 |  |  |  |  |  |  |
Скажіть, хто з нас нині задоволений життям? Мабуть, таких небагато. Більшість гадає, що треба на щось та зважитися. Бо хоч куди поглянь — одні стрімко біднішають, інші безсоромно збагачуються, не гребуючи ніякими засобами. Тож виникає потреба у борцях за справедливий розподіл неправедно нажитого — в сучасних Робін Гудах, Кармелюках, Довбушах. Бо поки гаруватимуть на світі винахідливі та безстрашні розбійники-опришки, кривдник та хабарник знатимуть, що за заподіяну кривду доведеться відповідати. І не лише на тому світі. Але звідки їх узяти, тих опришків? І головне — як на них вивчитися?
І тут на допомогу приходять письменники. Зокрема Олександр Гаврош, іще донедавна знаний виключно як дуже цікавий поет із Закарпаття. У львівському «Видавництві Старого Лева» вийшла його перша повість для дітей та юнацтва «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу». Успіх видання став настільки очевидним, що видавництво вирішило започаткувати серію книжок «Українська сила», в якій мають побачити світ літературні твори про українських атлетів та богатирів, котрі прославили Україну міццю свого тіла і духу. І поки інші літератори підбирали собі героя до смаку, О.Гаврош і тут даремно гав не ловив. Свідчення цього — його друга книжка цієї серії: «Пригоди тричі славного розбійника Пинті». У ній читач довідається про незвичайну долю одного з найлегендарніших карпатських опришків Григора Пинтю та його побратимів по славному розбишацькому ремеслу. Вони не просто ділили награбоване по справедливості, а й приєдналися до своїх земляків, котрі повстали проти австрійського гноблення. Дійшло до того, що в 1703 році їм вдалося навіть завоювати чимале на той час місто Косів...
Автор не лише досліджує історію життя неординарного борця за справедливість, а й дає рецепт, як стати схожим на нього. Отже, кілька слів про те, як стати знаменитим розбійником. Автор доводить, що це не так уже й важко. Якщо річ, котру ви вперше в житті взяли до рук, є люлькою; якщо ви в дитинстві впали з драбини на голову — то у вас на обличчі написано, що ви — людина незвичайна. Ті, що гепнулися з коня, — теж годяться. Про пригоди славного розбійника Григора Пинті, прозваного у народі Хоробрим, Олександр Гаврош розповідає так цікаво, що виникає бажання й самому приєднатися до його ватаги. Бо все у цих хлопців є — і криївки, і друзі з ворогами, і склепи з коштовностями та зброєю. Ну чистісінько тобі олігархи чи в крайньому разі — нардепи! А які славні, майже неймовірні, історії чекають на вас, скільки веселощів та нестримного сміху! І ніяких тобі смертей чи тортур, бо Пинтя з товариством по суті своїй — люди незлостиві. Протягом 280 сторінок вони не пролили жодної краплини крові. А всілякі там лозиняки, копняки під одне місце і запотиличники — річ звична не лише в опришків.
Звісно, в розбійницькому житті є й свої незручності. Одна з них та, що траву для розбишацьких кіз (бо який же опришок обійдеться без молока та бринзи?) треба косити великим, спеціально для цієї оказії виготовленим ножакою. Мабуть, це і є головною причиною того, що нині охочих стати опришками не так уже й багато. Не більше п’ятдесяти душ на сотню.
А ще хотілося б розчарувати тих читачів, котрі гадають, що злодій і розбійник — одне й те ж саме. За Гаврошем — це геть різні люди. Злодії — вони злодіями і є, а от розбійники — то таки справді розбійники! Про них розповідають, їх поважають, ними захоплюються. А дехто навіть ними прагне стати.
Окремо стоїть зажерливе й бундючне панство, котре й справді заслуговує на те, щоб із ним боротися. Проте й серед них є неординарні люди. Бодай той-таки Бебекало, найзаклятіший ворог славного опришка. Він теж не менший видумляка від Григора Пинті. Проте його здібності спрямовані на вигадування дедалі нових капостей і покарань.
Повість читається на одному диханні. Нею із задоволенням і не без користі для себе посмакує не лише юний, а й дорослий читач. Авторська оповідь плине легко й невимушено. Вона геть позбавлена повчальності й літературності. Манера Гаврошевого письма швидше нагадує лукаву побрехеньку десь біля мисливського вогнища, хоча і йдеться не про якусь неймовірну бувальщину, а про події конкретні. Гаврош сильний своєю багатою, часом нестримною уявою, йому тісно в нудних рамках буденності. До його героїв, наче до магніту, так і прилипають пригода за пригодою. Його оповідь нагадує стрімку річку з несподіваними поворотами й закрутами. І взагалі творчість О.Гавроша можна порівняти з підводою, повною всілякого добра, а самого автора — з перестояним конем, котрий, того й дивися, рознесе воза (в даному випадку твір) на друзки! Проте якимось дивом усе залишається цілим.
Книжка щедро пересипана малюнками одного з найцікавіших українських графіків Максима Паленка. Тож її із задоволенням перегорнуть навіть ті з юних українців, які ще не дуже полюбляють читати. А перегорнувши, не втримаються, щоб не прочитати однієї-другої сторінки. А там і до останньої доберуться.
В.Рутківський
https://zn.ua/ukr/ART/oleksandr_gavrosh_prigodi_trichi_slavnogo_rozbiynika_pinti_vidavnitstvo_starogo_leva.html
І тут на допомогу приходять письменники. Зокрема Олександр Гаврош, іще донедавна знаний виключно як дуже цікавий поет із Закарпаття. У львівському «Видавництві Старого Лева» вийшла його перша повість для дітей та юнацтва «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу». Успіх видання став настільки очевидним, що видавництво вирішило започаткувати серію книжок «Українська сила», в якій мають побачити світ літературні твори про українських атлетів та богатирів, котрі прославили Україну міццю свого тіла і духу. І поки інші літератори підбирали собі героя до смаку, О.Гаврош і тут даремно гав не ловив. Свідчення цього — його друга книжка цієї серії: «Пригоди тричі славного розбійника Пинті». У ній читач довідається про незвичайну долю одного з найлегендарніших карпатських опришків Григора Пинтю та його побратимів по славному розбишацькому ремеслу. Вони не просто ділили награбоване по справедливості, а й приєдналися до своїх земляків, котрі повстали проти австрійського гноблення. Дійшло до того, що в 1703 році їм вдалося навіть завоювати чимале на той час місто Косів...
Автор не лише досліджує історію життя неординарного борця за справедливість, а й дає рецепт, як стати схожим на нього. Отже, кілька слів про те, як стати знаменитим розбійником. Автор доводить, що це не так уже й важко. Якщо річ, котру ви вперше в житті взяли до рук, є люлькою; якщо ви в дитинстві впали з драбини на голову — то у вас на обличчі написано, що ви — людина незвичайна. Ті, що гепнулися з коня, — теж годяться. Про пригоди славного розбійника Григора Пинті, прозваного у народі Хоробрим, Олександр Гаврош розповідає так цікаво, що виникає бажання й самому приєднатися до його ватаги. Бо все у цих хлопців є — і криївки, і друзі з ворогами, і склепи з коштовностями та зброєю. Ну чистісінько тобі олігархи чи в крайньому разі — нардепи! А які славні, майже неймовірні, історії чекають на вас, скільки веселощів та нестримного сміху! І ніяких тобі смертей чи тортур, бо Пинтя з товариством по суті своїй — люди незлостиві. Протягом 280 сторінок вони не пролили жодної краплини крові. А всілякі там лозиняки, копняки під одне місце і запотиличники — річ звична не лише в опришків.
Звісно, в розбійницькому житті є й свої незручності. Одна з них та, що траву для розбишацьких кіз (бо який же опришок обійдеться без молока та бринзи?) треба косити великим, спеціально для цієї оказії виготовленим ножакою. Мабуть, це і є головною причиною того, що нині охочих стати опришками не так уже й багато. Не більше п’ятдесяти душ на сотню.
А ще хотілося б розчарувати тих читачів, котрі гадають, що злодій і розбійник — одне й те ж саме. За Гаврошем — це геть різні люди. Злодії — вони злодіями і є, а от розбійники — то таки справді розбійники! Про них розповідають, їх поважають, ними захоплюються. А дехто навіть ними прагне стати.
Окремо стоїть зажерливе й бундючне панство, котре й справді заслуговує на те, щоб із ним боротися. Проте й серед них є неординарні люди. Бодай той-таки Бебекало, найзаклятіший ворог славного опришка. Він теж не менший видумляка від Григора Пинті. Проте його здібності спрямовані на вигадування дедалі нових капостей і покарань.
Повість читається на одному диханні. Нею із задоволенням і не без користі для себе посмакує не лише юний, а й дорослий читач. Авторська оповідь плине легко й невимушено. Вона геть позбавлена повчальності й літературності. Манера Гаврошевого письма швидше нагадує лукаву побрехеньку десь біля мисливського вогнища, хоча і йдеться не про якусь неймовірну бувальщину, а про події конкретні. Гаврош сильний своєю багатою, часом нестримною уявою, йому тісно в нудних рамках буденності. До його героїв, наче до магніту, так і прилипають пригода за пригодою. Його оповідь нагадує стрімку річку з несподіваними поворотами й закрутами. І взагалі творчість О.Гавроша можна порівняти з підводою, повною всілякого добра, а самого автора — з перестояним конем, котрий, того й дивися, рознесе воза (в даному випадку твір) на друзки! Проте якимось дивом усе залишається цілим.
Книжка щедро пересипана малюнками одного з найцікавіших українських графіків Максима Паленка. Тож її із задоволенням перегорнуть навіть ті з юних українців, які ще не дуже полюбляють читати. А перегорнувши, не втримаються, щоб не прочитати однієї-другої сторінки. А там і до останньої доберуться.
В.Рутківський
https://zn.ua/ukr/ART/oleksandr_gavrosh_prigodi_trichi_slavnogo_rozbiynika_pinti_vidavnitstvo_starogo_leva.html
Ви познайомитися з книгою про одного з найвідоміших карпатських опришків Григора Пинтю, якого народ назвав Хоробрим. Пинтя був таким відомим, що указ про його арешт видав сам австрійський імператор, а грошова винагорода була визначена у 500 дукатів — велетенську на той час суму.Коли ватага Штаті приєдналася до проти-австрійського повстання мукачівського князя Ференца Ракоці II, той сприйняв це з великим захопленням, називаючи розбійницького отамана “славним”. Пинтя та його “чорні хлопці” здебільшого діяли на теренах Закарпаття та Прикарпаття.А в 1703 році вони навіть завоювали місто Косів на Івано-Франківщині.“Пригоди тричі славного розбійника Штаті” — перша українська повість про цю легендарну постать нашої історії. В її основу лягли народні перекази про опришків. Де в ній правда, а де — ні, відгадайте самі.А як знайдете в цій повісті химерні та незнайомі слова — то не минайте їх, а зазирніть до словничка в кінці книжки і з’ясуйте, що вони значать. Так розмовляли опришки.
Непрофесійна аудиокнига прочитана на карантині
Коли письменник та журналіст з Ужгорода Олександр Гаврош брався за написання книги для дітей «Пригоди тричі славного розбійника Пинті», що побачила світ у «Видавництві Старого Лева», то й помислити не міг, що вже за якийсь час ця книга буде визнана найкращою Всеукраїнським рейтингом «Книжка року-2008» (нагородження відбулося у березні цього року) у номінації «Твори для школярів середнього та старшого віку».
Переможець і лауреат конкурсу «Коронація слова» в жанрі «драма» (2007, 2008), письменник, що «увірвався» в українську літературу, змусивши говорити про себе, насамперед завдяки збіркам еротичної поезії «Фалічні знаки» та «Тіло лучниці» (останню, до речі, експерти авторитетного літературного часопису «Книжник-ревю» свого часу назвали у рейтингу найкращих видань «Чудова сімка»), член Асоціації українських письменників, про якого відразу заговорили ширше як про автора багатьох цікавих і важливих творчих проектів, Олександр Гаврош сьогодні інтригує тим, що, дебютувавши у площині дитячої літератури повістю «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу» («Видавництво Старого Лева»), знову ж таки відразу опинився у центрі всезагальної уваги. Адже саме з його ініціативи була започаткована видавнича серія «Українська сила».
- Сашко, книжка «Пригоди тричі славного розбійника Пинті» - вчасна реакція творця на нині масове захоплення малих українців Джеком Горобцем чи іншими часто-густо начебто «неправильними» героями літературного та кіношного світу? Тобто вияв твоєї здатності тримати ніс за вітром?
- Вона виникла швидше з інших причин - з незгоди з тим, що мій тринадцятирічний син та його ровесники живуть по¬діями фільму «Пірати Карибського моря», вивчають життя Робін Гуда, тобто захоплюються пригодами чужих розбійників тоді, коли пригоди місцевих опришків (тих-таки «розбійників») були не менш цікаві. Але хто про це знає? Тому я і вирішив написати книжку для дітей про те, хто такі українські розбійники (а розбійниками колись називали усіх, хто йшов жити до лісу), як жили, чим займалися, як воювали, максимально використавши фольклор та історичні факти.
- Пинтя - герой вигаданий чи реальний?
- Я свідомо обрав за героя не Довбуша, який вже фактично канонізований (а відтак мені могли б закинути, що це і те насправді відбувалось інакше), а маловідомого в Україні Пинтю, який діяв у Карпатах та на Закарпатті за 15-20 років до Довбуша. Це реальна особа, про яку відомо насправді дуже мало (хоча їй присвячено абзац в Українській історичній енциклопедії). Але важливо було інше - відтворити не букву, а дух, показати феномен опришківства, нічого не вигадуючи, а скориставшись цікавими ситуаціями, у які в різні часи потрапляли українські розбійники і про що знаємо сьогодні з фольклору та історії. Тобто прототипом Пинті є не лише реальний чоловік із таким найменням, а й усі опришки, які діяли на Заході України. У книзі «Джура козака Швайки» Володимира Рутківського, що побачила світ у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» (також, до речі, як і моя - в чудовому художньому оформленні Максима Паленка), йдеться про лицарство східноукраїнське, я ж написав про розбійників, опришків, яких вважали лицарями Західної України.
- Чим здивував тебе Пинтя, коли остання сторінка книжки була написана?
- Я раптом відчув велике задоволення від того, що став причетним до створення нового героя - розумного, кмітливого, з гарним почуттям гумору. Тим більше, що Закарпаття своїх «розкручених» історичних героїв не має. Приємно мені було, що книжку із задоволенням читають і дорослі, як і те, що цим героєм уже зацікавився режисер Львівського обласного лялькового театру.
- Як сприйняв книжку твій син? Чи переважив Пинтя на шальках його терезів Робін Гуда та Джека Горобця?
- Реалії такі, що у свідомості дітей книжкові герої з кіношними не є конкурентами Але якби за цією книжкою зняти фільм за такі ж мільйони і з гарними акторами, то популярність Пинті була би не згірша. Щодо мого сина, то він спершу поставив мою книжку в чергу серед тих, які планував прочитати. І коли нарешті дійшов до неї, то сказав: «Тату, справді дуже прикольно!» Тобто похвалив найкраще, як міг.
- Сьогодні сучасники дуже різні. Є чимало таких, що можуть напасти на тебе, мовляв, для чого прославляти розбійників, що - мало героїв? Зрештою, про Довбуша теж говорять по-різному. Одні вважають його героєм, а інші акцентують на тому, що постраждав справедливо. Адже Дзвінчук захищав свою честь як чоло¬віка і честь своєї дружини.
- Насправді я вивчав історію Довбуша, і насправді виглядає вона аж ніяк не так, як подає народна легенда і народна пісня. Тобто дослідники повністю відкидають романтичну версію убивства Довбуша за таємні зустрічі із Дзвінкою. Довідавшись, що його конкретні люди мають намір «здати» владі за те, аби бути позбавленими на майбутнє усіляких повинностей та отримати у власність панську землю, яку обробляли, Довбуш прийшов звести зі зрадниками порахунки. Однак цей вечір став для нього трагічним. Про це свідчать і документи. А щодо закидів - а вони справді є - мовляв, для чого прославляти бандитів, то народ, якби мова йшла дійсно про бандитів, останніх би не оспівував. Народ оспівував тих, ким захоплювався, у кого вірив, бачив у розбійниках, опришках свій захист від офіційної влади, яка його життя часто-густо робила безпросвітнім. Я вже говорив колись, що народ зберіг ім´я Пинті через 300 років, про якого майже не маємо жодних біографічних відомостей (навіть ні року народження не знаємо, ні точного імені!), то, очевидно, це була непересічна постать, і вона заслужила на таку пам´ять. Якщо мукачівський князь Ференц Ракоці ІІ, який очолив угорське повстання проти Австрії, називає Пинтю Хоробрим і вельми тішиться, що опришківська ватага поповнила лави його війська, то це хіба не визнання військового і народного авторитету? Адже звичайна банда головорізів не укріплювала би його армію, а навпаки - підривала.
- Наскільки тобі самому притаманний дух розбійництва?
- Якийсь дух бунтарства, безперечно, є, бо не виношу тупості, сірості, духовної порожнечі. Вважаю, людина має бути внутрішньо вільною. До речі, останнім часом, попри те, що живу за свою журналістську працю, переключився з офіційних робіт на вільне дописування до різних видань, аби не бути нічого нікому винним. Адже письменник насамперед повинен бути передовсім вільним... Зрештою, як не боятися. Колись, ідучи в розбійники, люди знали, що кара за розбійництво була дуже жорстока, але тим не менше, це їх не зупиняло. Письменник теж має знати, що може бути по-різному з його книгами. І має бути до всього готовий.
- Однак страхи властиві кожній людині. Відома теза - нічого не боїться або блаженний, або дурень. Чого боїться Сашко Гаврош?
- Страхи - це коли про них думати. Тобто міг би сказати, що боюся за своє здоров´я чи здоров´я своїх близьких. Але не боюся, бо про це не думаю. Можу боятися за фінансове становище, але про це також не думаю і якось живу. Тобто жити треба мобільно, бути готовим до будь-яких перемін, і все буде добре.
Ярина Коваль
http://bukvoid.com.ua/digest/2009/11/14/103213.html
Переможець і лауреат конкурсу «Коронація слова» в жанрі «драма» (2007, 2008), письменник, що «увірвався» в українську літературу, змусивши говорити про себе, насамперед завдяки збіркам еротичної поезії «Фалічні знаки» та «Тіло лучниці» (останню, до речі, експерти авторитетного літературного часопису «Книжник-ревю» свого часу назвали у рейтингу найкращих видань «Чудова сімка»), член Асоціації українських письменників, про якого відразу заговорили ширше як про автора багатьох цікавих і важливих творчих проектів, Олександр Гаврош сьогодні інтригує тим, що, дебютувавши у площині дитячої літератури повістю «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу» («Видавництво Старого Лева»), знову ж таки відразу опинився у центрі всезагальної уваги. Адже саме з його ініціативи була започаткована видавнича серія «Українська сила».
- Сашко, книжка «Пригоди тричі славного розбійника Пинті» - вчасна реакція творця на нині масове захоплення малих українців Джеком Горобцем чи іншими часто-густо начебто «неправильними» героями літературного та кіношного світу? Тобто вияв твоєї здатності тримати ніс за вітром?
- Вона виникла швидше з інших причин - з незгоди з тим, що мій тринадцятирічний син та його ровесники живуть по¬діями фільму «Пірати Карибського моря», вивчають життя Робін Гуда, тобто захоплюються пригодами чужих розбійників тоді, коли пригоди місцевих опришків (тих-таки «розбійників») були не менш цікаві. Але хто про це знає? Тому я і вирішив написати книжку для дітей про те, хто такі українські розбійники (а розбійниками колись називали усіх, хто йшов жити до лісу), як жили, чим займалися, як воювали, максимально використавши фольклор та історичні факти.
- Пинтя - герой вигаданий чи реальний?
- Я свідомо обрав за героя не Довбуша, який вже фактично канонізований (а відтак мені могли б закинути, що це і те насправді відбувалось інакше), а маловідомого в Україні Пинтю, який діяв у Карпатах та на Закарпатті за 15-20 років до Довбуша. Це реальна особа, про яку відомо насправді дуже мало (хоча їй присвячено абзац в Українській історичній енциклопедії). Але важливо було інше - відтворити не букву, а дух, показати феномен опришківства, нічого не вигадуючи, а скориставшись цікавими ситуаціями, у які в різні часи потрапляли українські розбійники і про що знаємо сьогодні з фольклору та історії. Тобто прототипом Пинті є не лише реальний чоловік із таким найменням, а й усі опришки, які діяли на Заході України. У книзі «Джура козака Швайки» Володимира Рутківського, що побачила світ у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» (також, до речі, як і моя - в чудовому художньому оформленні Максима Паленка), йдеться про лицарство східноукраїнське, я ж написав про розбійників, опришків, яких вважали лицарями Західної України.
- Чим здивував тебе Пинтя, коли остання сторінка книжки була написана?
- Я раптом відчув велике задоволення від того, що став причетним до створення нового героя - розумного, кмітливого, з гарним почуттям гумору. Тим більше, що Закарпаття своїх «розкручених» історичних героїв не має. Приємно мені було, що книжку із задоволенням читають і дорослі, як і те, що цим героєм уже зацікавився режисер Львівського обласного лялькового театру.
- Як сприйняв книжку твій син? Чи переважив Пинтя на шальках його терезів Робін Гуда та Джека Горобця?
- Реалії такі, що у свідомості дітей книжкові герої з кіношними не є конкурентами Але якби за цією книжкою зняти фільм за такі ж мільйони і з гарними акторами, то популярність Пинті була би не згірша. Щодо мого сина, то він спершу поставив мою книжку в чергу серед тих, які планував прочитати. І коли нарешті дійшов до неї, то сказав: «Тату, справді дуже прикольно!» Тобто похвалив найкраще, як міг.
- Сьогодні сучасники дуже різні. Є чимало таких, що можуть напасти на тебе, мовляв, для чого прославляти розбійників, що - мало героїв? Зрештою, про Довбуша теж говорять по-різному. Одні вважають його героєм, а інші акцентують на тому, що постраждав справедливо. Адже Дзвінчук захищав свою честь як чоло¬віка і честь своєї дружини.
- Насправді я вивчав історію Довбуша, і насправді виглядає вона аж ніяк не так, як подає народна легенда і народна пісня. Тобто дослідники повністю відкидають романтичну версію убивства Довбуша за таємні зустрічі із Дзвінкою. Довідавшись, що його конкретні люди мають намір «здати» владі за те, аби бути позбавленими на майбутнє усіляких повинностей та отримати у власність панську землю, яку обробляли, Довбуш прийшов звести зі зрадниками порахунки. Однак цей вечір став для нього трагічним. Про це свідчать і документи. А щодо закидів - а вони справді є - мовляв, для чого прославляти бандитів, то народ, якби мова йшла дійсно про бандитів, останніх би не оспівував. Народ оспівував тих, ким захоплювався, у кого вірив, бачив у розбійниках, опришках свій захист від офіційної влади, яка його життя часто-густо робила безпросвітнім. Я вже говорив колись, що народ зберіг ім´я Пинті через 300 років, про якого майже не маємо жодних біографічних відомостей (навіть ні року народження не знаємо, ні точного імені!), то, очевидно, це була непересічна постать, і вона заслужила на таку пам´ять. Якщо мукачівський князь Ференц Ракоці ІІ, який очолив угорське повстання проти Австрії, називає Пинтю Хоробрим і вельми тішиться, що опришківська ватага поповнила лави його війська, то це хіба не визнання військового і народного авторитету? Адже звичайна банда головорізів не укріплювала би його армію, а навпаки - підривала.
- Наскільки тобі самому притаманний дух розбійництва?
- Якийсь дух бунтарства, безперечно, є, бо не виношу тупості, сірості, духовної порожнечі. Вважаю, людина має бути внутрішньо вільною. До речі, останнім часом, попри те, що живу за свою журналістську працю, переключився з офіційних робіт на вільне дописування до різних видань, аби не бути нічого нікому винним. Адже письменник насамперед повинен бути передовсім вільним... Зрештою, як не боятися. Колись, ідучи в розбійники, люди знали, що кара за розбійництво була дуже жорстока, але тим не менше, це їх не зупиняло. Письменник теж має знати, що може бути по-різному з його книгами. І має бути до всього готовий.
- Однак страхи властиві кожній людині. Відома теза - нічого не боїться або блаженний, або дурень. Чого боїться Сашко Гаврош?
- Страхи - це коли про них думати. Тобто міг би сказати, що боюся за своє здоров´я чи здоров´я своїх близьких. Але не боюся, бо про це не думаю. Можу боятися за фінансове становище, але про це також не думаю і якось живу. Тобто жити треба мобільно, бути готовим до будь-яких перемін, і все буде добре.
Ярина Коваль
http://bukvoid.com.ua/digest/2009/11/14/103213.html
Гарна, цікава, з гумором книга повна пригод і небезпеки. Григір Пинтя ще з самого хрещення був незвичною дитиною, бо вибрав на хрестинах за старим звичаєм священне писаніє та й пожував його. А вже, коли живучи у старої "нанашки" (хрещеної матері) скуштував чарівних квіточок у супові, то став ще й надзвичайно дужим. Доля в хлопця була не те що тяжка, але й не проста от він і змушений був тікати аж за Чорні гори. Перед нами постає історія становлення Пинті розбійника, що не гребує грабунком та фізичною розправою. Та разом з тим був Пинтя благородним і щедрим, допомагав бідним, все дощенту не крав та й товаришів у біді не кидав. А до нього пристала вже ціла ватага. Легко, ніби граючись, афера за аферою став Пинтя відомим і небезпечним для вельмож. Особливого, своєрідного шарму додавали три бабки-сестриці - Зубаня (нанашка), Глуханя і Сліпаня. Бабусі промишляють відьомством, не гребують слив'янкою та люблять добряче покурити. (В дитячій книзі таке не часто зустрінеш!) Та й, навіть стоячи на ешафоті з мотузками на шиях бабці здіймаються колотнечу за трубку. Навіть повіситись організовано не можуть!
https://www.livelib.ru/book/1000523836-prigodi-trichi-slavnogo-rozbijnika-pinti-oleksandr-gavrosh
https://www.livelib.ru/book/1000523836-prigodi-trichi-slavnogo-rozbijnika-pinti-oleksandr-gavrosh
Повість читається на одному диханні. Нею із задоволенням і не без користі для себе посмакує не лише юний, а й дорослий читач.
Книжчин дім запрошує читати та отримувати задоволення від читання!
