години не написав і не прокоментив. Усі на уроках, нудьга.
Пізніше.
Дарма просиділа стільки в черзі. Лікар сказав, що ніяких «колес» (це в них такий універсальний лікарський гумор чи що? Їх такому в універах учать? Страх як оригінально!) мені не випише. Що я ще мала, щоб погано спати. І щоб менше сиділа в інтернеті, інстаграмі та фейсбуці. Дивно, що він не сказав менше сидіти в ютубі, козел. Не сидіти перед сном перед екраном, більше гуляти на свіжому повітрі, не пити на вечір кави. Дякую, кеп!
Звісно, в усьому винні кава й комп'ютер з інтернетом, а не моє грьобане життя. Звісно, він же не спитав, чи в мене РАПТОМ не вмирала півроку тому мама. І чи не мушу я вечорами після уроків монтувати відоси й вигадувати нові теми, щоб підтримувати блог і щоб подобалося рекламодавцям. Щоб було що жерти з понеділка по п'ятницю і на морозиво у вихідні лишалося. Звісно, звідки ж йому знати, що я не просто туплю ночами в екран, а ПРАЦЮЮ?! Ідіот, а не лікар. Правду казала бабуся: до них тільки вмирати.
Ще сказав, що не випише навіть заспокійливого. Що «в моєму віці» треба хвилюватися. Цікаво, що він мав на увазі? «Ромашку заварюйте собі, якщо хочете» — угу, в пакетиках.
Ще пізніше.
Купила в аптеці ромашки в пакетиках. Снодійного не продали.
Ввечері.
Думала вже не ходити в школу, так мене вибісив візит у поліклініку. Але подзвонила Оля й у кращих традиціях Олі нагадала, що мене чекає шкільний психолог. Сподіваюся, в неї сьогодні теж важкий день і хоча б на кількох учнів напала ригачка. Це принаймні було б справедливо, бо Оля мені добряче спаскудила день.
Психолог — це вона. Ростислава Бухтиславівна. Насправді я недочула, як її звати, а бейджика не було. Вона новенька. У нас шкільні психологи надовго не затримуються. Саме тому їх так легко обкручувати навколо пальця. Я весь час думала, як так говорити, щоб не звертатися до неї по імені. Виявилося, що легко. Просто треба кивати й погоджуватися.
Ростислава Бухтиславівна ні про що не розпитувала. Вона й без мене чудово знає, в чому корінь моїх проблем. Думаєш, інтернет? Ні-і-і-і! Підлітковий вік! Ну звісно, це ж усе пояснює. Як я сама не здогадалася?
Ростиславівна прописала — вгадай, що? — щоденникотерапію! Порадила все, що зі мною відбувається, записувати в щоденник. Усі думки, емоції, що мене хвилює. Так що тепер буду писати регулярніше — може, це мене вилікує від «підліткового віку»? Жартую. Не знаю, що в головах у шкільних психологів.
До речі, ось неповний список того, що мене хвилює:
· Як зробити так, щоб влог приносив більше грошей?
· Як не вчити уроки й мати хоча б сімки.
· Як зробити так, щоб Єва не плакала ночами.
· Як не вмирати щоразу, коли дзвонить будильник.
· Як користуватися тампонами?
· Як змусити себе чистити зуби щоразу після їжі?
· Як зробити так, щоб малі й бабуся не хворіли?
· Як їздять на сігвеї?
· Як знайти гроші на ремонт у кімнаті?
· Як знайти батька?
· Як дати хлопцеві зрозуміти, що він мені подобається, але не казати про це?
(Список буде доповнюватися, мені сподобалося про це писати.)
Перед сном.
...Пашу сьогодні не бачила. Виглядала його скрізь. Навіть у спортзал зазирала — не було. Вирішила не дзвонити. Він же не дзвонив і не питав, чого мене сьогодні не було.
Не можу заснути.
Залізла на сторінку Паші. Ніяких фоток, записів, чекінів — нічого неясно, де він сьогодні був і що робив. Міг би й сказати. Я б точно сказала. Все ж таки дружимо з шостого класу. А ще в коханні зізнавався! Лайкнула його аватарку, оту, з тренування. Який він симпатичний! Блін, забрала лайк. Ще подумає, що я ходжу по його сторінці ночами. Пізно як, а завтра в школу.
12 вересня
Зранку.
Сьогодні вперше взяла з собою до школи щоденник. Хай тільки якесь мудило спробує взяти його без дозволу — я його по стінці розмажу.
Дарина сьогодні в ударі. Поставила мені шістку за домашку. Звісно, бо я не встигла списати в Паші.
Ася знову бідкалася, що мама її пресує дієтами. Це капець якийсь! Але Ася реально трошки… в тілі. Не товста, але й не така худа, як ми з Натою. Таких не беруть у моделі. Ната каже, що Ася насправді не товста, просто в неї «широкі кістки». Просто Ната дуже добра людина. А як на мене, Ася може скинути кілограмів п'ять.
Поміряли на перерві «кістки» на зап’ясті: якщо можна обхопити двома пальцями, то кістки «тонкі», а якщо пальці не сходяться, то «грубі». І нічого з тим не зробиш, ніколи не будеш худою. У нас із Натою, як і передбачалося, пальці легко сходяться, а в Асі ледь-ледь. Не розумію, чого Ася так засмутилася. Не всім же йти в моделі! Навіть Ната не хоче, хоча її татусь зі своїми зв'язками міг би запросто влаштувати Нату в будь-яку модельну школу.
Після уроків.
Ненавиджу середину місяця. Гр-р-р-р. Стаю схожа на бабусь, які бідкаються на ціни й комуналку. Але вони РЕАЛЬНО виросли! Не знаю, як мама раніше з усім справлялася. Її зарплата була значно менша, ніж ті гроші, які мені приносить блог. Звісно, тоді був ще дядя Вітя, але він усе одно тільки виносив гроші. Так принаймні казала бабуся.
Думаю, може, це я неправильно роблю, що збираю всі рахунки разом і плачу потім за один раз? Воно наче економить час, але така кругленька сума назбирується, що я досі не можу в неї повірити. Здається, десь така ж у бабусі пенсія. Це якщо не враховувати всі ці нарахування з опіки над неповнолітніми, які ми оформили, коли мама… коли мами не стало.
Може, платити кожен рахунок окремо й тоді здаватиметься, що йде менше грошей? Треба про це подумати.
Взагалі ці рахунки мене вже конкретно задовбали. Їх наскладалося за два роки вже на цілу папку, і це, бляха, вища математика. А Дарина ще каже, що я не роблю домашку. Та в мене щомісяця домашка з множення, ділення, додавання й віднімання чотиризначних чисел. Я в цьому досягла вищого левела взагалі-то. Та я МАЙСТРИНЯ в математиці, бляха!
Але хай би воно все пішло в дупу. Колись я перестану це робити й ніколи в житті більше не додаватиму ні у стовпчик, ні на калькуляторі. За мене це робитиме спеціально навчена людина. Або ще краще — робот! Чи програма на смартфоні. І дані в неї записуватиме хтось інший, бо мене вже НУДИТЬ від цифр.
Колись… усе буде не так. Я вийду заміж за багатого й ні про що більше не турбуватимуся.
Або... повернеться тато. Мені подобається вигадувати історію про його повернення. Що більше я її обдумую, то легше потім брехати дівчатам. Здається, наче я вже не вигадую. Що все це правда. Тому я запишу цю історію тут, бо Ростиславівна ж казала писати про все, що мене хвилює.
Мій батько — мільйонер. Або мільярдер. Коротше, він успішний бізнесмен і має купу грошей. Але він про мене не знав увесь цей час. Мама йому не сказала, бо була надто горда й вирішила, що виростить мене сама. Вона хотіла помститися батькові, і це було некрасиво з її боку, але він трошки заслужив. Хоч якби він знав, що є я, то зразу повернувся би до мами й ніколи б не пішов. Забрав би нас у свою велику світлу квартиру з білими стінами (у ній гарно виходили б фотки для інстаграму) і носив би по черзі то маму, то мене на руках. Мама б нікуди не поїхала і була б із нами. Ми б забрали до себе бабусю і малих. І мій тато їх би теж виховував, як своїх. Бо він би знову дуже любив маму. А коли любиш чиюсь маму, то любиш усе, що вона любить. І тих, кого вона любить.
Пізніше.
Завжди, коли я мрію про тата, приходить Вадик і просить почитати йому книжечку. Хоч він уже й сам уміє! Так складно знайти казку, де ні в кого не вмирає мама. Сьогодні читали про Котигорошка. Вадик спитав, чи дзвонив його тато. Я збрехала, що дзвонив, коли Вадик був у садочку, і передавав привіт.
Їхній тато, дядь Вітя, ніколи не повернеться. Я б дуже хотіла, щоб вони могли мріяти про мого тата. Але в них є свій. І він рідкісний мудак. Якби він не пішов тоді від мами, мама б могла залишитися з нами. Ніколи йому цього не пробачу. І навіть якби він із якогось дива подзвонив, я б нізащо не відповіла.
14 вересня
Зранку.
Почуваюся препаскудно. Вигнала щойно Христю й Оксану з туалету, бо мені треба було трошки поплакати. Зачинилася зсередини, Наті й Асі сказала, що все ок, хоч нічого не ок.
Зранку посварилася з бабусею. Це ми вперше так із нею після маминої… після того, ну, після того, як отримали звістку про маму.
Усе сталося страшенно тупо. Я зібрала в садок Вадика й Ілюху, а Єва знову захворіла. Я сказала, що немає сенсу йти до лікарки, бо вона вічно приписує один і той самий список препаратів.
Уже треба було вибігати, аж тут бабуся побачила — мої — нові — туфлі. Ті, що для блогу. І почала кричати, щоб я — не — сміла в такому ходити. Що я ще мала і що люди подумають. Що по мамі ще й рік не пройшов, а я поводжуся, як…
Упс, дзвінок, допишу пізніше.
Пізніше.
Не можу дочекатися перерви, бо мене розриває на тисячі маленьких клаптиків. Спершу я була дуже засмучена, а тепер дуже зла на бабусю.
Як вона могла ТАК про мене сказати?! Навіть не хочу тут писати, бо це жахливо, жахливо, ЖАХЛИВО!!! Бабуся сказала, що в таких коротких спідницях і в таких туфлях ходять лише проститутки. Та в нас у школі всі так ходять! Але ж хіба бабусі щось доведеш? Хіба ж вона чує?
Потім бабуся сказала, щоб я НЕГАЙНО (ненавиджу це слово, ненавиджу!) перевзулася в менш бридке взуття, щоб їй не було за мене соромно.
Я сказала, що цього не буде.
— Зараз же! — прошипіла бабуся (ніколи не чула від неї такого тону!).
— Ні, — сказала я.
Ми стояли й дивилися одна на одну.
І тут зайшов Ілюха. Він не встиг умитися після сніданку.
І сталося щось жахливе. Жахливіше, ніж усе, що відбулося доти.
Я накричала на нього:
— НЕГАЙНО. ІДИ. ВМИЙСЯ. КОМУ. КАЖУ.
Я не хотіла кричати, але бабуся накричала на мене. А я не могла кричати на бабусю. Бо це… бабуся. Бо ніхто ніколи не сміє кричати на бабусю.
Ілля, мій маленький братик, розплакався й утік на вулицю.
Я побігла за ним. Мені було так соромно. Подумки я вже тисячі разів перепросила за те, що накричала. Я хотіла чимшвидше його обійняти й сказати, що дуже його люблю і що мені дуже прикро. Так завжди робила мама після наших сварок. І я тоді ховала обличчя в маминому волоссі й плакала. Там було найбезпечніше місце для того, щоб плакати, бо ніхто ніколи не дізнавався, що робилося в маминому волоссі.
Я схопила торбу й хотіла вибігти за Ілюхою. Але бабуся перепинила мені дорогу:
— Зніми. Це. Бридке. Взуття. Я. Сказала.
І тут у мене вирвалося ще щось жахливе.
— Відійди. Ти мені не мама!
Я не зачинила дверей і не поцілувала бабусю й нещасну хвору Єву. Мені так її шкода. Я ж мала прислати їй Фею Одужання. А тепер вона геть розхворіється. Через мене…
Пізніше.
На уроках не можу зосередитися, весь час думаю про сьогоднішній ранок.
Іллю я наздогнала і зробила все так, як мала зробити. Це ще одна причина, чому я перед уроками зачинилася в туалеті: треба було поправити мейк, туш зовсім попливла.
А Вадик уже зовсім дорослий… Вийшов за Ілюхою і тримав його за руку, як старший.
Я не впізнавала свою бабусю: що з нею не так? Вона ніколи, ніколи на мене не кричала. Ніколи не обзивала. Ми ніколи не розходилися, не помирившись. Ми навіть сварилися так, що ніхто в кімнаті не здогадувався, що ми сваримося. Бо ніхто й ніколи не сміє кричати на бабусю. Крім мами.
І ці туфлі… ненавиджу їх. Найгірше, що я мушу їх тепер «відпрацювати», а немає настрою писати у блозі радісні всякі постики. І ноги страшенно болять від підборів. Хоча якщо я напишу про це у блозі, навряд це сподобається рекламодавцям…
Ася каже, що я звикну. Я ж ніколи раніше не носила таких. Куди ж мені до Асі та її гламурної мамусі… Яка купує своїй донечці все наймодніше, найстильніше, найтрендовіше.
Попросила Пашу провести мене додому, а він сьогодні на тренування. Так завжди… Але ж він мені нічого не винен, я ж сама відшила його. Сказала, що мені поки не потрібні «серйозні стосунки». А-а-а! Навіщо я це сказала? Якби він іще раз запропонував… А тепер навколо нього витанцьовують дурненькі дівчатка, хіхікають із кожного його слова. Реально: КОЖНОГО! Навіть там, де не треба сміятися. Навіть коли він просто кахикне. Як вони мене дратують, ці малолітки! Не пробачу Паші, якщо він проміняє мене на них!
Перед сном.
Думала, не може бути нічого гіршого, ніж сьогоднішній ранок. Помилялася, бо найгірше сталося ввечері.
Дорогою додому зайшла в торгівельний центр, випила латешечку й зняла відос нового луку. Бо зранку, ясна річ, мені було не до того. Відос усе одно вийшов ніякий. Туфлі й справді огидні й дуже незручні. І навіть ванільне лате й шоколадне капучіно не допомогли написати про це все пост. Слова розбігалися, наче не хотіли, щоб їх ставили поруч із тим сумним і брехливим відосом. Це капець. Так я скоро залишуся без грошей. І що тоді скаже бабуся? Вона й досі вірить, що ми живемо на наші пенсії… Ага, звісно! Та тієї пенсії не вистачить навіть на її ліки!
Оскільки з блогом не складалося, я вирішила зайти в бібліотечку і зробити домашку. Але там я теж не могла зосередитися. Зрештою, мене вигнали, бо говорила по телефону з Натою.
Майже біля дому я згадала, що треба забрати Вадика з Іллею, і це ще на трошки відтягне час нашого прибуття додому. (Як я могла про таке забути?! Капець, голова вже через це безсоння не варить.) Ми довго-довго говорили з вихователькою. До речі, в садочку скоро батьківські збори. Треба переказати бабусі.
Потім ми пішли на гойдалки і з’їли по морозиву. І Вадика замучила совість, бо не купили морозива для бабусі з Євою.
І тоді ми пішли по морозиво для всіх.
Ще плюс півгодини.
І от уже 19:14.
Ілля кричить:
— Дивись! Дивись! Швидка допомога приїхала! Комусь пога…
У мені щось наче клацнуло.
Отак: КЛАЦ!
Однією рукою я схопила Ілюху, другою — Вадика, який міцно тримав морозиво в поліетиленовому пакетику, і ми погнали до під’їзду. Наші двері були відчинені. У кімнаті — люди в червоному. Виявляється, лікарі швидкої носять червоне, а не біле. І сусідка з нижнього поверху.
Вони щось казали й щось запитували про маму. Але я бачила тільки бабусю, яка лежала із заплющеними очима. А що, як вона...
Я знала, що не повинна плакати, бо малі теж розплачуться. Але як не плакати, якщо я… якщо я... вбила рідну бабусю?
Потім я наче прокинулася.
Вони сказали, що це нашатир. І що їм тут бракувало ще двох реанімовувати.
Сусідка хитала головою, як вона завжди це робить. Але я не розуміла, що вона каже.
Майже по губах прочитала, що з бабусею все гаразд.
У неї підскочив тиск. Сусідка прийшла принести нашу пошту (знову переплутали скриньки), а бабусі погано.
Я завжди буду вдячна листоноші за те, що вона переплутує скриньки.
Вони не знайшли бабусиних ліків.
Я забула купити. Мала їх сьогодні купити! І забула…
Бабусю забрали в лікарню прокапатися. Сказали, що на пару днів.
Я підійшла до бабусі. У цих чортових туфлях. Як соромно! Як жахливо соромно… Чого було не зняти їх у коридорі?!
Бабуся стисла мою руку:
— Там… супчик… на плиті… не забудь сховати. Бо скисне.
Сльози текли по бабусиних руках.
— Ну що ти, маленька… не плач… Я швидко повернуся!
Ніколи ще мені не було так важко говорити.
— Бабусю… вибач мені за… вибач за ранок…
— А що було вранці? Я геть… нічого… не пам'ятаю.
Сльози потекли ще більше. Бабусина рука була вся чорна — ніяка це не водостійка туш, як пишуть на упаковці...
Бабуся не пам'ятала нічого, що сталося цього дня.
Я спакувала туфлі назад, написавши, що вони страшенно незручні і я мало не зламала собі ноги. Попросила мені їх поміняти на інші, і тоді вже я напишу пост.
Перед сном Ілля згадав про морозиво «для всіх», але воно все розтало… І тоді я дозволила їм з’їсти вафельки й не чистити після цього зуби.
10 несподіваних фактів про "Щоденник Лоли" та серіал "Школа"
Книга "Щоденник Лоли" Ольги Купріян виявилася не просто новелізацією суперпопулярного серіалу "Школа", вона відкрила багато подробиць, які лишилися за лаштунками знятого матеріалу. У серіалу - 50 мільйонів переглядів на YouTube, сподіваємося, що книга теж припаде до душі підліткам та їхнім батькам.
1. У книзі, як і серіалі, немає щасливих, гармонійних і геть безпроблемних персонажів.
2.10 серій - саме стільки потрібно було подивитися авторці книги О. Купріян, щоб почати симпатизувати головній героїні. Спочатку вона їй взагалі не сподобалася: підступна, поверхова, і справляє враження не дуже розумної.
3.Фінал книги відрізняється від фіналу серіалу.
4.Улюблений роман Лоли – «Поліанна» Елеонор Портер. У виконавиць ролей Лоли (Єлизавети Василенко) та Ніки (Ірини Кудашової) улюбленими є "Вуличний кіт на ім'я Боб" Джеймса Бовена та "Провина зірок" Джона Гріна відповідно.
5.У серіалі та книзі підіймається тема альтернативних методів й новітніх тем у викладенні шкільного матеріалу. Особливо це стосується нових вчителів. А також самої Лоли, яка дуже не любить вчити вірші (читайте уривок нижче), зате замінює це прослуховуванням пісень та чудово орієнтується у назвах («так ніхто не кохав», «ти знаєш, що ти людина?», «чому являєшся мені у сні?»).
6.Є у книзі та серіалі алюзії до "Лоліти" Набокова. Книжка надає мрії Лоли про старшого чоловіка (яка насправді часто є підлітковим трендом) психоаналітичне пояснення. Лола – сирота, і їй страшенно бракує батьків, їхньої любові та турботи, тому вона шукає серед хлопців того, хто зможе хоч трохи замінити їй постать батька. Ця деталь надає об’ємності її стосункам із Пашею.
7. Книжкова Лола багато часу присвячує розвитку свого блогу та молодшим братам і сестрі, а інколи навіть вчиться : )
8.В реальному житті Ліза Василенко – теж популярна українська блогерка. Після зйомок у стрічці дівчина зібрала у своєму Інстаграмі понад 400 тисяч підписників.
9.Лола-блогерка тягне на письмі звуки, ставить три крапки, виділяє щось капслоком, має слова паразити, інколи трошки лається. І таких 200 сторінок(!). І це абсолютно нелітературне мовлення звучить живо, переконливо і прекрасно.
10."Щоденник Лоли" - про справжнє життя, реальні проблеми, з якими стикаються підлітки. У книзі можна знайти багато практичних порад. Книга буде цікава як підліткам і батькам, які хочуть більше зрозуміти своїх дітей.
Книга "Щоденник Лоли" Ольги Купріян виявилася не просто новелізацією суперпопулярного серіалу "Школа", вона відкрила багато подробиць, які лишилися за лаштунками знятого матеріалу. У серіалу - 50 мільйонів переглядів на YouTube, сподіваємося, що книга теж припаде до душі підліткам та їхнім батькам.
1. У книзі, як і серіалі, немає щасливих, гармонійних і геть безпроблемних персонажів.
2.10 серій - саме стільки потрібно було подивитися авторці книги О. Купріян, щоб почати симпатизувати головній героїні. Спочатку вона їй взагалі не сподобалася: підступна, поверхова, і справляє враження не дуже розумної.
3.Фінал книги відрізняється від фіналу серіалу.
4.Улюблений роман Лоли – «Поліанна» Елеонор Портер. У виконавиць ролей Лоли (Єлизавети Василенко) та Ніки (Ірини Кудашової) улюбленими є "Вуличний кіт на ім'я Боб" Джеймса Бовена та "Провина зірок" Джона Гріна відповідно.
5.У серіалі та книзі підіймається тема альтернативних методів й новітніх тем у викладенні шкільного матеріалу. Особливо це стосується нових вчителів. А також самої Лоли, яка дуже не любить вчити вірші (читайте уривок нижче), зате замінює це прослуховуванням пісень та чудово орієнтується у назвах («так ніхто не кохав», «ти знаєш, що ти людина?», «чому являєшся мені у сні?»).
6.Є у книзі та серіалі алюзії до "Лоліти" Набокова. Книжка надає мрії Лоли про старшого чоловіка (яка насправді часто є підлітковим трендом) психоаналітичне пояснення. Лола – сирота, і їй страшенно бракує батьків, їхньої любові та турботи, тому вона шукає серед хлопців того, хто зможе хоч трохи замінити їй постать батька. Ця деталь надає об’ємності її стосункам із Пашею.
7. Книжкова Лола багато часу присвячує розвитку свого блогу та молодшим братам і сестрі, а інколи навіть вчиться : )
8.В реальному житті Ліза Василенко – теж популярна українська блогерка. Після зйомок у стрічці дівчина зібрала у своєму Інстаграмі понад 400 тисяч підписників.
9.Лола-блогерка тягне на письмі звуки, ставить три крапки, виділяє щось капслоком, має слова паразити, інколи трошки лається. І таких 200 сторінок(!). І це абсолютно нелітературне мовлення звучить живо, переконливо і прекрасно.
10."Щоденник Лоли" - про справжнє життя, реальні проблеми, з якими стикаються підлітки. У книзі можна знайти багато практичних порад. Книга буде цікава як підліткам і батькам, які хочуть більше зрозуміти своїх дітей.
Руслана
Щоденник Лоли
Дуже класно, що в Україні знімають серіали про підлітків. А тут книга за мотивом серіалу, звучить взагалі прекрасно. Але мені книга абсолютно не сподобалась. В основному, по "Школі" фанатіють дівчатка 10-13 років, хоча звісно є глядачки яким по 14-15 років. І для таких юних читачок ця книга справжнісінька катастрофа. Поцілунки, багато поцілунків, якісь ванільні закоханості, і жодного сенсу у всьому цьому. Лола персонаж скоріше негативний, ніж позитивний. Лише одна модель її поведінки (ну Лола ж справжня стерва навіть без натяку на доброту, щирість чи інші позитивні якості) викликає відразу. Мені здається, що після прочитання цієї книги дівчата побіжать створювати блоги в інстаграмі та шукати собі хлопців. А якщо почнуть наслідувати поведінку Лоли - це взагалі кошмар. На мою думку, книга повинна пропагувати вічні цінності, нормальну лінію поведінки, вчити чомусь хорошому. "Щоденник Лоли " є якраз щоденником, а не хорошою книгою. Тож моє враження від книги негативне. Можна почитати чисто з цікавості. Але в жодному разі не давати читати цю книгу дітям.
https://www.yakaboo.ua/ua/schodennik-loli.html?utm_source=blog.yakaboo.ua&utm_medium=lola-uryvok&utm_campaign=29082018#tab-reviews
Щоденник Лоли
Дуже класно, що в Україні знімають серіали про підлітків. А тут книга за мотивом серіалу, звучить взагалі прекрасно. Але мені книга абсолютно не сподобалась. В основному, по "Школі" фанатіють дівчатка 10-13 років, хоча звісно є глядачки яким по 14-15 років. І для таких юних читачок ця книга справжнісінька катастрофа. Поцілунки, багато поцілунків, якісь ванільні закоханості, і жодного сенсу у всьому цьому. Лола персонаж скоріше негативний, ніж позитивний. Лише одна модель її поведінки (ну Лола ж справжня стерва навіть без натяку на доброту, щирість чи інші позитивні якості) викликає відразу. Мені здається, що після прочитання цієї книги дівчата побіжать створювати блоги в інстаграмі та шукати собі хлопців. А якщо почнуть наслідувати поведінку Лоли - це взагалі кошмар. На мою думку, книга повинна пропагувати вічні цінності, нормальну лінію поведінки, вчити чомусь хорошому. "Щоденник Лоли " є якраз щоденником, а не хорошою книгою. Тож моє враження від книги негативне. Можна почитати чисто з цікавості. Але в жодному разі не давати читати цю книгу дітям.
https://www.yakaboo.ua/ua/schodennik-loli.html?utm_source=blog.yakaboo.ua&utm_medium=lola-uryvok&utm_campaign=29082018#tab-reviews
Тарас
Для любителей сериала и родителей, стремящихся понять свою старшеклассницу
Подобная литература необходима подрастающему поколению как глоток свежего воздуха! Она формирует личность, расширяет мировоззрение, развивает мышление, речь, интеллект, помогает лучше понять себя и других. Сюжет охватывает события, происходящие в жизни популярной школьницы Лолы (из любимого телесериала на 1 + 1). Как мы знаем, девочка ведет модный блог, собирает тысячи лайков в социальных сетях и встречается с самым красивым парнем. Кажется, жизнь девочки удалась! Но, дома ей часто приходится очень несладко. Она решает совсем недетские проблемы: занимается воспитанием младших братьев, заботится о бабушке, оплачивает счета и многое другое. Прежде всего, школьнице сложно в эмоциональном плане. Ведь держать марку в таком ритме жизни, ох, как нелегко! Из-за этого часто из нежной, робкой красавицы Лола превращается в самого настоящего «колючего ежика». О сокровенной жизни Лолы, ее грезах и несчастьях, читатель узнает из ее секретного дневника. Книга «Щоденник Лоли» будет интересна не только поклонникам сериала, подросткам, но и их родителям, всем, кто хочет вспомнить свою школьную жизнь. В книге рассказывается о вызовах, с которыми в школе сталкивался каждый. Уже с первых страниц книги начинаешь улыбаться и вспоминать себя в прошлом. Подростковую бескомпромиссность, важно-неважные проблемы, первую любовь и не всегда однозначные отношения со сверстниками. «Дневник Лолы» - это жизнь современных подростков, их интересы, приоритеты и ценности. Жизнь в ритме школьных дискотек и сложного баланса «реальность/онлайн». Правдивые истории современной школьницы, которые, безусловно, будут интересны подросткам. Это уникальная возможность для родителей заглянуть за кулисы настоящей жизни школьников. В книге вы можете найти инсайты для совершенствования отношений со своими дочерью или сыном. В общем, рекомендую всем. И ставлю книге высокую оценку! p.s. Если кто ищет в книге назидательность, то ее здесь мало. Автором это и было изначально задумано. Это просто попытка показать, какова на самом деле жизнь тинейджеров. Что им тоже не сладко, у них много своих проблем, с которыми окружающим нужно считаться. Помогать и подсказывать.
https://www.yakaboo.ua/ua/schodennik-loli.html?utm_source=blog.yakaboo.ua&utm_medium=lola-uryvok&utm_campaign=29082018#tab-reviews
Для любителей сериала и родителей, стремящихся понять свою старшеклассницу
Подобная литература необходима подрастающему поколению как глоток свежего воздуха! Она формирует личность, расширяет мировоззрение, развивает мышление, речь, интеллект, помогает лучше понять себя и других. Сюжет охватывает события, происходящие в жизни популярной школьницы Лолы (из любимого телесериала на 1 + 1). Как мы знаем, девочка ведет модный блог, собирает тысячи лайков в социальных сетях и встречается с самым красивым парнем. Кажется, жизнь девочки удалась! Но, дома ей часто приходится очень несладко. Она решает совсем недетские проблемы: занимается воспитанием младших братьев, заботится о бабушке, оплачивает счета и многое другое. Прежде всего, школьнице сложно в эмоциональном плане. Ведь держать марку в таком ритме жизни, ох, как нелегко! Из-за этого часто из нежной, робкой красавицы Лола превращается в самого настоящего «колючего ежика». О сокровенной жизни Лолы, ее грезах и несчастьях, читатель узнает из ее секретного дневника. Книга «Щоденник Лоли» будет интересна не только поклонникам сериала, подросткам, но и их родителям, всем, кто хочет вспомнить свою школьную жизнь. В книге рассказывается о вызовах, с которыми в школе сталкивался каждый. Уже с первых страниц книги начинаешь улыбаться и вспоминать себя в прошлом. Подростковую бескомпромиссность, важно-неважные проблемы, первую любовь и не всегда однозначные отношения со сверстниками. «Дневник Лолы» - это жизнь современных подростков, их интересы, приоритеты и ценности. Жизнь в ритме школьных дискотек и сложного баланса «реальность/онлайн». Правдивые истории современной школьницы, которые, безусловно, будут интересны подросткам. Это уникальная возможность для родителей заглянуть за кулисы настоящей жизни школьников. В книге вы можете найти инсайты для совершенствования отношений со своими дочерью или сыном. В общем, рекомендую всем. И ставлю книге высокую оценку! p.s. Если кто ищет в книге назидательность, то ее здесь мало. Автором это и было изначально задумано. Это просто попытка показать, какова на самом деле жизнь тинейджеров. Что им тоже не сладко, у них много своих проблем, с которыми окружающим нужно считаться. Помогать и подсказывать.
https://www.yakaboo.ua/ua/schodennik-loli.html?utm_source=blog.yakaboo.ua&utm_medium=lola-uryvok&utm_campaign=29082018#tab-reviews
Яна Вугліцька
Суперкрута назовні,бідна всередині.
У перших серіях серіалу показано, що Лола сильна,крута та багата, у своїх влогах. Але у книжці все розжовано з першої сторінки тобто все виведено на чисту воду. Дещо є з серіалу, а дещо зовсім інше. Неповнолітня дівчина має доглядати за 2 дошкільнятами та хворою бабусею. Бабусиної пенсії не вистачає навіть на ліки. Лола мусить оплачувати комунальні послуги, купляти їжі та одяг. Якщо у перших серіях першого сезону я вважала Лолу дуже багату і живучу за батьківський кошт, то я широко змінила свою думку і зрозуміла, що я глибоко помилялася. Насправді всі кажуть, що книга для любителів серіалу. Можливо це дійсно так. Але на мою думку здається, що книгу може прочитати і хлопчик, і дівчинка, і дядечко, і тітонька. Таке відчуття, що ви читаєте про себе і це реально дуже круто. Фактично "щоденник Лоли"- це приквел до першого сезону серіалу очима головної героїні Лоли. Дещо копія серіалу, дещо зовсім протилежне. Я сподіваюся, що буде книга продовження 2 і 3 сезону. Можливо ще про щоденник Ніки, Нати та інших героїв. Було би класно якщо б книга про подальше життя героїв після випускного. Сподіваюся що так і буде. Рекомендую усім.
https://www.yakaboo.ua/ua/schodennik-loli.html?utm_source=blog.yakaboo.ua&utm_medium=lola-uryvok&utm_campaign=29082018#tab-reviews
Суперкрута назовні,бідна всередині.
У перших серіях серіалу показано, що Лола сильна,крута та багата, у своїх влогах. Але у книжці все розжовано з першої сторінки тобто все виведено на чисту воду. Дещо є з серіалу, а дещо зовсім інше. Неповнолітня дівчина має доглядати за 2 дошкільнятами та хворою бабусею. Бабусиної пенсії не вистачає навіть на ліки. Лола мусить оплачувати комунальні послуги, купляти їжі та одяг. Якщо у перших серіях першого сезону я вважала Лолу дуже багату і живучу за батьківський кошт, то я широко змінила свою думку і зрозуміла, що я глибоко помилялася. Насправді всі кажуть, що книга для любителів серіалу. Можливо це дійсно так. Але на мою думку здається, що книгу може прочитати і хлопчик, і дівчинка, і дядечко, і тітонька. Таке відчуття, що ви читаєте про себе і це реально дуже круто. Фактично "щоденник Лоли"- це приквел до першого сезону серіалу очима головної героїні Лоли. Дещо копія серіалу, дещо зовсім протилежне. Я сподіваюся, що буде книга продовження 2 і 3 сезону. Можливо ще про щоденник Ніки, Нати та інших героїв. Було би класно якщо б книга про подальше життя героїв після випускного. Сподіваюся що так і буде. Рекомендую усім.
https://www.yakaboo.ua/ua/schodennik-loli.html?utm_source=blog.yakaboo.ua&utm_medium=lola-uryvok&utm_campaign=29082018#tab-reviews
Катерина
Щоденник Лоли чи Ольги Купріян?
Замовила книгу для своєї племінниці, вона серіал не дивилася, а бачила декілька епізодів з першого сезону. З однієї сторони не була певна, що це та книга, яку варто читати дитині, так як скажу відверто, із серіалу героїня на мене враження не справила. Проте, з іншої сторони, інколи купую малим такі книги, бо пам"ятаю себе в їх віці, у мене завжди було багато питань про все, і враховуючи те, що сама я була досить сором"язлива і мовчазна, не задавала їх ні батькам, ні подругам, а шукала відповіді на них, сама, і на жаль в час коли я була підлітком, такого доступу до вибору літератури, а особливо сучасної не було. Тому купуючи малій книгу, а вона у мене також інтроверт у повному сенсі цього поняття, робила ставку на те, що вона відкриє для себе трішки інший погляд на однолітків. Але, як відповідальна доросла людина, спочатку прочитала сама))) Скажу, що героїня книги, суттєво відрізняється від того, що я бачила в кіно. Якщо, в серіалі Лола (як мені здалося) розбещена самозакохана нагла мала, яка все собі дозволяє, то в книзі більше розкривається сенс, а чому вона така, а можливо і зовсім не така, а це лише своєрідний захист. Не скажу, що книга мене якось особливо вразила, але для підлітків саме те, що треба.
https://www.yakaboo.ua/ua/schodennik-loli.html?utm_source=blog.yakaboo.ua&utm_medium=lola-uryvok&utm_campaign=29082018#tab-reviews
Щоденник Лоли чи Ольги Купріян?
Замовила книгу для своєї племінниці, вона серіал не дивилася, а бачила декілька епізодів з першого сезону. З однієї сторони не була певна, що це та книга, яку варто читати дитині, так як скажу відверто, із серіалу героїня на мене враження не справила. Проте, з іншої сторони, інколи купую малим такі книги, бо пам"ятаю себе в їх віці, у мене завжди було багато питань про все, і враховуючи те, що сама я була досить сором"язлива і мовчазна, не задавала їх ні батькам, ні подругам, а шукала відповіді на них, сама, і на жаль в час коли я була підлітком, такого доступу до вибору літератури, а особливо сучасної не було. Тому купуючи малій книгу, а вона у мене також інтроверт у повному сенсі цього поняття, робила ставку на те, що вона відкриє для себе трішки інший погляд на однолітків. Але, як відповідальна доросла людина, спочатку прочитала сама))) Скажу, що героїня книги, суттєво відрізняється від того, що я бачила в кіно. Якщо, в серіалі Лола (як мені здалося) розбещена самозакохана нагла мала, яка все собі дозволяє, то в книзі більше розкривається сенс, а чому вона така, а можливо і зовсім не така, а це лише своєрідний захист. Не скажу, що книга мене якось особливо вразила, але для підлітків саме те, що треба.
https://www.yakaboo.ua/ua/schodennik-loli.html?utm_source=blog.yakaboo.ua&utm_medium=lola-uryvok&utm_campaign=29082018#tab-reviews
Міла
Для настоящих фанатов «Школы» на «1+1»
Офигеть, крутая книжка! Мне в лом писать что-либо тут, но я все же, решила «включить писателя». ОК, накатаю несколько строк о книге. Я тащусь от сериала «Школа», наверное, это все, что я вообще смотрю по TV. Читать вообще не нравится, но приквел, как фанатку сериала, меня заинтриговал. Интересно узнать, че там написали о предыстории. Как все начиналось. Лола - ваще мой герой, она популярна, прикольная девка такая. Как она добилась такой популярности в школе, как-то по сериалу не понятно. А в книге, все есть. Еще описано, чем она занимается и что переживает после того, как разошлась с парнем. И почему один из известных блогеров так ненавидит школу? В общем, читай, фанат, и ты обо всем узнаешь. Не знаю, какими должны быть крутые подростковые книги, но эта мне понравилась. Много чего я даже взяла для себя: как решать проблемы, как общаться со сверстниками, быть в их почете и получить популярность среди парней. Да и «секретничает» книга очень и очень. Как-то по-другому стала смотреть сериал, многие вещи вообще не так воспринимаются! Мне понравилось, что эта история, история сериала «Школа», как будто о моей школе. Даже ребята напоминают моих друзей, каждый со своими привычками. Книга просто ВАУ! Ребят, забейте на планшеты и смартфоны - прочитайте, оно того стоит! Здесь все откровенно, как оно реально есть. О книге только теплые слова могу сказать. Прикольная обложка, формат такой, как раз в боковой карман рюкзака ложится (читаю в метро, по дороге домой), листы страниц приятные. И шрифт ненапряжный (иначе бы книгу забросила). В общем, все гуд. Если бы еще и картинки да фоточки были, прямо из сериала.... Но, ладно, и то, как есть, меня устроило. Девочки, читаем без размышлений!
https://www.yakaboo.ua/ua/schodennik-loli.html?utm_source=blog.yakaboo.ua&utm_medium=lola-uryvok&utm_campaign=29082018#tab-reviews
Для настоящих фанатов «Школы» на «1+1»
Офигеть, крутая книжка! Мне в лом писать что-либо тут, но я все же, решила «включить писателя». ОК, накатаю несколько строк о книге. Я тащусь от сериала «Школа», наверное, это все, что я вообще смотрю по TV. Читать вообще не нравится, но приквел, как фанатку сериала, меня заинтриговал. Интересно узнать, че там написали о предыстории. Как все начиналось. Лола - ваще мой герой, она популярна, прикольная девка такая. Как она добилась такой популярности в школе, как-то по сериалу не понятно. А в книге, все есть. Еще описано, чем она занимается и что переживает после того, как разошлась с парнем. И почему один из известных блогеров так ненавидит школу? В общем, читай, фанат, и ты обо всем узнаешь. Не знаю, какими должны быть крутые подростковые книги, но эта мне понравилась. Много чего я даже взяла для себя: как решать проблемы, как общаться со сверстниками, быть в их почете и получить популярность среди парней. Да и «секретничает» книга очень и очень. Как-то по-другому стала смотреть сериал, многие вещи вообще не так воспринимаются! Мне понравилось, что эта история, история сериала «Школа», как будто о моей школе. Даже ребята напоминают моих друзей, каждый со своими привычками. Книга просто ВАУ! Ребят, забейте на планшеты и смартфоны - прочитайте, оно того стоит! Здесь все откровенно, как оно реально есть. О книге только теплые слова могу сказать. Прикольная обложка, формат такой, как раз в боковой карман рюкзака ложится (читаю в метро, по дороге домой), листы страниц приятные. И шрифт ненапряжный (иначе бы книгу забросила). В общем, все гуд. Если бы еще и картинки да фоточки были, прямо из сериала.... Но, ладно, и то, как есть, меня устроило. Девочки, читаем без размышлений!
https://www.yakaboo.ua/ua/schodennik-loli.html?utm_source=blog.yakaboo.ua&utm_medium=lola-uryvok&utm_campaign=29082018#tab-reviews
Ярослава
Я нічогісінько не знаю про серіал “Школа”, але відкривши “Щоденник Лоли” (формально – приквел до серіалу), закрити його вже не змогла й натурально прочитала за один підхід, давно такого не було. Отже, читати без серіалу можна. Так здорово, що в нас починає наростати цілком жвава young adult література!
Що сподобалося:
* дуже класно виписана головна героїня! Я так розумію, це початково головна антагоністка серіалу (така типу стервозна популярна дівчинка), а книжка пропонує пояснення, як вона дійшла до життя такого. Лола – 14-15-тилітня дівчина, найстарша з чотирьох дітей, які після смерті матері лишилися під опікою бабусі. Вона веде, я так розумію, популярний канал на ютубі (власне, монетизація каналу дозволяє їй оплачувати комуналку і всіляко незайва для родинного бюджету). І з одного боку – вона хороша людина, відповідальна, дбає про меншеньких братів і сестру, а з іншого – це дуже реалістичний підліток, із підлітковим плоскуватим чорно-білим баченням світу, із підлітковими емоційними гойдалками, із підлітковим хамством, із підлітковою нездатністю реально передбачити наслідки. Браво авторці за об’ємний і реалістично неоднозначний образ.
* портрет героїні великою мірою створений стилістичними засобами – простий, але не примітивний синтаксис і сленг, який виглядає цілком органічно, складаються в хорошу імітацію розмовної мови. Припускаю, це пекельно складно зробити, так що, знов-таки, браво.
(Мінус для мене полягає в тому, що всі сюжетні ходи самого серіалу, які можна вирахувати із книжки – це такий привіт із латиноамериканських серіалів, які в нас показували на початку 90х. Себто подекуди відчувається дуже великий розкид між реалістичною книжкою – й надлишковим мелодраматизмом серіалу. Але це до сценаристів питання, а не до книжки.)
Vityska
Якщо чесно, спершу до «Щоденника Лоли» я поставилася скептично. «Школу» не дивилася, про Лолу ніц не знала, тому приквел серіалу якось не зацікавив. Але потім прочитала уривок з роману-щоденника, згодом — кілька рецензій та оглядів. І запідозрила, що книжка може виявитися цікавою навіть тим, хто не бачив жодної серії «Школи». Здається, я не помилилася:) Хоча кілька серій перед тим, як братися за книжку, таки глянула — щоб візуалізувати собі героїв.
Але якщо ви таки дивитеся «Школу», то точно знаєте Лолу. У школі вона – крута блогерка-«двотисячниця», яскрава, стервозна, вродлива, стильна, готова на все, аби зняти крутий відос, який принесе якнайбільше лайків. Але майже ніхто не знає, чому цей блог для неї настільки важливий (пояснення «бо вона женеться за популярністю» виглядає надто примітивно) і з яким домашнім бекграундом живе Лола. А вдома у неї – стара бабуся, троє малюків, болісні спогади про маму і довжелезні рахунки за компослуги, лікування та інші щоденні потреби, на які доводиться заробляти. Так, з допомогою блогу.
Ольга Купріян настільки круто зуміла вжитися в образ Лоли, що написала цей щоденник її словами та її емоціями і розкрила справжні мотиви деяких вчинків екранної героїні. «Щоденник Лоли» починається як приквел до першого сезону серіалу і розповідає про життя Лоліти Гавриленко до того, як у їхню школу прийшли Ніка, Катерина Анатоліївна, Алекс і закрутилося оце все, але далі записи йдуть паралельно до подій, що відбуваються у серіалі. І розповідають усю правду про те, чого не побачили глядачі.
Власне, я подивилася усього шість серій «Школи», тому фінал книжки для мене став несподіванкою. В певний момент я ледь не розплакалася! А потім зрозуміла, що така-от реакція — ще один комплімент авторці. Бо вона не просто перенесла телевізійний образ в текст — вона створила таку пермонажку, в яку віриш і якій співчуваєш. Окреме «спасибі» хочу сказати за мову — українську, грамотну, але живу, з усім цим суржиком і сленгом, яка звучить в реальних підлітків у реальних школах.
І хоч «Щоденник Лоли» не претендує на те, щоб бути порадником для інстаблогерів та влогерів, але деякі важливі моменти «закулісся» зірок Інстаграма і Ютуба таки розкриває (і я зараз навіть не про те, що блогер стає заручником підписників і рекламодавців, я про занотовані Лолою поради щодо контенту і розширення аудиторії — в очах підлітків, які зараз реально повально хочуть бути блогерами це додасть книжці вагомих «плюсиків»). І, звісно, досвід Лоли ненав’язливо натякає, що до всіх цих порад треба ставитися критично.
До речі, якщо ви трохи знаєте серіальну Лолу, то вам знадобиться неабияка сміливість, аби взяти до рук цей щоденник – бо з тими, хто його без дозволу прочитає, вона обіцяє зробити таке-е-е… ну, дещо страшне, цілком у Лолиному стилі . Але навіть якщо ви й краєм ока не бачили «Школу», ця книжка має всі шанси вам сподобатися, бо по-справжньому відкриє для вас одну дівчинку – дуже популярну, дуже сильну, дуже вразливу й самотню і дуже живу.
https://www.goodreads.com/book/show/41725454
Я нічогісінько не знаю про серіал “Школа”, але відкривши “Щоденник Лоли” (формально – приквел до серіалу), закрити його вже не змогла й натурально прочитала за один підхід, давно такого не було. Отже, читати без серіалу можна. Так здорово, що в нас починає наростати цілком жвава young adult література!
Що сподобалося:
* дуже класно виписана головна героїня! Я так розумію, це початково головна антагоністка серіалу (така типу стервозна популярна дівчинка), а книжка пропонує пояснення, як вона дійшла до життя такого. Лола – 14-15-тилітня дівчина, найстарша з чотирьох дітей, які після смерті матері лишилися під опікою бабусі. Вона веде, я так розумію, популярний канал на ютубі (власне, монетизація каналу дозволяє їй оплачувати комуналку і всіляко незайва для родинного бюджету). І з одного боку – вона хороша людина, відповідальна, дбає про меншеньких братів і сестру, а з іншого – це дуже реалістичний підліток, із підлітковим плоскуватим чорно-білим баченням світу, із підлітковими емоційними гойдалками, із підлітковим хамством, із підлітковою нездатністю реально передбачити наслідки. Браво авторці за об’ємний і реалістично неоднозначний образ.
* портрет героїні великою мірою створений стилістичними засобами – простий, але не примітивний синтаксис і сленг, який виглядає цілком органічно, складаються в хорошу імітацію розмовної мови. Припускаю, це пекельно складно зробити, так що, знов-таки, браво.
(Мінус для мене полягає в тому, що всі сюжетні ходи самого серіалу, які можна вирахувати із книжки – це такий привіт із латиноамериканських серіалів, які в нас показували на початку 90х. Себто подекуди відчувається дуже великий розкид між реалістичною книжкою – й надлишковим мелодраматизмом серіалу. Але це до сценаристів питання, а не до книжки.)
Vityska
Якщо чесно, спершу до «Щоденника Лоли» я поставилася скептично. «Школу» не дивилася, про Лолу ніц не знала, тому приквел серіалу якось не зацікавив. Але потім прочитала уривок з роману-щоденника, згодом — кілька рецензій та оглядів. І запідозрила, що книжка може виявитися цікавою навіть тим, хто не бачив жодної серії «Школи». Здається, я не помилилася:) Хоча кілька серій перед тим, як братися за книжку, таки глянула — щоб візуалізувати собі героїв.
Але якщо ви таки дивитеся «Школу», то точно знаєте Лолу. У школі вона – крута блогерка-«двотисячниця», яскрава, стервозна, вродлива, стильна, готова на все, аби зняти крутий відос, який принесе якнайбільше лайків. Але майже ніхто не знає, чому цей блог для неї настільки важливий (пояснення «бо вона женеться за популярністю» виглядає надто примітивно) і з яким домашнім бекграундом живе Лола. А вдома у неї – стара бабуся, троє малюків, болісні спогади про маму і довжелезні рахунки за компослуги, лікування та інші щоденні потреби, на які доводиться заробляти. Так, з допомогою блогу.
Ольга Купріян настільки круто зуміла вжитися в образ Лоли, що написала цей щоденник її словами та її емоціями і розкрила справжні мотиви деяких вчинків екранної героїні. «Щоденник Лоли» починається як приквел до першого сезону серіалу і розповідає про життя Лоліти Гавриленко до того, як у їхню школу прийшли Ніка, Катерина Анатоліївна, Алекс і закрутилося оце все, але далі записи йдуть паралельно до подій, що відбуваються у серіалі. І розповідають усю правду про те, чого не побачили глядачі.
Власне, я подивилася усього шість серій «Школи», тому фінал книжки для мене став несподіванкою. В певний момент я ледь не розплакалася! А потім зрозуміла, що така-от реакція — ще один комплімент авторці. Бо вона не просто перенесла телевізійний образ в текст — вона створила таку пермонажку, в яку віриш і якій співчуваєш. Окреме «спасибі» хочу сказати за мову — українську, грамотну, але живу, з усім цим суржиком і сленгом, яка звучить в реальних підлітків у реальних школах.
І хоч «Щоденник Лоли» не претендує на те, щоб бути порадником для інстаблогерів та влогерів, але деякі важливі моменти «закулісся» зірок Інстаграма і Ютуба таки розкриває (і я зараз навіть не про те, що блогер стає заручником підписників і рекламодавців, я про занотовані Лолою поради щодо контенту і розширення аудиторії — в очах підлітків, які зараз реально повально хочуть бути блогерами це додасть книжці вагомих «плюсиків»). І, звісно, досвід Лоли ненав’язливо натякає, що до всіх цих порад треба ставитися критично.
До речі, якщо ви трохи знаєте серіальну Лолу, то вам знадобиться неабияка сміливість, аби взяти до рук цей щоденник – бо з тими, хто його без дозволу прочитає, вона обіцяє зробити таке-е-е… ну, дещо страшне, цілком у Лолиному стилі . Але навіть якщо ви й краєм ока не бачили «Школу», ця книжка має всі шанси вам сподобатися, бо по-справжньому відкриє для вас одну дівчинку – дуже популярну, дуже сильну, дуже вразливу й самотню і дуже живу.
https://www.goodreads.com/book/show/41725454
Школа… Звичайне слово, але для кожного з нас це не просто набір літер – це улюблені вчителі, однокласники, знання… Головна героїня книжки Ольги Купріян «Щоденник Лоли» Лоліта Гавриленко - кожного дня заповнює свій щоденник, розповідаючи про шкільне життя, стосунки з хлопцем, дає поради іншим дівчатам, які читатимуть його. Також у цій книзі можна дізнатися, через які труднощі пройшла Лола на шляху до своєї популярності? Чим займається 15-річна дівчина, розійшовшись зі своїм хлопцем та опинившись через нього в надзвичайно складній ситуації? Чому популярна блогерша не любить школу? Дізнатися про її найпотаємніше життя мені допоміг цей секретний щоденник.
Книга «Щоденник Лоли» написана за мотивами популярного серіалу «Школа»(перший сезон). Я дивилася цей серіал з 11 класу і хочу сказати, що він багато чому вчить підлітків. Це був самий пік, коли усі його дивилися і були в захваті від нього. Але у «Щоденнику Лоли» Ольга Купріян тільки два останні розділи написала за мотивами серіалу. Ця книжка цікава і як детальний опис життя головної серіальної героїні, і як самостійний твір. Головній героїні цієї повісті, Лоліті Гавриленко – 15, вона популярна відеоблогерша, яка посередньо вчиться і намагається почати стосунки зі своїм однокласником Пашею. А темою книжки стає вимушена дорослість дівчини, яка живе без батьків, тож має утримувати свою бабусю і трьох малих братів і сестру. І принагідно нічого про це не розповідати однокласникам, для яких Лола – крута блогерша, перша красуня класу й популярна дівчина. Звісно, вона переживає через свої почуття й думає про перші інтимні стосунки, які у неї незабаром мають бути і приведуть до поганих наслідків. А ще Лола мріє про дорослого бойфренда, який стане для неї символічною заміною батьківської турботи. До речі, те, як висвітлена бентежна тема інтимних стосунків у цій підлітковій повісті, зацікавить значно ширшу аудиторію, ніж фанати «Школи». На відміну від багатьох українських підліткових книжок, для «Щоденника Лоли» характерні добре сконструйовані образи сучасних тінейджерів, і правдоподібний контекст, і непогано відтворена мова. Оскільки книжка написана у формі щоденника та ще й доволі майстерно, тобто без спроб перетворити героїню на потік правильних цінностей (Лола не ідеальна, вона помиляється, буває жорсткою, егоїстичною, злою і, де правди діти, поверхневою), без готових рішень і відвертого дидактизму, вона швидко поглинає читачів. Через свій відгук я хочу сказати, що особливість цієї книги в тому, що у ній кожен підліток знайде щось для себе. Впевнена, що декому це навіть допоможе розібратися у собі.
Юлия Семенова, студентка філологічного факультету 2 курсу Південноукраїнського
національного університету імені К.Д. Ушинського
Книга «Щоденник Лоли» написана за мотивами популярного серіалу «Школа»(перший сезон). Я дивилася цей серіал з 11 класу і хочу сказати, що він багато чому вчить підлітків. Це був самий пік, коли усі його дивилися і були в захваті від нього. Але у «Щоденнику Лоли» Ольга Купріян тільки два останні розділи написала за мотивами серіалу. Ця книжка цікава і як детальний опис життя головної серіальної героїні, і як самостійний твір. Головній героїні цієї повісті, Лоліті Гавриленко – 15, вона популярна відеоблогерша, яка посередньо вчиться і намагається почати стосунки зі своїм однокласником Пашею. А темою книжки стає вимушена дорослість дівчини, яка живе без батьків, тож має утримувати свою бабусю і трьох малих братів і сестру. І принагідно нічого про це не розповідати однокласникам, для яких Лола – крута блогерша, перша красуня класу й популярна дівчина. Звісно, вона переживає через свої почуття й думає про перші інтимні стосунки, які у неї незабаром мають бути і приведуть до поганих наслідків. А ще Лола мріє про дорослого бойфренда, який стане для неї символічною заміною батьківської турботи. До речі, те, як висвітлена бентежна тема інтимних стосунків у цій підлітковій повісті, зацікавить значно ширшу аудиторію, ніж фанати «Школи». На відміну від багатьох українських підліткових книжок, для «Щоденника Лоли» характерні добре сконструйовані образи сучасних тінейджерів, і правдоподібний контекст, і непогано відтворена мова. Оскільки книжка написана у формі щоденника та ще й доволі майстерно, тобто без спроб перетворити героїню на потік правильних цінностей (Лола не ідеальна, вона помиляється, буває жорсткою, егоїстичною, злою і, де правди діти, поверхневою), без готових рішень і відвертого дидактизму, вона швидко поглинає читачів. Через свій відгук я хочу сказати, що особливість цієї книги в тому, що у ній кожен підліток знайде щось для себе. Впевнена, що декому це навіть допоможе розібратися у собі.
Юлия Семенова, студентка філологічного факультету 2 курсу Південноукраїнського
національного університету імені К.Д. Ушинського
«Щоденник Лоли» – це книжка для фанатів серіалу «#Школа», як мені спершу здалося (вона написана за мотивами цього серіалу), та вона підійде для будь-кого. Але читання для хлопців ускладнює рожева обкладинка + закладка. Тому я її читав тільки вдома. Адже в нас в країні купа людей із відсутнім почуттям гумору. Тож я не висовувався.
Серіалу я не дивився (бо це потребує 2 тижнів, а часу в мене не так багато: треба підготуватися до завтрашнього дня, музичку послухати, вуха потренувати після навушників).
Зі знанням десь 4-6 серій (після яких я зрозумів, що серіали не для мене) я почав читати цю книгуліну. Мушу сказати, що книжка читається значно швидше, але всього сюжету вона не розказує, бо в ній в основному висвітлюється Лола як персонаж. Персонаж справді дуже цікавий. Але навіть без базових знань серіалу ця книжка досить просто читається, хоча деякі деталі неуточнені (я, наприклад, майже нічого не зрозумів з епізодом її викрадення, але підозрюю, що вся інформація про це є в серіалі).
На мою думку (як же набрид цей вираз!), багатьом шанувальникам серіалу буде цікаво подивитися на життя Лоли з боку самої Лоли. А також дізнатися те, про що серіал не розповідає (есклюзивно для паперового видання!).
Лола почала спеціаліазуватися на скандалах не так давно, але заради лайків, підписок, аудиторії і реклами вона готова на будь-які вчинки. Вона мусить всім говорити, що батьки постійно в різних справах і не мають часу. Насправді ж її мама померла, а їхній тато пішов із сім’ї. Лола лишається сама з бабцею і трьома меншими дітьми. Тому все не так просто, як на перший погляд, коли думаєш, що Лола – кляте стервозне дівчисько. Всі гроші на виживання їй дає реклама в її блозі. Якщо не буде аудиторії, то рекламодавці або менше платитимуть, або їх взагалі не буде. А якщо не буде грошей, це означатиме голодну смерть для всіх членів родини (2 брати і сестра, бабуся і сама Лола). І Лола виступає годувальником своєї сім’ї. Бабусиної пенсії ж не вистачає майже ні на що.
Інтрига: у книжці є сцени сексуального характеру! Тому якщо ви батьки дитини, якій збиралися дати почитати цю книжку – щоденник, то перечитайте цю сцену, і зробіть свій вибір. Але я не відчув нічого бридкого в цій сцені, тож читати можна (на відміну від деяких таких самих сцен в інших книжках).
Лола також має власні правила виживання в школі, а ще лайфхаки, але вони інколи провалюються, і тоді наїстись на халяву в ресторані на день народження виявляється проблематично, особливо коли немає грошей.
Лола описана досить достовірно, її опис дуже нагадує мені її в серіалі. А от в сюжеті можуть бути деякі додані події, чи вирізані (без спойлерів).
Книжка крута, рекомендую почитати, але хлопцям – тільки коли ніхто не бачить!
Матвій Яценко
https://www.barabooka.com.ua/dopis-v-kinci-shhodennika-loli/
Серіалу я не дивився (бо це потребує 2 тижнів, а часу в мене не так багато: треба підготуватися до завтрашнього дня, музичку послухати, вуха потренувати після навушників).
Зі знанням десь 4-6 серій (після яких я зрозумів, що серіали не для мене) я почав читати цю книгуліну. Мушу сказати, що книжка читається значно швидше, але всього сюжету вона не розказує, бо в ній в основному висвітлюється Лола як персонаж. Персонаж справді дуже цікавий. Але навіть без базових знань серіалу ця книжка досить просто читається, хоча деякі деталі неуточнені (я, наприклад, майже нічого не зрозумів з епізодом її викрадення, але підозрюю, що вся інформація про це є в серіалі).
На мою думку (як же набрид цей вираз!), багатьом шанувальникам серіалу буде цікаво подивитися на життя Лоли з боку самої Лоли. А також дізнатися те, про що серіал не розповідає (есклюзивно для паперового видання!).
Лола почала спеціаліазуватися на скандалах не так давно, але заради лайків, підписок, аудиторії і реклами вона готова на будь-які вчинки. Вона мусить всім говорити, що батьки постійно в різних справах і не мають часу. Насправді ж її мама померла, а їхній тато пішов із сім’ї. Лола лишається сама з бабцею і трьома меншими дітьми. Тому все не так просто, як на перший погляд, коли думаєш, що Лола – кляте стервозне дівчисько. Всі гроші на виживання їй дає реклама в її блозі. Якщо не буде аудиторії, то рекламодавці або менше платитимуть, або їх взагалі не буде. А якщо не буде грошей, це означатиме голодну смерть для всіх членів родини (2 брати і сестра, бабуся і сама Лола). І Лола виступає годувальником своєї сім’ї. Бабусиної пенсії ж не вистачає майже ні на що.
Інтрига: у книжці є сцени сексуального характеру! Тому якщо ви батьки дитини, якій збиралися дати почитати цю книжку – щоденник, то перечитайте цю сцену, і зробіть свій вибір. Але я не відчув нічого бридкого в цій сцені, тож читати можна (на відміну від деяких таких самих сцен в інших книжках).
Лола також має власні правила виживання в школі, а ще лайфхаки, але вони інколи провалюються, і тоді наїстись на халяву в ресторані на день народження виявляється проблематично, особливо коли немає грошей.
Лола описана досить достовірно, її опис дуже нагадує мені її в серіалі. А от в сюжеті можуть бути деякі додані події, чи вирізані (без спойлерів).
Книжка крута, рекомендую почитати, але хлопцям – тільки коли ніхто не бачить!
Матвій Яценко
https://www.barabooka.com.ua/dopis-v-kinci-shhodennika-loli/
Відвертий, провокативний – «Щоденник Лоли» написаний у кращих традиціях сучасної літератури для підлітків. Книжка розкриває проблематику, з якою стикаються старші школярі, проговорює низку важливих тем, допомагаючи читачеві знайти вихід з аналогічних ситуацій.
Ми рекомендуємо прочитати важливий роман про життя сучасних школярів та вчителів. В історії старшокласниці Лоли піднімаються такі надважливі теми як буллінг у школах, вплив інтернету та соціальних мереж, підлітковий секс та його наслідки, а також висвітлюються проблеми порозуміння поколінь.
Книжчин дім запрошує читати та отримувати задоволення від читання!
