«Найважче, як на мене, писати книжки саме для підлітків. Дитячі книжки простіше писати, бо всі ми колись були дітьми і пам’ятаємо себе якраз у дитячому віці. А підлітки змінюються весь час і змінюються із часом. І тому писати підліткові книжки найважче».
Сучасний український письменник Сергій Гридін став популярним завдяки поєднанню у своїй творчості різних жанрових різновидів прози для дітей – серед його творів є казкові, пригодницькі та реалістичні повісті.
Народився 8 липня 1971 року в містечку Здолбунів Рівненської області. Із чотирнадцяти років захопився спортом. Два роки жив із сім’єю в Монголії за місцем відрядження батька. Тут зустрів багато друзів і отримав неймовірні враження від чудових степових краєвидів.
Після повернення до України та закінчення у Здолбунові школи 1988 року намагався вступити до Київського державного університету на факультет міжнародного права, але вступні іспити склав невдало. Пішов працювати до слюсарної бригади. Через рік став студентом економічного факультету Рівненського інституту інженерів водного господарства (тепер національний університет), закінчив навчання 1994 року. Працював за бухгалтерсько-економічними спеціальностями.
Зараз Сергій Гридін – директор Здолбунівської міжрайонної виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Після чергової перевірки на роботі у нього виникло бажання відволіктися від справ, яке переросло в написання першої книги «Федько, прибулець з інтернету». Після цього багато вільного часу він присвячує цьому захопленню. Як розповідає письменник у інтерв’ю, потяг до творчості у нього був ще з дитинства. В юності писав вірші, але вони не збереглися. Потім коротенькі оповідання, що відразу після написання викидав. На роботі писав статті на професійні теми. Крім творчості, Сергій Володимирович займається спортом, любить співати, щось майструвати, особливо з дерева.
Служив у зоні АТО у складі високомобільних десантних військ.
Одружений, виховує сина Сашка.
Письменник, якого люблять

На всіх зустрічах із Сергієм Гридіним завжди людно. Деякі юні шанувальники не пропускають жодної його новинки. Сергій легко знаходить спільну мову з підлітками, вміло жартує, відверто відповідає на питання. Здається, читацькі серця підліткової аудиторії – підкорені. Попереду – дорослий читач. Але як знати, хто з них більш скептичний і вимогливий.
Мабуть, одна з характерних ознак творчого почерку Сергія Гридіна – близькість читачеві порушених тем, а також мова його персонажів – жива, зрозуміла. ЇЇ можна вихопити на місцевих ринках й у громадському транспорті, з-за бетонної стіни сусідської квартири. Схоже, письменник або має багатий життєвий досвід, або справді загострену спостережливість.

Дмитро Прокопчук, до якого приклеїлося прізвисько Олівець, може, і не пережив би стільки тривог, якби перед канікулами не натрапив на книжку про Шерлока Холмса. Прочитавши її, і сам захотів стати детективом, щоб розслідувати кримінальні
історії, розшукувати і затримувати злочинців. Канікули виштовхнули Дмитра з дому, і він, як і кожного літа, їде в село Озерне до бабусі. Внукові вона зраділа, але несподівано для нього стривожилася. З’ясувалося, що в селі зникають діти,і бабуся переживає, щоб з Дмитром якої біди не сталося. Їй спокійніше було б, якби він повернувся додому. Дмитро, вмовивши бабусю, все-таки залишився в селі. Разом із друзяками — Андрієм, Павлом і навдивовижу сміливою Катрін — поринає в розслідування тих загадкових зникнень і наражається на круті небезпеки, які змушують гамувати страх і знаходити в собі сміливість. До останньої сторінки повісті невідомо, чому так сталося в Озерному і чим закінчаться відчайдушні кроки юних детективів. Випробування загострили й почуття, але хлопці довго не знають, хто з них подобається Катрін. Розвиток подій і це прояснив…
Ця повість є логічним продовження серії реалістичних творів для підлітків. "Відчайдушні" – рідкісний поки в українській літературі пригодницький детектив для підлітків.
Ситуація доволі типова для сучасних творів: з урбаністичного світу Дмитро потрапляє в село. Але оскільки це не психологічна проза, а зовсім інший жанр, на хлопця чекають пригоди, пов'язані з розгадуванням таємниць і детективним пошуком. Невдовзі після приїзду Дмитра до Озерного з'ясовується, що в селі зникають діти.
У головного героя немає світоглядного конфлікту з селом, йому не потрібно особливо адаптуватися. А от у мешканців села до "гарадського" було немало претензій, бо місцеві хлопці традиційно сприймали його як чужака. Але цей момент вже в минулому, й у бабусі в селі Дмитро почувається, як у себе вдома. У нього там є щирі друзі – Павло, Андрій і Катруся, які також приїздять у село на канікули. Таким чином, село стає місцем зустрічі для мешканців різних міст, і це дуже цікаве сучасне прочитання. Весь інший час друзі спілкуються по інтернету і телефоном.
Дмитро має прізвисько Олівець через свій високий зріст і худобу. Він освічений, розумний, пише оповідання, за які вже отримав свою першу в житті нагороду. Хлопець любить читати, і книга, з якою ми його бачимо, – це "Записки Шерлока Холмса", випадково знайдені під час прибирання вдома. Але в гарному творі, як відомо, нічого випадкового не буває: саме завдяки цій книзі Дмитро почав придивлятися до людей і "вмикати дедукцію".
Четверо головних героїв – справжні друзі, вони команда, дуже добре доповнюють одне одного. Друзі – "Відчайдушні", як вони себе назвали. Всі вони дорослішають і змінюються фізично, на що постійно звертається увага. Наприклад, Дмитро сильно виріс за останній рік, а Катруся надзвичайно погарнішала. Часто ці зміни стають об'єктом жартів: "А хто ця красуня біля тебе? – ніби вражений блискавкою, застиг Дмитро. – Якщо це наша Катруся, то куди поділось те цибате, тонконоге лелеченя, яке шкандибало по селу минулим літом і танцювало на дискотеці як поранений робот?" (С.39).
Цікавий образ – Павло. Він каратист, є членом скаутської громади, з дитинства марить усім, що пов'язане з армією, але це цілком гармонійна особистість: "Ще років в одинадцять він знаходив у "секондах" плямисті маскувальні футболки вояків, майже завжди тягав шорти чи штани (залежно від погоди) кольору "хакі". Усі полиці в його кімнаті були заставлені енциклопедіями про війська і війни, а стіни завішені плакатами із зображенням супергероїв бойовиків" (С.38). Він ще й на хімії знається, а після спроб приготувати "коктейль молотова" має прізвисько Терорист.
Гармонійність світогляду, на мою, думку, – наскрізна ідея твору. Це можна бачити навіть на рівні мови головних героїв. Наприклад, так каже Павло про свою чудову фізичну форму: "Турнічок, гантельки і мамині вареники – ось рецепт чудової форми, – ляснув себе по пласкому животу" (С.39).
Наявна у творі і "любовна лінія", бо до останнього незрозуміло, хто ж насправді подобається Катрусі.
Книга динамічна, з гумором (чого вартує тільки коза Манька – вона ж Марія-Антуанетта!), великою кількістю пригод і небезпеками. А от що насправді відбувалося в Озерному – загадка, гідна справжнього Шерлока Холмса. Бо причини того можуть бути найрізноманітніші – від жорстокої реальності до містики з русалками, псом-привидом і відьмою-сусідкою.
Окрім того, у твору жива сучасна мова, завдяки якій підліток може навчитися висловлювати свої емоції без ненормативної лексики.
Цей твір також може бути гарною основою для сценарію.

Висновок: У цьому підлітковому детективі багато пригод і він може бути цікавий дуже різній аудиторії.
https://bookchest.livejournal.com/155985.html

Уривок із повісті

У передостанній день перед закінченням навчального року Дмитро Прокопчук зірвався з ліжка набагато раніше, ніж зазвичай. Навіть будильник на мобільному ще не встиг потурбувати його! Підхопився і, бадьоро наспівуючи, майже влетів на кухню, здивувавши маму, яка не звикла до того, що «дитинка» приходить до столу сама і її не треба довго будити.
Останнім часом Дмитро, заходячи в будь-які двері, про всяк випадок нагинав голову. Йому здавалося, що в іншому разі він ризикував розжитися на ґулю від удару об одвірок. Довгий на зріст, худий, з тонкими руками і ногами, він був подібний на незграбного молодого жирафа. Хтось з учителів, одного разу розсердившись, коли він вертівся на уроці, назвав Прокопчука «Олівцем». Прізвисько прижилося. Усі з часом і забули, звідки отой «Олівець» узявся.
Того дня до школи Дмитро прийшов раніше. Народу ще було мало. Дехто, викинувши з голови навчання, як страшний сон, завдяки турботливим батькам уже «грів кості» на теплих пляжах. Інші просто «забули», що до кінця навчального року ще залишався час. Оцінки в табелях уже виставлені, екзаменів у цьому році не було, тож повальна «розслабуха» косила школярів. Учителі теж уже жили канікулами, тому навіть класний журнал на уроки не брали і «енок» за пропуски не ставили.
— О, Дімон, привіт! — радісно просалютував Прокопчуку його друг Олексій Касташ. — Ти чого так рано? З дому вигнали!? — вітаючись, потиснув руку.
— Не розумієш ти, Лесику, тонкої душі поета, — кивнув Дмитро. — Сьогодні! Майже! Канікули!!! — видав, акцентуючи кожне слово.
— Ги-ги! — відреагував Олексій. — Це ти поет чи що? Ти ж прозою бавишся!
— Село ти без газу — це я образно. «Поет» якось гарніше звучить, — ляснув товариша по плечу Прокопчук.
Він справді «бавився» писанням. А почав несподівано навіть для себе. Перед Новим роком в інтернеті натрапив на оголошення про конкурс, переможцеві якого обіцяли крутий планшет-трансформер. Потрібно було лише написати оповідання про роль нових інформаційних технологій.
Потайки від чужих очей накатав кілька сторінок тексту, надіслав і з нетерпінням став чекати результатів. Головного призу він не отримав, але роботу його помітили, і за кілька тижнів листоноша вручив Олівцю невеличку коробку з бездротовою мишкою. Після цього довелося «зливати» інформацію батькам про участь у конкурсі. Ну й похвалитися, хоч і невеликою, але перемогою, дуже хотілося.
Ніби випадково Дмитро приніс приз до школи. «Скромно» опустивши очі, повідав, звідки той узявся. І після того став гордістю однокласників, а хлопці почали його вважати експертом з літератури. Ще через якийсь час він настрочив кілька оповідань зі шкільного життя, але показувати їх не поспішав, побоюючись кпинів. Хоча одне виставив у соціальних мережах під іншим ніком. На свій подив, отримав позитивні відгуки, після чого закупив кілька пачок паперу і вже друкував написане на принтері (подарунок батьків на день народження) та складав у таємну течку, яку надійно ховав у своїй шафі.
— Ей! — відірвав Дмитра від думок Олексій. — Я тебе питаю, що будеш на канікулах робити? — поклацав пучками пальців перед обличчям друга, як гіпнотизер після завершення сеансу.
— Точно не знаю. Батьки хочуть до бабусі відправити. Свіже повітря, молоко. Думають, що на тих харчах трохи вагу наберу, — провів рукою по своєму пласкому животу Дмитро. — Та я і вдома нівроку топчу. Куди воно все дівається?
— Обмін речовин гарний, — заспокоїв товариш. — Аби кості були, а м’ясо наросте!
— Що-що, а кості в мене — будь здоров! — тикнув пальцем під власні ребра Дмитро.
— А може, тут залишишся? Поганяємо у футбол, погуляємо разом! Що в тому селі робити? Корів пасти?
— Жартуєш! Мені не довіряють. Після того як бабусина Туська під моїм наглядом знищила половину сусідського городу, мене до корови ближче ніж на три метри не підпускають, — усміхнувся.
— Спеціально так зробив?
— А то! — підтвердив Дмитро. — Не на одній ми з нею хвилі, з твариною рогатою, — підморгнув. — Але про це я бабусі навіть під загрозою голодної смерті не розповім. Та й корову продали.
За розмовою час збіг непомітно. Шкільні коридори наповнили школярі, їх гомін був сповнений передчуття свободи і незалежності. Дзвінок покликав усіх до класів.
Уроки, якщо їх так можна назвати, промайнули «наче короткий сон у літню ніч». Це Дмитро так висловився, вже прощаючись із друзями на шкільному подвір’ї.
Завтра останній дзвоник, потім практика (кілька днів парти мити та двір замітати), а потім — безмежна СВОБОДА!!!
Тиждень пролетів стрімкою ластівкою. Виявляється, до школи приємно ходити, коли не потрібно вчити уроки. А коли у класі голосно лунає ритмічна музика, навіть парти мити весело.
— Ти завтра за підручниками на наступний рік ідеш? — прощаючись, запитав Олексій.
— Скоріш за все, ні, — зморщив носа Дмитро. — Настрій уже зовсім канікулярний.
— Тоді до зустрічі. Удачі тобі! Закінчиш сільське життя — дзвони, десь потусуємо! — потиснув руку на прощання.
Дмитро, наче на крилах, мчав додому. Злетів сходами на свій поверх, дістав ключ. Несподівано замок квартири клацнув, на порозі з’явилася мама.
— О! — зраділа. — Як передостанній день?
— Останній! — усміхнувся син. — З усіма роботами справилися, клас до ремонту приготували, а підручники сказали забрати у серпні.
— Тоді це варто відсвяткувати. Я до магазину збиралася, щось візьму солоденьке. Відгул у мене сьогодні, — пояснила і радісно потерла руки. — Батько з роботи повернеться — погуляємо, — натиснула кнопку виклику ліфта. — Я тобі там перекусити залишила.
— То є файно! — згадав чуте в сімейних подорожах по Закарпаттю Дмитро. — Мамо, — не втримався. Совість, яка проявляла себе не надто часто, несподівано нагадала про себе, — я тут трішки тебе… надурив. Завтра ще… підручники треба забрати, — видав зніяковіло.
— Нарешті. А я вже думала, що посваримося перед канікулами, — зітхнула полегшено мама. — Класну твою зустріла на вулиці, відпросила тебе на завтра. Бабуся тебе вже чекає, а батько збирається у відрядження післязавтра, тижнів на три, от і хоче завезти тебе раніше.
— Фух! — видихнув Дмитро. Життя потроху налагоджувалося. — А давай я поки що у квартирі приберу, — запропонував, дивуючись своїм словам.
Як усі нормальні хлопці, наводити порядок він не любив і будь-якими способами намагався цього уникнути.
— Відпрацьовуєш? — хитро примружила очі мама. — Давай, я швидко, — і зникла в кабіні ліфта.
Дмитро переступив поріг квартири, зачинив за собою двері. Кинув під ліжко вже не потрібний до осені рюкзак, увімкнув музичний центр, налаштований на улюблену програму. На хвилину зайшов до кухні, взяв теплу відбивну, із задоволенням з’їв.
Треба хоч пилюку витерти та вологою ганчіркою підлогу пошурувати. Ех! Для чого мамі нагородив про ті книжки? Просто пояснив би. А тепер кращі хвилини свого життя втрачати на таку непотрібну справу, як прибирання…
Несподівано в задній кишені джинсів завібрував мобільник. Телефонував товариш Павло:
— Привіт, малий!
— Я вже набагато вищий за тебе, — радісно заперечив Дмитро.
Познайомилися вони в Озерному, в селі, де жила бабуся Дмитра. Історія знайомства ще й дотепер викликає в нього усмішку.
Малий Дмитрик приїздив провідати бабусю з батьками. Але одного року тата терміново викликали на роботу, мама поїхала додому ще раніше, і вони залишилися з бабусею удвох. Друзів в Озерному тоді ще в нього не було, бабуся, зайнята своїми справами, часу для нього багато не мала, тож хлопець за деякий час знудився і вирішив сам сходити на риболовлю до великого озера під лісом.
Зібравши вудки і накопавши за старим сараєм хробаків, малий неквапом чимчикував польовою дорогою, здіймаючи напівпрозору куряву, яка всідалася на широке листя подорожника.
Повертаючи до зарослого рогозом берега, побачив трьох хлопчаків, які розпалили багаття та зручно влаштувалися на тому місці, де вони з батьком завжди ловили рибу. Дмитро мовчки наблизився до берега і став розмотувати вудки, намагаючись виглядати незворушно.
— Чуєш, гарадской! — відірвав його від справ незнайомий голос. — Ти чого тут розсівся!? Ану ласти в руки та поплив звідси! — пригрозив рудий нахаба, наблизившись майже впритул.
— Твій берег? — спокійно, намагаючись уникнути конфлікту, спитав Дмитро. Руки зрадницьки затремтіли.
— О! Хлопака сміливий? — задиристо вишкірився чубатий напарник нахаби. — Серього! Навчи його з людьми говорити! — запропонував товаришеві. Той чвиркнув крізь зуби і несподівано вдарив Дмитрика в ніс. В очах спочатку потемніло, потім різнокольорові іскри заповнили простір навколо. Сльози самі покотилися по щоках.
— Ах ти ж падлюка! Ти чого малого б’єш!? — зарепетував хтось за спиною, з тріском пробираючись крізь прибережні зарослі.
— Шухер, пацани! Це Паша-Каратист, — підхопився з трави «блондин», який першим розгледів загрозу. — Тікаємо! — Рудий злякано озирнувся, інші двоє швидко позадкували, і за мить усі троє здиміли в невідомому напрямку.
Відтоді вони з Павлом на канікулах були завжди разом. І хоча жили в різних містах, про поїздку до Озерного домовлялися заздалегідь. Прокопчук давно вже вимахав значно вищим за однолітка Пашку, але все одно залишався для того «малим».
— Як ся маєш, чуваче? — поцікавився Пашка.
— Все гут! — відповів Дмитро. — Завтра до Озерного їду, батько має завезти.
— О, класно. Я теж там завтра буду — побачимося, — зрадів Павло. — Бувай! — кинув коротко і відімкнувся.
«Ех, як би було добре, якби всі наші зібралися цього року!» — подумав Дмитро, витираючи ганчіркою пил з письмового столу.
«Нашими» стали ще в ті давні роки Андрій з Києва та смішна цибата дівчинка Катруся, яка до Озерного приїздила з Рівного. Дмитро тоді випадково познайомився з Андрюхою. Малого послали за хлібом, він уже повертався додому, але натрапив на серйозну перешкоду: посеред вулиці, в пилюці, розлігся великий собака з незрозумілими для хлопця намірами. Дмитрик з Андрійком, відкупившись від пса половиною буханця та кількома цукерками, щасливо минули «кордон» і після того заприятелювали.
Катрусю до компанії долучив Пашка. Вона була його далекою родичкою, і хлопець приглядав, аби та не втрапила в якусь халепу. Пашка вирішив, що краще тримати непосидючу Катрін, як іноді він її жартома називав, у полі зору, і вона повноцінно увійшла в команду.
— Блін, це що за фігня? — здивовано вигукнув, витягаючи шваброю з-під ліжка якусь книжку в пилюці. Музейний експонат якийсь, — здмухнув пил. — «Записки Шерлока Холмса».
Про Шерлока він знав усе. Книжку, звичайно, не читав. Кому воно треба — стільки покритих пилюкою слів. А от фільм бачив (суперський!), можливостям Холмса дивувався, а дар його поважав. Пробіг поглядом перші рядки якогось оповідання. Нестямився, як прочитав кілька абзаців. Такої історії у фільмі не було, та й головні герої описані зовсім не так, як виглядали в кіно.
Дмитро, забувши про прибирання, заглибився в читання. На якийсь час це заняття перервали мама з батьком, які принесли ще теплу піццу із сусіднього кафе та дві коробки томатного соку. Свято «останнього дзвоника» і проводи шкільного року в родині Прокопчуків розпочалися.


Відгуки

«Відчайдушні» - це команда детективів, які розслідують таємниче зникнення дітей. Озброївшись пістолетом і дедукцією, вони ідуть по сліду, який веде… А куди той слід тільки не веде – і до сільського дільничого, і до померлої відьми, і до Чорного озера, і на кладовище, і в старий льох! Але детективи не здаються, смикають за всі ниточки, наражаються на небезпеку і таки розплутують справу.
…Тут, певно, варто уточнити, що пістолет у них один на чотирьох, ще й стріляє холостими, дедукція працює трохи не так вдало, як у Шерлока Холмса, а самі вони – просто підлітки, троє хлопців і дівчина, які поз’їжджалися у село до своїх дідусів-бабусь на канікули. Але все це насправді не знецінює їхньої перемоги, адже злочин виявився справжнім, злочинець – небезпечним, а їхня допомога - дуже доречною.
Сергію Гридіну вдався по-справжньому захопливий, динамічний і цікавий детектив. Він читається на одному подиху, і аж шкода, що так швидко – бо задоволення хочеться розтягнути на довше. Хоч ця повість і вийшла у серії підліткової літератури, насправді у ній небагато увапро дорослішання, крім хіба кількох епізодів, коли один з героїв відчуває, що сприймає єдину дівчину у їхній компанії власне як привабливу дівчину, а не просто товаришку. Зате у цій книзі вдосталь яскравих епізодів, колоритних сцен і навіть смішних конфузів (на моменті із дідусем-залицяльником я сміялася вголос).
Мені сподобалося, як автор вималював характери цих ще-дітей, які хочуть здаватися дорослими і серйозними. З одного боку – у них серйозні захоплення, з яких вимальовуються певні плани на майбутнє: Дмитро пише, Паша займається карате, а Андрій мріє про військову кар’єру, ну а поки що відточує навички виживання у скаутському таборі. З іншого – вони охоче вірять у дитячі забобони і страшилки (сни на п’ятницю – віщі, якщо погодуєш бродячого пса - помреш) і в те, що в реальному житті є місце для магії (відьма перетворюється на жабу, в озері купаються русалки).
Втім, певні зауваження я таки маю: зобразивши хлопців доволі яскравими особистостями, єдиний дівчачий персонаж Сергій Гридін зробив якимось невиразним. Так, Катя-Катрін – не відстає від хлопців у намаганні докопатися до суті, не виявляє страху і йде на допомогу. Але у підсумку здається, що головна її функція – викликати замилування і прагнення захистити. Що, погодьтеся, не дуже сприяє гендерному балансу цього тексту.
https://www.goodreads.com/book/show/34452962
If a building becomes architecture, then it is art
Дмитро нічого незвичного не очікував від літніх канікул. Як завжди в планах було поїхати до бабусі в село, де його чекали друзі Андрій-терорист, Пашка-каратист і Катя. Але з самого початку все пішло не так: батькова машина зламалась і хлопець мав вперше самостійно добиратися автобусом, потім вияснилось, що забув взяти гроші вдома, а коли добрався, бабуся намагалась відправити його назад, бо в селі почали зникати діти! Але Дмитра це не злякало, бо він якраз почав читати Шерлока Голмса, тож вирішив, що це чудова нагода провести власне детективне розслідування, а назватись підлітки вирішили «Відчайдушними» Але в якийсь момент ця справа стане дуже важливою, бо викрадуть декого з відчайдушної четвірки. Так навіщо і хто викрадає дітей? І яку послідовність помітили «Відчайдушні»? Що за дивна людина приходить по ночах під вікна Дмитрової хати? І чи правда те, що говорять в селі про відьму і чи віщи сни вказують Дмитру на злочинця? І чому така груба поведінка у дільничого Кудрика? По який причині покази Семенівна відрізняються від того, що вона сказала сусідці? Мені дуже-дуже сподобався цей підлітковий детектив, я б навіть сказав, що це один з найкращий, який я поки читав! Дуже класно, що хлопці розмовляють і жартують один над одним, як і в житті, що є небезпека і навіть зброя! Ще круто, що вони бояться, але цікавість і бажання бути героями перемагають, я в це вірю.
https://gramho.com/explore-hashtag/%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B4%D1%96%D0%BD
Як зробити літні канікули по справжньому цікавими і веселими? Декому достатньо безлімітно просидіти в компі і телефоні, хтось хоче все літо подорожувати (якщо є така можливість). . Та є не менш цікавий, але бюджетний варіант - поїхати в село до бабусі. А там парне молоко, свіжі овочі та фрукти і найкращі друзі поруч. Такий відпочинок був у Дмитрика і його товаришів - з пригодами і справжніми "шерлоко-холмськими" розслідуваннями. Книжечка з захоплюючим детективним сюжетом. Мені здається, сподобається дітям від 10ти років і до...... Адже часом треба порелаксувати, перезавантажитись і від дорослої серйозної літератури. До речі, зараз якраз класний момент її прочитати, щоб отримати більше натхнення для тих пригод, які чекають на канікулах. Ця книга - хороший приклад літератури, яка може зацікавити дітей-нечитунів.
https://gramho.com/explore-hashtag/%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B4%D1%96%D0%BD

Події розгортаються в селі Озерному.Хлопчик Дмитро Прокопчук,як і кожного літа,їде в село Озерне до бабусі.Внукові вона зраділа,але несподівано для нього стривожилася.З‘ясувалося,що в селі зникають діти! Бабуся вирішила,що було б краще,якби він повернувся додому.Дмитро вмовивши бабуся,все-таки залишається в селі.Разом із друзями - Андрієм,Павлом і сміливою Катрін - поринає у розслідування загадкових зникнень...Книга мені сподобалася! Читається легко та бистро. Захоплива детективна історія! Коли я її читала вона мене повертала у теплі,літні дні!
https://gramho.com/explore-hashtag/%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B4%D1%96%D0%BD

Ось він, прекрасний варіант історії, за якою не шкода провести вечір. Це одна з небагатьох підліткових історій, яка смакувала й не здавалась банальною. Про текст. Літо - пора, коли внуки окуповують помешкання своїх бабусь. От й в Озерному зібралася компанія вже хороших товаришів: Дмитра ака Олівця, Павла ака Каратиста, Андрія ака Терориста й Каті ака Катрін. Їхнє спокійнє дозвілля турбує зникнення дітей. Розслідуванням цієї напасті займуться підлітки, що звуть себе відчайдушними. Та раптом один з них сам стане потерпівшим. Хто стоїть за цим злодіянням й причину цього ви дізнаєтесь на сторінках. Не сумно, актуально, весело та легко читається. Я б обов'язково поклала таку книгу на полицю своєї племінниці. Це той варіант, який може зацікавити підлітка в літературі, а не навпаки. Ах так, ще я зауважила, що автор дуже любить слово цибатий. От й у мене лексикон поповнився новим слівцем. Як закінчувалась книга то у мене починається сезон: "А літо тільки починалося".
https://gramho.com/explore-hashtag/%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B4%D1%96%D0%BD

Радимо взяти цю цікавенну книжку й почати читати! Переконані, що тоді й твоє літо не буде змарноване, а запам‘ятається, як мінімум, чудовою історією від Сергія Гридіна!

Книжчин дім запрошує читати та отримувати задоволення від читання!
This site was made on Tilda — a website builder that helps to create a website without any code
Create a website