Шістнадцята весна не щадила нікого і по-своєму всміхалася всім. Боротьба за своє «Я», непорозуміння і дружба з дорослими, закоханість і перший інтимний досвід, конфлікти і бійка, футбольні баталії, втеча з дому — і ще багато різних подій поглинуло героїв цієї повісті.
Дуже буйно увірвалася їхня шістнадцята весна. Непросто збагнути себе вже інакшими, дати лад емоціям і втриматися від звички по-дитячому перекушувати недитячі проблеми. Життя спонукає до вчинків. А вони ще такі, якими є їхні відчуття, розуміння обставин і стосунки з дорослими на різних дорогах. Дехто вже дивиться на все згори. Хтось зосереджений на переживаннях і звідти спостерігає за всім. А ще хтось застряв у наївності. У пошуках себе вони продираються крізь проблеми, травмуються і стають сильнішими. Починають усвідомлювати свою дорослість, долають себе колишніх — і це найбільші їхні перемоги. Пробудження чоловічого змушує хлопців думати не тільки про футбол, а й про те, що в країні війна. А сила жіночого вчить дівчат дослухатися до порухів своєї душі й відчувати несказане. Шістнадцята весна насилає закоханість, пізнавання чогось дивного в собі і відкриває жадану близькість. Ця весна вперто робить своє…
Футбол, дівчата і війна — це те, що особливо хвилює, коли тобі 16 і твоє гормони розбрунькуються, як оті листочки на деревах, а сам ти ще такий наївний і зелений, як молоденька трава на шкільному стадіоні. Центральний персонаж повісті Васила Теремка Артик переймається і першим, і другим, і третім. Але бажання потрапити у класну команду і будь-що виграти у футбольному матчі поступається перед муками кохання, а світлий образ такої жаданої дівчини розчиняється перед страхом не побачити більше тата, який воює на сході.
Спершу здавалося, що Василь Теремко досліджуватиме підліткові бажання і страхи у середовищі одного колективу — достатньо типового класу достатньо типової школи. Це, до речі, дуже навіть непоганий варіант, адже за допомогою різноманітних характерів великої кількості персонажів можна озвучити багато підліткових проблем. Але уже за якихось кількадесят сторінок стає очевидно, за ким рухатиметься увага читача і сюжетні лінії цієї історії.
Отож, маємо майже-любовний трикутник:
— Ілона, типова неприступна красуня, за прихильність якої готові битися майже всі хлопці класу (і школи), але її серце, м’яке і вразливе, віддане лише одному — втім, кому саме, не знає ніхто, та й дівчина сама собі не готова у цьому зізнатися.
— Артик, типовий позитивний і правильний персонаж, закоханий в Ілону, але соромиться в цьому зізнатися, щоб не бути висміяним, зате готовий натовкти пику кожному, хто бодай словом її образить. Намагається бути сильним і мужнім як тато, який воює в АТО, але насправді шалено боїться — насамперед, втратити тата.
— Колька, типовий бунтар, «поганий хлопчик» і мажор. Коли заманеться, пропускає школу, ганяє по місту на подарованому вітчимом-багатієм байку, катає дівчат, які за одну прогулянку «з вітерцем» готові дозволити байкеру «майже все або й усе». Але все це насправді лиш для того, аби привернути увагу Ілони. В глибині душі страждає від того, що насправді він зовсім не такий, яким його бачать однокласники і батьки, а головне — таким і не хоче бути.
Досить стандартна схема, з якої вимальовується романтична історія з елементами екшену і мордобою — і це все читач таки зустріне у тексті. Але Василь Теремко зачепив інші, значно цікавіші теми.
https://www.goodreads.com/book/show/36649603-16
Спершу здавалося, що Василь Теремко досліджуватиме підліткові бажання і страхи у середовищі одного колективу — достатньо типового класу достатньо типової школи. Це, до речі, дуже навіть непоганий варіант, адже за допомогою різноманітних характерів великої кількості персонажів можна озвучити багато підліткових проблем. Але уже за якихось кількадесят сторінок стає очевидно, за ким рухатиметься увага читача і сюжетні лінії цієї історії.
Отож, маємо майже-любовний трикутник:
— Ілона, типова неприступна красуня, за прихильність якої готові битися майже всі хлопці класу (і школи), але її серце, м’яке і вразливе, віддане лише одному — втім, кому саме, не знає ніхто, та й дівчина сама собі не готова у цьому зізнатися.
— Артик, типовий позитивний і правильний персонаж, закоханий в Ілону, але соромиться в цьому зізнатися, щоб не бути висміяним, зате готовий натовкти пику кожному, хто бодай словом її образить. Намагається бути сильним і мужнім як тато, який воює в АТО, але насправді шалено боїться — насамперед, втратити тата.
— Колька, типовий бунтар, «поганий хлопчик» і мажор. Коли заманеться, пропускає школу, ганяє по місту на подарованому вітчимом-багатієм байку, катає дівчат, які за одну прогулянку «з вітерцем» готові дозволити байкеру «майже все або й усе». Але все це насправді лиш для того, аби привернути увагу Ілони. В глибині душі страждає від того, що насправді він зовсім не такий, яким його бачать однокласники і батьки, а головне — таким і не хоче бути.
Досить стандартна схема, з якої вимальовується романтична історія з елементами екшену і мордобою — і це все читач таки зустріне у тексті. Але Василь Теремко зачепив інші, значно цікавіші теми.
https://www.goodreads.com/book/show/36649603-16
«16 весна»: про що й для кого
Герої книжки – десятикласники, які живуть так, як уміють і як дозволяють непрості обставини. Адже в країні війна і напруга обступає всіх.
Неспокійна шістнадцята весна - книжкова новинка від Василя Теремка
У Артика, головного героя повісті, батько на фронті, а до мами через її переживання не доступитися. Тому в складних ситуаціях хлопець не може порадитися з найближчими людьми. Йому складно впоратися з емоціями й думками, зрозуміти себе, бо й однокласники поглинуті справами, а дівчина, від однієї думки про яку прискорюється дихання, – поводиться незрозуміло. У свої шістнадцять Артик каже: «Найтяжча робота –жити».
Круті хлопці завжди закохуються в неприступних дівчат і встряють у халепи. Часто одне й друге – взаємопов’язане. Суперник Артика – Колька Хрущ теж у своїх проблемах. Батька вбили, мати хоче від нього неможливого, дівчата липнуть скоріше до його байка, а та, в котру закоханий, – до нього байдужа. А він ще й припускається фатальної помилки, коли вона, здавалося, так близько. «Вона» – це Ілона. В дівчини наче все й добре, але вдома вона не знаходить щирості, а в собі – внутрішнього спокою. Її наздоганяють дивні сни і недитячі бажання.
Зав’язка повісті – конфлікт між Артиком і Колькою, який розв’язується так, що поглинає всю школу й вибирається за її межі. З погляду дорослих, герої інколи поводяться фанатично, але всі їхні рішення й вчинки – щирі. Вони по-справжньому б’ються, вирішують відправитися на фронт, зізнаються в своїх емоційних злетах і провалах.
Назва повісті натякає, що вона про любов. І всі знають, якою буйною буває шістнадцята весна. Справді, в основі сюжету – в чомусь наївна, але щира любовна історія. Її початок підказує, яким може бути фінал. Він цікавий і для тих, хто любить футбол. Але найголовніше – провокує безліч думок про те, що жодна людина не може жити поза своєю країною, тим більше, якщо в ній війна.
Безсумнівно, що повість збентежить і хлопців, і дівчат, і їхніх батьків. Кожен знайде в тексті своє: і той, хто тільки доростає до шістнадцятої весни, і той, хто вже її переступив.
Точки дотику
Повість має сильний натяк на те, що характери, шлях і кроки дітей залежать від атмосфери в сім’ї, стосунків і з матір’ю, і з батьком. Не мудро вимагати від них непосильного й невластивого, заважати у пошуках себе. А помилки – це нормально для юнацьких років. І дуже важливо в такій порі мати нефальшивого співрозмовника.
Якщо для підлітка повість «16 весна» стане мозаїкою подій із героями їх віку, які шукають, досліджують, помиляються й продовжують пошуки, то для їхніх батьків це спроба переглянути звичні паттерни виховання. Передусім необхідністю глянути на себе очима своїх дітей, які вже переросли дитячі формули поведінки.
https://pogliad.ua/news/culture/nespokiyna-shistnadcyata-vesna---knizhkova-novinka-vid-vasilya-teremka-346887
Неспокійна шістнадцята весна - книжкова новинка від Василя Теремка
У Артика, головного героя повісті, батько на фронті, а до мами через її переживання не доступитися. Тому в складних ситуаціях хлопець не може порадитися з найближчими людьми. Йому складно впоратися з емоціями й думками, зрозуміти себе, бо й однокласники поглинуті справами, а дівчина, від однієї думки про яку прискорюється дихання, – поводиться незрозуміло. У свої шістнадцять Артик каже: «Найтяжча робота –жити».
Круті хлопці завжди закохуються в неприступних дівчат і встряють у халепи. Часто одне й друге – взаємопов’язане. Суперник Артика – Колька Хрущ теж у своїх проблемах. Батька вбили, мати хоче від нього неможливого, дівчата липнуть скоріше до його байка, а та, в котру закоханий, – до нього байдужа. А він ще й припускається фатальної помилки, коли вона, здавалося, так близько. «Вона» – це Ілона. В дівчини наче все й добре, але вдома вона не знаходить щирості, а в собі – внутрішнього спокою. Її наздоганяють дивні сни і недитячі бажання.
Зав’язка повісті – конфлікт між Артиком і Колькою, який розв’язується так, що поглинає всю школу й вибирається за її межі. З погляду дорослих, герої інколи поводяться фанатично, але всі їхні рішення й вчинки – щирі. Вони по-справжньому б’ються, вирішують відправитися на фронт, зізнаються в своїх емоційних злетах і провалах.
Назва повісті натякає, що вона про любов. І всі знають, якою буйною буває шістнадцята весна. Справді, в основі сюжету – в чомусь наївна, але щира любовна історія. Її початок підказує, яким може бути фінал. Він цікавий і для тих, хто любить футбол. Але найголовніше – провокує безліч думок про те, що жодна людина не може жити поза своєю країною, тим більше, якщо в ній війна.
Безсумнівно, що повість збентежить і хлопців, і дівчат, і їхніх батьків. Кожен знайде в тексті своє: і той, хто тільки доростає до шістнадцятої весни, і той, хто вже її переступив.
Точки дотику
Повість має сильний натяк на те, що характери, шлях і кроки дітей залежать від атмосфери в сім’ї, стосунків і з матір’ю, і з батьком. Не мудро вимагати від них непосильного й невластивого, заважати у пошуках себе. А помилки – це нормально для юнацьких років. І дуже важливо в такій порі мати нефальшивого співрозмовника.
Якщо для підлітка повість «16 весна» стане мозаїкою подій із героями їх віку, які шукають, досліджують, помиляються й продовжують пошуки, то для їхніх батьків це спроба переглянути звичні паттерни виховання. Передусім необхідністю глянути на себе очима своїх дітей, які вже переросли дитячі формули поведінки.
https://pogliad.ua/news/culture/nespokiyna-shistnadcyata-vesna---knizhkova-novinka-vid-vasilya-teremka-346887
Василь Теремко («16 весна»): «Герої повісті виявилися цікавішими, ніж їх уявляв»
«І не снилося, що писатиму про тих, кому ось-ось шістнадцять. Усе зненацька відбулося. Тоді займався проблемами хлопчини, що не міг справитися з обставинами і дати собі лад. Усе в ньому для кращих справ ніби було, люди його оточували добрі, а складалося не так, і я не зумів йому радикально допомогти.
Та ситуація, врізавшись у голову, примусила побачити її причини. Так нагрянув задум повісті. Її герой, щоправда, — цілісніший і впертіший, бо в його житті те, що упустила мама, компенсував частково тато. Ім’я героя, як і в того хлопчини, — Артик, але всі факти повісті — літературні. Мій Артик сам із себе і сам по собі.
Його тимчасовий суперник Колька Хрущ — цілковито вигаданий. У нього норовистий характер, який не змогли зламати ні мама, ні вітчим. Не змирився він і з приписаною йому в авторському задумі роллю негативного персонажа. Усім довів, що він не такий, як про нього думають. Тому в якийсь момент я собі дорікнув за спрощений погляд на нього. Колька бунтує проти тих, хто несправедливий із ним, і помиляється, бо через відсутність досвіду не може намацати життєві орієнтири і відчути себе. Його проблеми віддалено нагадують те, що не раз доводилося перейти мені, хоча майже ніхто із близьких ламати мене не пробував.
Такими ж вигаданими є Славко Носяра, Макс і Сем. А ось Ванько Рудяк (до слова, найближчий мені персонаж) і Климко Васькович узяли у своїх прототипів манеру висловлювання (Климко) і поведінки (Ванько). У всьому іншому вони теж самі із себе. Уявляв при написанні повісті ще двох реальних людей — директора школи та вчителя математики. Усі інші ній з’явилися за законами художньої логіки: «сказали», що будуть такими як їм хочеться, і я їм не заважав такими бути.
Ні, ще не вся правда. Образ і натура Ілони увиразнилися під час екскурсії мукачівським замком, навіть хотілося якось уподібнити її до Ілони Зріні — не погодилася, не захотіла бути на когось схожою. Крім імені, Ілона — витвір художніх обставин. Усі дівчата повісті нічим не нагадують нікого із знайомих мені дівчат — якось так склалося. Хоч — хто його зна…
Найважливішим було витримати логіку характерів, навіть таких юних. Часто сумнівався, здавалося іноді, що герої чужі самим собі. Тоді знищував написане і починав усе заново. Це дало зрозуміти, що писання прози потребує неабиякого терпіння.
Щось заставляло думати, що і на порозі шістнадцяти людина не може жити поза часом і країною, коли в ній — війна. Відчуття війни у повісті є, навіть при тому, що там я не був. А вона в мені засіла.
Усе в повісті відбувається за волею героїв. І коли натякають мені, що забагато дозволив їм, ще малим, чи повинен був краще роздивитися їх в інтимних ситуаціях, мовчу — так відчував, такими бачив їх і розумів межі своєї свободи. Це не пустило в канву повісті одну пікантну деталь, яка у задумі була. І взагалі щось зупиняло мене на межі специфічних аспектів їхнього життя. Мабуть тому, що це — перша повість. Є намір вже у наступній придивитися до дуже складних вимірів їхнього життя.
Постійно намагався думати про героїв як про реальних людей. Навіть відчував незручність за себе: здавалося, що займаюся недозволеним — ходжу за ними назирці, прислухаюся й використовую побачене й почуте в тексті. Може тому вони довго ховалися від мене спочатку і мовби опиралися. А здалеку я не міг їх відчути.
А тут ще й манера письма: доки не побачу абзац таким, як розумію, далі — ніяк. Деякі з них катував десятки разів: то деталі не такі, то слова не ті — і хоч плач. Вирішив на якийсь час піти від своїх майже шістнадцятилітніх і зайнятися чимось іншим (оповідання «Перший чоловік» у збірці для дорослих «Любов така»). Вирішив, якщо герої «покличуть» — добре, писатиму далі, ні — значить нам не по дорозі.
І вони заставили повернутися й уже не ховалися ні з думками, ні з переживаннями, ні з учинками. Навіть із дуже особистими. Було дуже цікаво серед них, вони якимось дивом ожили в мені — залишалося тільки знаходити слова. У повісті вони потрапляють в різні ситуації й діють так, як і не здогадувався. Знайомляться, здружуються з людьми, яких у попередньому задумі не було. Справді, я весь був у їхніх життях. Думки про них приходили навіть у церкві.
То дивовижний досвід — ловити потік слів, дивуватися з того, як народжується текст, відчувати життя героїв, навіть бути їхнім життям.
Вони і тепер для мене живі. Бачу і чую їх. З усіма ними в мене свої історії, які, схоже, ще не закінчилися.
Є ще й така правда: не видавала б «Акаемія» підліткові повісті, нічого такого не написав би. Така вже логіка мого життя.
http://www.chl.kiev.ua/key/Books/ShowBook/515
Та ситуація, врізавшись у голову, примусила побачити її причини. Так нагрянув задум повісті. Її герой, щоправда, — цілісніший і впертіший, бо в його житті те, що упустила мама, компенсував частково тато. Ім’я героя, як і в того хлопчини, — Артик, але всі факти повісті — літературні. Мій Артик сам із себе і сам по собі.
Його тимчасовий суперник Колька Хрущ — цілковито вигаданий. У нього норовистий характер, який не змогли зламати ні мама, ні вітчим. Не змирився він і з приписаною йому в авторському задумі роллю негативного персонажа. Усім довів, що він не такий, як про нього думають. Тому в якийсь момент я собі дорікнув за спрощений погляд на нього. Колька бунтує проти тих, хто несправедливий із ним, і помиляється, бо через відсутність досвіду не може намацати життєві орієнтири і відчути себе. Його проблеми віддалено нагадують те, що не раз доводилося перейти мені, хоча майже ніхто із близьких ламати мене не пробував.
Такими ж вигаданими є Славко Носяра, Макс і Сем. А ось Ванько Рудяк (до слова, найближчий мені персонаж) і Климко Васькович узяли у своїх прототипів манеру висловлювання (Климко) і поведінки (Ванько). У всьому іншому вони теж самі із себе. Уявляв при написанні повісті ще двох реальних людей — директора школи та вчителя математики. Усі інші ній з’явилися за законами художньої логіки: «сказали», що будуть такими як їм хочеться, і я їм не заважав такими бути.
Ні, ще не вся правда. Образ і натура Ілони увиразнилися під час екскурсії мукачівським замком, навіть хотілося якось уподібнити її до Ілони Зріні — не погодилася, не захотіла бути на когось схожою. Крім імені, Ілона — витвір художніх обставин. Усі дівчата повісті нічим не нагадують нікого із знайомих мені дівчат — якось так склалося. Хоч — хто його зна…
Найважливішим було витримати логіку характерів, навіть таких юних. Часто сумнівався, здавалося іноді, що герої чужі самим собі. Тоді знищував написане і починав усе заново. Це дало зрозуміти, що писання прози потребує неабиякого терпіння.
Щось заставляло думати, що і на порозі шістнадцяти людина не може жити поза часом і країною, коли в ній — війна. Відчуття війни у повісті є, навіть при тому, що там я не був. А вона в мені засіла.
Усе в повісті відбувається за волею героїв. І коли натякають мені, що забагато дозволив їм, ще малим, чи повинен був краще роздивитися їх в інтимних ситуаціях, мовчу — так відчував, такими бачив їх і розумів межі своєї свободи. Це не пустило в канву повісті одну пікантну деталь, яка у задумі була. І взагалі щось зупиняло мене на межі специфічних аспектів їхнього життя. Мабуть тому, що це — перша повість. Є намір вже у наступній придивитися до дуже складних вимірів їхнього життя.
Постійно намагався думати про героїв як про реальних людей. Навіть відчував незручність за себе: здавалося, що займаюся недозволеним — ходжу за ними назирці, прислухаюся й використовую побачене й почуте в тексті. Може тому вони довго ховалися від мене спочатку і мовби опиралися. А здалеку я не міг їх відчути.
А тут ще й манера письма: доки не побачу абзац таким, як розумію, далі — ніяк. Деякі з них катував десятки разів: то деталі не такі, то слова не ті — і хоч плач. Вирішив на якийсь час піти від своїх майже шістнадцятилітніх і зайнятися чимось іншим (оповідання «Перший чоловік» у збірці для дорослих «Любов така»). Вирішив, якщо герої «покличуть» — добре, писатиму далі, ні — значить нам не по дорозі.
І вони заставили повернутися й уже не ховалися ні з думками, ні з переживаннями, ні з учинками. Навіть із дуже особистими. Було дуже цікаво серед них, вони якимось дивом ожили в мені — залишалося тільки знаходити слова. У повісті вони потрапляють в різні ситуації й діють так, як і не здогадувався. Знайомляться, здружуються з людьми, яких у попередньому задумі не було. Справді, я весь був у їхніх життях. Думки про них приходили навіть у церкві.
То дивовижний досвід — ловити потік слів, дивуватися з того, як народжується текст, відчувати життя героїв, навіть бути їхнім життям.
Вони і тепер для мене живі. Бачу і чую їх. З усіма ними в мене свої історії, які, схоже, ще не закінчилися.
Є ще й така правда: не видавала б «Акаемія» підліткові повісті, нічого такого не написав би. Така вже логіка мого життя.
http://www.chl.kiev.ua/key/Books/ShowBook/515
Хто б міг подумати, що будучи дорослою жінкою, зачитуватимусь літературою для підлітків. Вікове це чи осіннє, але є в цих книгах така свіжість і максималізм, якого, бува, не вистачає в тридцять з хвостиком. Читаючи повість Василя Теремка «16 весна», крутилось в голові: поставте на повтор, поставте на повтор цю весну, і мою, шістнадцяту.
Повість «16 весна» – одна з останніх книг підліткової серії «Видавничого центру «Академія». На вигляд трохи хлопчача, хоча граційний момент, у якому дизайнер обкладинки зафіксував футболістів, нагадав мені чомусь античних героїв. Та й назва книжки (мабуть, випадково) збігається з радянським фільмом 1962 року, в якому головний герой закохується в старшу за нього дівчину, кидає школу, щоб швидко й рішуче – як на фінішній прямій – перервати стрічку в доросле життя.
До слова, «початковим» і фінішним прямим автор приділяє достатньо уваги. У героїв – Артика, Славка, Кольки та інших починаються нові «двіжухи», говорячи мовою сучасних підлітків (та й дорослих). Потрапити у футбольну збірну, не втратити позиції перед класом та вчителями, не «зафейлити» з дівчиною, яка, напевно, подобається. Пригадую, у свої шістнадцять слово «напевно» перманентно витало в повітрі. Бо ніхто не міг толком розповісти, що відбувається з твоїм тілом (дівчата зрозуміють, про що я), що ліпше робити, а куди взагалі не потикатися. Якщо розмови й були, то здебільшого мали моралізаторський тон і виховну мету. Тому сучасним підліткам по-хорошому заздрю: вони можуть прочитати про себе, побачити в книжці героя, яким є самі.
«Мама ніколи так відверто й легко з нею не розмовляла, тому не всі натяки Ілона зрозуміла. Спробувала відбутися жартом.
— У школі казали, що всі імпровізації мають бути добре підготовлені.
— Мабуть, правду казали. А ми будемо імпровізувати всупереч усьому, чого вчать у школі. Такий сьогодні вечір, — ще раз здивувала. Цього разу — інтонаціями прогульниці уроків.
— Ма’, що сталося? Не впізнаю тебе.
— Виросла ти вже, а ми ще ні разу не спілкувалися як дорослі дівчата, — не змогла сховати чогось ностальгійного в настрої». (с. 68)
І от вони, фініші, які може прогледіти мама чи батько, і ще зовсім затуманені для їх дітей, – їхні спроби, досвіди, які формують підлітка як особистостей.
Книжка не обтяжена відвертим моралізаторством, зачіпає проблемні теми (війна в країні) – це плюс, але від деяких інтригуючих для підлітка (та й для старшого читача, чому б ні?) тем Василь Теремко наче ухиляється – це мінус. Можливо, не осмілився перейти освітньо-виховну межу, бо ж значок «високоморальності» наше суспільство вручає всім вчителям, і вони мусять із ним миритися (загуглила: Василь Теремко – викладає в кращому виші країни, доктор наук із соціальних комунцікацій). Тому сцена першого інтимного досвіду видалася трохи скупою – всього на один абзац. Звісно, кожен автор мислить по-різному, та й не всім підліткам потрібна деталізація, – їх тепер мало чим здивуєш, на відміну від мого покоління, коли таку інформацію доводилося збирати, наче супершпигун. Зате персонажі у «16 весні» – не «вилизані» стереотипно з погляду гендерного: лірична героїня Ілона – трохи задерикувата, з нотками нарцисизму, Колька – самозакоханий, поверховий. Але те, що з ними трапляється показує і виворітню сторону характерів. Тому такі книжки треба читати і підліткам, і тим, хто інколи відчуває себе таким. Це хороші історії, приперчені побутовими проблемами, труднощами в стосунках, емоційними переживаннями невідомого. І мені, читачці в тридцять з хвостиком, таки захотілося повернутися у свою шістнадцяту весну і поставити на паузу.
https://chytay-ua.com/blog.php?id=570
Повість «16 весна» – одна з останніх книг підліткової серії «Видавничого центру «Академія». На вигляд трохи хлопчача, хоча граційний момент, у якому дизайнер обкладинки зафіксував футболістів, нагадав мені чомусь античних героїв. Та й назва книжки (мабуть, випадково) збігається з радянським фільмом 1962 року, в якому головний герой закохується в старшу за нього дівчину, кидає школу, щоб швидко й рішуче – як на фінішній прямій – перервати стрічку в доросле життя.
До слова, «початковим» і фінішним прямим автор приділяє достатньо уваги. У героїв – Артика, Славка, Кольки та інших починаються нові «двіжухи», говорячи мовою сучасних підлітків (та й дорослих). Потрапити у футбольну збірну, не втратити позиції перед класом та вчителями, не «зафейлити» з дівчиною, яка, напевно, подобається. Пригадую, у свої шістнадцять слово «напевно» перманентно витало в повітрі. Бо ніхто не міг толком розповісти, що відбувається з твоїм тілом (дівчата зрозуміють, про що я), що ліпше робити, а куди взагалі не потикатися. Якщо розмови й були, то здебільшого мали моралізаторський тон і виховну мету. Тому сучасним підліткам по-хорошому заздрю: вони можуть прочитати про себе, побачити в книжці героя, яким є самі.
«Мама ніколи так відверто й легко з нею не розмовляла, тому не всі натяки Ілона зрозуміла. Спробувала відбутися жартом.
— У школі казали, що всі імпровізації мають бути добре підготовлені.
— Мабуть, правду казали. А ми будемо імпровізувати всупереч усьому, чого вчать у школі. Такий сьогодні вечір, — ще раз здивувала. Цього разу — інтонаціями прогульниці уроків.
— Ма’, що сталося? Не впізнаю тебе.
— Виросла ти вже, а ми ще ні разу не спілкувалися як дорослі дівчата, — не змогла сховати чогось ностальгійного в настрої». (с. 68)
І от вони, фініші, які може прогледіти мама чи батько, і ще зовсім затуманені для їх дітей, – їхні спроби, досвіди, які формують підлітка як особистостей.
Книжка не обтяжена відвертим моралізаторством, зачіпає проблемні теми (війна в країні) – це плюс, але від деяких інтригуючих для підлітка (та й для старшого читача, чому б ні?) тем Василь Теремко наче ухиляється – це мінус. Можливо, не осмілився перейти освітньо-виховну межу, бо ж значок «високоморальності» наше суспільство вручає всім вчителям, і вони мусять із ним миритися (загуглила: Василь Теремко – викладає в кращому виші країни, доктор наук із соціальних комунцікацій). Тому сцена першого інтимного досвіду видалася трохи скупою – всього на один абзац. Звісно, кожен автор мислить по-різному, та й не всім підліткам потрібна деталізація, – їх тепер мало чим здивуєш, на відміну від мого покоління, коли таку інформацію доводилося збирати, наче супершпигун. Зате персонажі у «16 весні» – не «вилизані» стереотипно з погляду гендерного: лірична героїня Ілона – трохи задерикувата, з нотками нарцисизму, Колька – самозакоханий, поверховий. Але те, що з ними трапляється показує і виворітню сторону характерів. Тому такі книжки треба читати і підліткам, і тим, хто інколи відчуває себе таким. Це хороші історії, приперчені побутовими проблемами, труднощами в стосунках, емоційними переживаннями невідомого. І мені, читачці в тридцять з хвостиком, таки захотілося повернутися у свою шістнадцяту весну і поставити на паузу.
https://chytay-ua.com/blog.php?id=570
«16 весна» Василя Теремка. Характери юних
Нішу сучасної української підлітково-юнацької прози поступово заповнюють якісні у художньо-естетичному та актуальні у тематико-проблематичному й функціональному аспектах тексти. Сегмент реалістичної, соціально-психологічної літератури яскраво презентує лінійка книг про і для підлітків ВЦ «Академія». Серед них «16 весна» – повість Василя Теремка, яка вирізняється енергетичним письмом, особливим баченням підліткового світу, багатогранними й яскравими характерами. У межах одного тексту автор майстерно розкриває галерею героїв, цікавих своєю поведінкою, мисленням, емоціями, привабливих справжністю, дитячою щирістю і дорослими вчинками. Ця повість остаточно руйнує стереотипне уявлення про те, що у літературі для юних читачів через специфіку рецепції, не може бути багато персонажів, а їхня психологічна характеристика завжди витіснена дією, сюжетом.
«16 весна» Василя Теремка – повість про першу закоханість, дорослішання, пошуки і пізнання себе десятикласниками. Її конструкцію автор вибудовує на основі кількох сюжетних ліній, репрезентованих персонажами, їх взаємодією (на футбольному полі, у класі, поза школою). Повість зорієнтована не так на дію, як на характери, тому психологізм і персонажний рівень відіграють основну смислоорганізовувальну функцію в тексті.
Артик, Ілона, Колька Хрущ, Ванько, Сем, Мак, Ірка, Ірма, Славко Носяра, Юлька Одарченко, Катька Бузинюк, Климко Васькович, Вовка Штрудель – учні одного класу. Кожен з них – самодостатня особистість, разом вони – клас, хоч на початку ще не команда. Їхні характери відкриваються в динаміці і взаємодії, почуттях, конфліктних ситуаціях, дружбі й протистояннях (зовнішніх і внутрішніх). Не випадково бійка Артика і Кольки стає зав’язкою сюжету повісті й ключовим концептом психологічного ракурсу наративу.
Характери підлітків розкриваються у кількох площинах, змінюються під впливом обставин, дорослішання, нового досвіду. Артика пізнаємо у футбольній грі, почуттях до Ілони, стосунках з Колькою та іншими хлопцями класу, а також у стосунках з матір’ю і батьком, спілкуванні з татовим другом і випадковим дорослим чоловіком. Артик переживає за тата, який пішов на війну, і якого йому так бракує поряд: «Ех, був би зараз тато… Вони вже навчилися в серйозних ситуаціях бути разом. Точно порадив би щось» (С. 5-6). Маскулінна позиція автора відчитується у багатьох епізодах тексту. І хоч загалом повість можна віднести до гендерно-симетричних, все ж маскулінний аспект виписано чіткіше і краще. Підсилює його футбол як один із змістових концептів і дискурсивний простір розгортання хлопчачих характерів. Автор багато уваги приділяє емоціям юних футболістів. Суперництво у грі – віддзеркалення стосунків хлопців за межами футбольного поля.
Артик дорослішає і змінюється, у сумнівах і роздумах приходить до усвідомлення певних життєвих постулатів: «Себе і свою територію чоловік має захищати як вовк», «Найтяжча праця – жити» (С. 95). У цих філософсько-екзистенційних роздумах проглядається позиція й міркування дорослого наратора-автора. Власний досвід Артик отримує після поїздки до тата на Схід й подолання «несміливості» у спілкуванні з дівчиною. Використовуючи прийом «сповільненого кадру», письменник емоційно й трепетно описує зустріч і поведінку юних, які симпатизують одне одному.
Ілона постає перед читачами як особлива дівчина класу, її «веде і переслідує» власне ім’я. Його обрав для дівчинки тато, заінтригований усім загадковим, долею родовитих Ілон. Очевидно, що на антропонімічному ярусі художнього образотворення письменник керувався принципом номінативної відповідності. Зовнішній портрет Ілони Римар – відображення у дзеркалі: «Поставою – висока й гнучка. Колючі очі, золотаве волосся – усе із дзеркала. Про таких чула: жінка-вамп» (С. 21). Незрозумілий настрій, сумбурні вчинки, думки, переживання, сни свідчили про новий для неї душевний стан. Психологічний портрет Ілони динамічний і мозаїчний. В. Теремко детально описує відчуття фізичного і душевного болю дівчини, яка в один і той же день пережила домагання тата Ірки й однокласника Кольки, опинилась сама за містом. Від чергових неприємностей її рятує випадковість – дорослий чоловік, який воює на Сході, а вдома має такого ж віку доньку. Образ військового, хоч епізодичний, але виконує свою функцію – є своєрідним маркером часу і простору (в Україні йде війна), в яких відбувається дія твору; репрезентує його моральність (чесність, небайдужість, готовність безкорисливо допомогти), вчинки гідні воїна, які викликають повагу.
Внутрішній світ, природу Ілони увиразнюють сновидіння. У першому сні її переслідували обличчя-маски у темному і моторошному лісі, які намовляли вбити її кривдника – тата Ірки. В другому сні сфокусовані приховані бажання й дорослі уявлення дівчини, непокоїлась «жага любові». Шпилясті будівлі, падіння на шпилясті скелі, чоловіче тіло, руки, які її підхоплюють – деталі-символи, які містять багато прихованих смислів, які здатні відчитати тільки дорослі читачі.
Ілона, як і більшість персонажів, ховає свою справжність за маскою і в цьому внутрішня конфліктність, яку описує автор-спостерігач. Сплеск нових емоційно-тілесних переживань «накривають» підлітків після зустрічей на стадіоні, відвертих і щирих розмов, першого побачення вдома в Ілони. Автор не дає оцінки їхнім вчинкам, не зосереджується на мотивах, але фіксує демаркаційну межу між дитинством і дорослістю (у різних проявах) – типова риса підліткових творів.
Важливий аспект формування характерів героїв – спілкування з батьками, атмосфера в сім’ї, довіра й відкритість. Стосовно гендерних ідентифікацій й досвідів, автор підкреслює роль «нефальшивого співрозмовника» і відвертих розмов-порад: у хлопців – з батьком чи чоловіком – представником дорослого світу, носієм маскулінних рис, а у дівчат – з матір’ю, подругою. У ситуації з Артиком автор по-своєму переінтерпретовує обгрунтовану Фройдом роль батька як морального закону в сім’ї; тут батько – друг, тренер, соратник, а роль морального закону віддана дідові. Очевидно, в цьому слід вбачати натяк на те, що сучасна сім’я принципово інакша.
Колька Хрущ (Бурундюк) – герой-бунтар. Бійка з Артиком, несподівано зухвала поведінка з Ілоною, а ще мамина заява-скарга на Артика, обурення в класі спонукали його до втечі з дому. Динамічність образу Кольки підсилює хронотоп шляху. По дорозі на Схід, опинившись сам на сам із своїми проблемами, Колька багато чого осмислив і зрозумів. Шофер-дальнобійник дядько Макар, якого зустрів, забрав його з собою і пообіцяв знайти викрадений байк. Чоловік розмовляв з ним, як із рівним, і це додавало Кольці відчуття дорослості, а відтак усвідомлення своїх помилок і розуміння законів буття.
Письменникові не вдалось уникнути стереотипів, хоч його герої не є однозначними. Артик – більше позитивний персонаж, тоді як Колька – зовнішньо –бешкетник, «який не тільки на дорозі правил не визнає, він взагалі ігнорує все, крім своїх бажань» (С. 30), а внутрішньо – вразливий підліток. Артик намагається бути справжнім з Ілоною, а Колька «завжди в її присутності вдавав, що йому все байдуже, а кожна важлива для нього ситуація – в його руках» (С. 28). Але і Колька здатний на справжні чоловічі вчинки. Він перший подає руку Артикові після бійки. Автор показує, як під впливом обставин змінюється характер підлітка, як формуються особистісні якості, викристалізовується маскулінність. І вже після фінального матчу Артик і Колька «обнялися, як чоловіки, котрі терпіли, не підвели, боролися й один за одного» (С. 127). Хлопчачі емоції, «закони» чоловіків знайомі Василю Теремкові набагато краще, ніж дівчачі переживання, але він намагається гендерно урівноважити текст, що вдається зробити завдяки обраному типові розповіді, в якій «з одного боку, розповідач іманентний своїм персонажам (бо знає все про їхній внутрішній світ), а з іншого – відсторонений від них (бо ні з одним із них не ототожнює себе більше, ніж з іншими)» (Р. Барт).
Особливим героєм повісті є Ванько Рудяк, який, за задумом письменника, «грав у класі загадкового клоуна. Вдавав, що неохочий до книжки, але мав дар бачити, думати й умів сказати дотепніше, ніж ті, хто з книжок не вилазив» (С. 19). Його динамічний портрет цілісний і глибокий. З авторської розповіді читач дізнається, що тато хлопця помер, мама живе з дядьком Андрієм. З вітчимом у Ванька склалися непрості взаємини. Єдиний, хто завжди чекає і зустрічає його вдома, то це кіт Микита. За задумом автора хлопчик і кіт – взаємозалежні «персонажі». Ванько теж закоханий в Ілону, але не насмілюється говорити з нею, бо сам не збагне своїх почуттів. Лінія Ванька – історія в історії, текст у тексті.
Добре візуалізує письменник образ Славка Носенка (Носяра) – капітана футбольної команди, який вирішує, «хто гратиме, а хто чекатиме». Про майстерність і популярність його як футболіста автор пише дотепно і з гумором: «Коли Славко на полі, Носярою його не називають, бо з м’ячем він – як Паганіні зі скрипкою. Що там вдавалося Паганіні, не бачив навіть Насос, який так сказав колись про Славка, а те, як він вправляється з м’ячем, як фінтами скошує у траву чи на асфальт тих, хто пробує м’яч у нього забрати, і заводить в істерику воротарів, бачили всі» (С. 7).
Своєрідними характерами і функціями наділені Климко Васькович, Вовка Штрудель, Сем і Мак. Климко і Вовка, як і Сем і Мак – персонажі «парні». Ірка, Ірма, Юлька, Катька, Сем і Мак – ніби епізодичні, але достатньо виписані образи, які відіграють свою роль у розкритті головної ідеї – показати дорослішання і світ підлітків у всьому його розмаїтті, у різних проявах емоцій, поведінки, самоствердження.Співставлення, порівняння, взаємодія – ті прийоми, які допомагають героям розкриватися, творять багатоаспектну психологічну площину повісті.
Письменник не ігнорує традиції літератури для дітей і виписує щасливий фінал повісті. «16 весна» – психологічно глибокий, цікавий і актуальний текст про і для підлітків. Писати для них непросто, адже «нігілістична налаштованість до усього, що походить від дорослих, переконаність у власній правоті», «загострене відчуття фальші і нещирості, яких, на жаль, багато у дитячій «псевдолітературі», робить цю вікову читацьку категорію надзвичайно вибагливою» (Огар Е). Василь Теремко максимально щирий і відвертий з читачами, у жодному епізоді не моралізує і не вдається до дидактичності. Окремі сцени вийшли надто романтичними чи навіть сором’язливими. Можливо, саме розкутості в подібних описах і бракуватиме сучасним читачам, але точно не бракуватиме колоритних характерів. Сюжетні лінії Артика, Ілони, Кольки, Ванька відкривають читачам різні моделі поведінки і самопізнання, самоствердження юних. Принцип побудови системи персонажів як галереї, комбінування екстервентної та інтервентної форми психологічного зображення, авторська нарація, синтез різних ракурсів бачення, точок зору і навіть наративних перспектив – нові тенденції поетики сучасної шкільної прози, до якої зараховуємо і повість «16 весна» Василя Теремка. Твір, який варто прочитати не тільки юним, а й дорослим, щоб краще зрозуміти юних.
http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2018/05/14/194617.html
«16 весна» Василя Теремка – повість про першу закоханість, дорослішання, пошуки і пізнання себе десятикласниками. Її конструкцію автор вибудовує на основі кількох сюжетних ліній, репрезентованих персонажами, їх взаємодією (на футбольному полі, у класі, поза школою). Повість зорієнтована не так на дію, як на характери, тому психологізм і персонажний рівень відіграють основну смислоорганізовувальну функцію в тексті.
Артик, Ілона, Колька Хрущ, Ванько, Сем, Мак, Ірка, Ірма, Славко Носяра, Юлька Одарченко, Катька Бузинюк, Климко Васькович, Вовка Штрудель – учні одного класу. Кожен з них – самодостатня особистість, разом вони – клас, хоч на початку ще не команда. Їхні характери відкриваються в динаміці і взаємодії, почуттях, конфліктних ситуаціях, дружбі й протистояннях (зовнішніх і внутрішніх). Не випадково бійка Артика і Кольки стає зав’язкою сюжету повісті й ключовим концептом психологічного ракурсу наративу.
Характери підлітків розкриваються у кількох площинах, змінюються під впливом обставин, дорослішання, нового досвіду. Артика пізнаємо у футбольній грі, почуттях до Ілони, стосунках з Колькою та іншими хлопцями класу, а також у стосунках з матір’ю і батьком, спілкуванні з татовим другом і випадковим дорослим чоловіком. Артик переживає за тата, який пішов на війну, і якого йому так бракує поряд: «Ех, був би зараз тато… Вони вже навчилися в серйозних ситуаціях бути разом. Точно порадив би щось» (С. 5-6). Маскулінна позиція автора відчитується у багатьох епізодах тексту. І хоч загалом повість можна віднести до гендерно-симетричних, все ж маскулінний аспект виписано чіткіше і краще. Підсилює його футбол як один із змістових концептів і дискурсивний простір розгортання хлопчачих характерів. Автор багато уваги приділяє емоціям юних футболістів. Суперництво у грі – віддзеркалення стосунків хлопців за межами футбольного поля.
Артик дорослішає і змінюється, у сумнівах і роздумах приходить до усвідомлення певних життєвих постулатів: «Себе і свою територію чоловік має захищати як вовк», «Найтяжча праця – жити» (С. 95). У цих філософсько-екзистенційних роздумах проглядається позиція й міркування дорослого наратора-автора. Власний досвід Артик отримує після поїздки до тата на Схід й подолання «несміливості» у спілкуванні з дівчиною. Використовуючи прийом «сповільненого кадру», письменник емоційно й трепетно описує зустріч і поведінку юних, які симпатизують одне одному.
Ілона постає перед читачами як особлива дівчина класу, її «веде і переслідує» власне ім’я. Його обрав для дівчинки тато, заінтригований усім загадковим, долею родовитих Ілон. Очевидно, що на антропонімічному ярусі художнього образотворення письменник керувався принципом номінативної відповідності. Зовнішній портрет Ілони Римар – відображення у дзеркалі: «Поставою – висока й гнучка. Колючі очі, золотаве волосся – усе із дзеркала. Про таких чула: жінка-вамп» (С. 21). Незрозумілий настрій, сумбурні вчинки, думки, переживання, сни свідчили про новий для неї душевний стан. Психологічний портрет Ілони динамічний і мозаїчний. В. Теремко детально описує відчуття фізичного і душевного болю дівчини, яка в один і той же день пережила домагання тата Ірки й однокласника Кольки, опинилась сама за містом. Від чергових неприємностей її рятує випадковість – дорослий чоловік, який воює на Сході, а вдома має такого ж віку доньку. Образ військового, хоч епізодичний, але виконує свою функцію – є своєрідним маркером часу і простору (в Україні йде війна), в яких відбувається дія твору; репрезентує його моральність (чесність, небайдужість, готовність безкорисливо допомогти), вчинки гідні воїна, які викликають повагу.
Внутрішній світ, природу Ілони увиразнюють сновидіння. У першому сні її переслідували обличчя-маски у темному і моторошному лісі, які намовляли вбити її кривдника – тата Ірки. В другому сні сфокусовані приховані бажання й дорослі уявлення дівчини, непокоїлась «жага любові». Шпилясті будівлі, падіння на шпилясті скелі, чоловіче тіло, руки, які її підхоплюють – деталі-символи, які містять багато прихованих смислів, які здатні відчитати тільки дорослі читачі.
Ілона, як і більшість персонажів, ховає свою справжність за маскою і в цьому внутрішня конфліктність, яку описує автор-спостерігач. Сплеск нових емоційно-тілесних переживань «накривають» підлітків після зустрічей на стадіоні, відвертих і щирих розмов, першого побачення вдома в Ілони. Автор не дає оцінки їхнім вчинкам, не зосереджується на мотивах, але фіксує демаркаційну межу між дитинством і дорослістю (у різних проявах) – типова риса підліткових творів.
Важливий аспект формування характерів героїв – спілкування з батьками, атмосфера в сім’ї, довіра й відкритість. Стосовно гендерних ідентифікацій й досвідів, автор підкреслює роль «нефальшивого співрозмовника» і відвертих розмов-порад: у хлопців – з батьком чи чоловіком – представником дорослого світу, носієм маскулінних рис, а у дівчат – з матір’ю, подругою. У ситуації з Артиком автор по-своєму переінтерпретовує обгрунтовану Фройдом роль батька як морального закону в сім’ї; тут батько – друг, тренер, соратник, а роль морального закону віддана дідові. Очевидно, в цьому слід вбачати натяк на те, що сучасна сім’я принципово інакша.
Колька Хрущ (Бурундюк) – герой-бунтар. Бійка з Артиком, несподівано зухвала поведінка з Ілоною, а ще мамина заява-скарга на Артика, обурення в класі спонукали його до втечі з дому. Динамічність образу Кольки підсилює хронотоп шляху. По дорозі на Схід, опинившись сам на сам із своїми проблемами, Колька багато чого осмислив і зрозумів. Шофер-дальнобійник дядько Макар, якого зустрів, забрав його з собою і пообіцяв знайти викрадений байк. Чоловік розмовляв з ним, як із рівним, і це додавало Кольці відчуття дорослості, а відтак усвідомлення своїх помилок і розуміння законів буття.
Письменникові не вдалось уникнути стереотипів, хоч його герої не є однозначними. Артик – більше позитивний персонаж, тоді як Колька – зовнішньо –бешкетник, «який не тільки на дорозі правил не визнає, він взагалі ігнорує все, крім своїх бажань» (С. 30), а внутрішньо – вразливий підліток. Артик намагається бути справжнім з Ілоною, а Колька «завжди в її присутності вдавав, що йому все байдуже, а кожна важлива для нього ситуація – в його руках» (С. 28). Але і Колька здатний на справжні чоловічі вчинки. Він перший подає руку Артикові після бійки. Автор показує, як під впливом обставин змінюється характер підлітка, як формуються особистісні якості, викристалізовується маскулінність. І вже після фінального матчу Артик і Колька «обнялися, як чоловіки, котрі терпіли, не підвели, боролися й один за одного» (С. 127). Хлопчачі емоції, «закони» чоловіків знайомі Василю Теремкові набагато краще, ніж дівчачі переживання, але він намагається гендерно урівноважити текст, що вдається зробити завдяки обраному типові розповіді, в якій «з одного боку, розповідач іманентний своїм персонажам (бо знає все про їхній внутрішній світ), а з іншого – відсторонений від них (бо ні з одним із них не ототожнює себе більше, ніж з іншими)» (Р. Барт).
Особливим героєм повісті є Ванько Рудяк, який, за задумом письменника, «грав у класі загадкового клоуна. Вдавав, що неохочий до книжки, але мав дар бачити, думати й умів сказати дотепніше, ніж ті, хто з книжок не вилазив» (С. 19). Його динамічний портрет цілісний і глибокий. З авторської розповіді читач дізнається, що тато хлопця помер, мама живе з дядьком Андрієм. З вітчимом у Ванька склалися непрості взаємини. Єдиний, хто завжди чекає і зустрічає його вдома, то це кіт Микита. За задумом автора хлопчик і кіт – взаємозалежні «персонажі». Ванько теж закоханий в Ілону, але не насмілюється говорити з нею, бо сам не збагне своїх почуттів. Лінія Ванька – історія в історії, текст у тексті.
Добре візуалізує письменник образ Славка Носенка (Носяра) – капітана футбольної команди, який вирішує, «хто гратиме, а хто чекатиме». Про майстерність і популярність його як футболіста автор пише дотепно і з гумором: «Коли Славко на полі, Носярою його не називають, бо з м’ячем він – як Паганіні зі скрипкою. Що там вдавалося Паганіні, не бачив навіть Насос, який так сказав колись про Славка, а те, як він вправляється з м’ячем, як фінтами скошує у траву чи на асфальт тих, хто пробує м’яч у нього забрати, і заводить в істерику воротарів, бачили всі» (С. 7).
Своєрідними характерами і функціями наділені Климко Васькович, Вовка Штрудель, Сем і Мак. Климко і Вовка, як і Сем і Мак – персонажі «парні». Ірка, Ірма, Юлька, Катька, Сем і Мак – ніби епізодичні, але достатньо виписані образи, які відіграють свою роль у розкритті головної ідеї – показати дорослішання і світ підлітків у всьому його розмаїтті, у різних проявах емоцій, поведінки, самоствердження.Співставлення, порівняння, взаємодія – ті прийоми, які допомагають героям розкриватися, творять багатоаспектну психологічну площину повісті.
Письменник не ігнорує традиції літератури для дітей і виписує щасливий фінал повісті. «16 весна» – психологічно глибокий, цікавий і актуальний текст про і для підлітків. Писати для них непросто, адже «нігілістична налаштованість до усього, що походить від дорослих, переконаність у власній правоті», «загострене відчуття фальші і нещирості, яких, на жаль, багато у дитячій «псевдолітературі», робить цю вікову читацьку категорію надзвичайно вибагливою» (Огар Е). Василь Теремко максимально щирий і відвертий з читачами, у жодному епізоді не моралізує і не вдається до дидактичності. Окремі сцени вийшли надто романтичними чи навіть сором’язливими. Можливо, саме розкутості в подібних описах і бракуватиме сучасним читачам, але точно не бракуватиме колоритних характерів. Сюжетні лінії Артика, Ілони, Кольки, Ванька відкривають читачам різні моделі поведінки і самопізнання, самоствердження юних. Принцип побудови системи персонажів як галереї, комбінування екстервентної та інтервентної форми психологічного зображення, авторська нарація, синтез різних ракурсів бачення, точок зору і навіть наративних перспектив – нові тенденції поетики сучасної шкільної прози, до якої зараховуємо і повість «16 весна» Василя Теремка. Твір, який варто прочитати не тільки юним, а й дорослим, щоб краще зрозуміти юних.
http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2018/05/14/194617.html
If a building becomes architecture, then it is art
Повість Василя Теремка “16 весна” – історія про калейдоскоп підліткового життя. Усвідомлення себе, дорослішання, випробування характеру та почуттів. Усе розготається стрімко й несподівано, бо ця весна – особлива.
“…Бігові доріжки були зайняті легкоатлетами і людьми, яких туди привела необхідність. Їх можна було розрізнити за всім, навіть — ставленням до того, як і чим займаються. Себе ні до кого не зараховував. Знав, що це допомагає у футболі. Іноді під час тривалого бігу несподівано знаходив думки, яких за інших обставин не докликатися. Більшість із них згадати потім не вдавалося. На жаль.
Обрав найближчу до трибун доріжку, щоб нікому не заважати і поступово набрати темп. Ноги були важкі, не
вдавалося налаштувати дихання. Крім доріжки, не бачив нічого. Був у собі. Хвилин через десять крокам полегшало. Затишнішими стали думки.
— Привіт затятим! — раптом почув за спиною зліва.
— Привіт… — спохватився у відповідь, не втямивши, хто озвався до нього. Миттю оговтавшись, упізнав Ілону. Бігла плавно, як лань, ніби хтозна-скільки часу відточувала техніку. «Не довго таким кроком протримається», — оцінив, а сказав майже радісно:
— І не здогадувався, що бігаєш.
— А що ти тут буваєш, знаю.
Її відвертість збентежила. Якось зненацька це сталося, хоч скільки разів уявляв їхню зустріч поза шкільними стінами. Не знаючи, як бути, вдавав, що зосереджений на бігові. У якийсь момент з’явилося бажання сказати відразу все. Але мовчав, захлинаючись невисловленими емоціями. Пауза затягувалася й нагнітала роздратованість на себе.
— Ну добре, не заважатиму, — Ілона виручила й стри-
вожила водночас. — Отам позаймаюся, — кивнула в бік
сектора за воротами.
«Блін, знову лопухнувся. Вона образилася», — вколов себе й зірвався з місця. Кудись зникло відчуття ваги. М’язи пружинили. Кроки стали легкими й розмашистими. Дихання запрацювало глибоко й розмірено. Накатом, нарощуючи на віражах швидкість, біг уже, мабуть, хвилин двадцять і готовий був терпіти, поки не впаде, лиш би вона знову заговорила першою. Так ніколи ще не біг. Уся увага була на доріжці. Ілони не бачив, але дуже хотів, щоб
вона бачила його.
— Усе, рекорд зафіксовано! — почув Ілонине.
За інерцією пролетів ще метрів п’ятдесят. Пульс стугонів, розпираючи жили, а ребра, здавалося, не витримають ударів серця. Ще хоч би одне сповільнене коло, і вони вгамуються, але бігти далі не став. «Підійти і заговорити. Просто заговорити, — переконував себе. — Вона так близько. Тут».
Звідкись узялася невимушеність. Ішов, ще не знаючи, що казатиме, але хотів іти на голос Ілони. Вагань уже не було.
— Показовий забіг? — випередила його добродушно-іронічно.
— Вимушено показовий, — у тон їй відповів.
— І вдалося?
— Мені мало вдається в тебе на очах.
— А коли я далеко?
— Не знаю.
— На фізкультурі, бачила, моя присутність тебе не сковувала.
— То був не я.
— Але кулаки — твої. Не треба було аж так.
— Мусив. Ми вже помирилися.
— Знаю. І знаю, чому помирилися.
— Чому?
— Бо обидва неправі.
— Я це зрозумів ще того дня.
— А чому не сказав про це?
— Соромно було, шукав виправдань. Ну і Колька якось так поводився…
— Колька теж того дня зрозумів. Йому допомогли зро-
зуміти.
— Хто? Мама?
— Ні, не його мама.
— І не моя, думаю.
— І не твоя. Може, колись дізнаєшся.
— Я багато чого не розумію. Щось таке відбувається.
— А що відбувається? Двоє побилися; третій, найнятий, шугонув одного з них на землю; мама іншого наскаржилася на того, хто першим ударив, і на вчителя фізкультури, бо цьому не запобіг; директор вигадує, як зробити, щоб не вийшло за межі школи. Усе просто, все кльово!
— Виходить, що у всьому винен я, бо першим ударив.
Але не я почав!
— А всі бачили, що першим ударив ти.
— І ти прийшла мені це сказати?
— Хочу допомогти тобі.
— Нічого мені допомагати! Сам розберуся.
— Не сподівалася, що так розмовлятимеш зі мною.
— Чомусь усім байдуже, через що це сталося. І тобі, виходить, так само. А я не міг інакше тоді. Не міг!
— І не скажеш, чому так сталося?
— Не скажу.
— Жаль…
— Не можу сказати. Вибач…
«І знову все не так, — тамував у собі роздратування. —
Навіщо було заводитися й квасити дурню. Якось треба вирулювати», — підганяв себе.
— Усе летить шкереберть у мене. Нічого не розумію, —
винувато глянув на Ілону.
Стояла в метрі від нього — збентежена й трішки іронічна. Щось не висловлене й доросле ховала в очах. Дуже близько стояла, але була недосяжною.
Паузу цього разу розірвала вона.
— Ой, мені вже додому треба. Мама десь закипає з переживань. Поговоримо завтра. Я побігла.
— Проведу, — наважився.
— Не треба, — не забарилася з відповіддю. — Сьогодні — тренувальний день, — багатозначно блиснули її очі.
— До завтра! — і зірвалася з місця.”
https://academia-pc.com.ua/podiyi/16-vesna-fragment-povisti
Це чудова повість про незабутню пору дорослішання, закоханість, стосунки. І про те, чого нам не вистачає в дорослому житті - рішучості для реалізації задумів.
Нам, дорослим, іноді складно здійснити якийсь задум. Ми знаходим безліч причин, аби "не йти за покликом серця", все ускладнюємо, обмізковуємо сто разів: "а що як? а навіщо? а може краще...? І т.д...."
І якщо задум таки видається нам чи то трішки божевільним, а чи занадто зважаємо на думку інших - відмовляємося від ідей, планів, мрій...
У юності все набагато простіше.
Вирішив - значить зробив. А далі ...воно ж якось буде!
Не вистачає юності лише впевненості в питаннях почуттів, але і це прекрасно! Оті перші несміливі кроки назустріч любові, обійми, поцілунки - ахххх - вони ж незабутні!
Березень - пора саме для таких книг, як "16 весна": про любов, про сьогодення, про те, як діти стають дорослими.
Василь Теремко дуже вміло передав те, якими є сучасні підлітки. Його книга - "на часі" й про час, який маємо тут і тепер.
https://www.facebook.com/v.teremko
Нам, дорослим, іноді складно здійснити якийсь задум. Ми знаходим безліч причин, аби "не йти за покликом серця", все ускладнюємо, обмізковуємо сто разів: "а що як? а навіщо? а може краще...? І т.д...."
І якщо задум таки видається нам чи то трішки божевільним, а чи занадто зважаємо на думку інших - відмовляємося від ідей, планів, мрій...
У юності все набагато простіше.
Вирішив - значить зробив. А далі ...воно ж якось буде!
Не вистачає юності лише впевненості в питаннях почуттів, але і це прекрасно! Оті перші несміливі кроки назустріч любові, обійми, поцілунки - ахххх - вони ж незабутні!
Березень - пора саме для таких книг, як "16 весна": про любов, про сьогодення, про те, як діти стають дорослими.
Василь Теремко дуже вміло передав те, якими є сучасні підлітки. Його книга - "на часі" й про час, який маємо тут і тепер.
https://www.facebook.com/v.teremko
ПОГОДА ТАК І ШЕПЧЕ: "ВІЗЬМИ СОБІ "16 ВЕСНУ" І НЕ ВИХОДЬ ІЗ ХАТИ!.."
Думав, що знаю Василя Теремка достеменно.
30 років нашоі дружби, здавалось, не залишили нічого такого, чого не знав би із концептуальних і креативно-ситуативних можливостей видавця, який пройшов творчий шлях від провінційної Теребовлі до професорськоі кафедри столичного університету Шевченка...
Аж ні, помилявся...
Прочитавши його "16 весну", зрозумів, що не той тепер Василь Іванович... Не та уже "нарізка" мудростей, не ті концепти, навіть слова - не ті... Відчувається, що недаремно він стільки років професійно займався грою слів, вибудовував іх у метри чи кілометри виданих книжок...
"16 весна" відкрила для мене Теремка по-новому - Теремка-новеліста, Теремка-художника... Так змальовувати сюжети життя тих, кому море - по коліна, може тільки той, хто має гарний творчий хист і щоденну підзарядку молодої енергії.
Не вірите, почитайте...
В таку весняну заметіль, як нинішня, зело допомагає!
https://www.facebook.com/v.teremko
Думав, що знаю Василя Теремка достеменно.
30 років нашоі дружби, здавалось, не залишили нічого такого, чого не знав би із концептуальних і креативно-ситуативних можливостей видавця, який пройшов творчий шлях від провінційної Теребовлі до професорськоі кафедри столичного університету Шевченка...
Аж ні, помилявся...
Прочитавши його "16 весну", зрозумів, що не той тепер Василь Іванович... Не та уже "нарізка" мудростей, не ті концепти, навіть слова - не ті... Відчувається, що недаремно він стільки років професійно займався грою слів, вибудовував іх у метри чи кілометри виданих книжок...
"16 весна" відкрила для мене Теремка по-новому - Теремка-новеліста, Теремка-художника... Так змальовувати сюжети життя тих, кому море - по коліна, може тільки той, хто має гарний творчий хист і щоденну підзарядку молодої енергії.
Не вірите, почитайте...
В таку весняну заметіль, як нинішня, зело допомагає!
https://www.facebook.com/v.teremko
Твір варто прочитати не тільки юним,
а й дорослим, щоб краще зрозуміти юних.
Книжчин дім запрошує читати та отримувати задоволення від читання!
