Олена Рижко народилася 22 квітня 1975 р. в с. Вільшанка на Житомирщині.
Навчалася в Житомирському державному педагогічномуінституті ім. І. Я. Франка, закінчила з відзнакою Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова. Кандидатка філологічних наук, доцентка, докторка наук із соціальних комунікацій.
Шестеро підлітків влаштували нічну адреналінову екскурсію — міським підземеллям. У кожного свої причини. Серж мріє стати дигером. Ігор попався «на слабо». Лесі не терпиться довести власну дорослість. Яну погнало «розбите» серце. Мару отримала такий подарунок, та й була ще одна причина… Міка потребує грошей, тому й узявся їх супроводжувати. А ще є Рум — крутий дигер і загадкова особистість. Він — категоричний, розсудливо-рішучий і небагатослівний. Підземелля — його стихія. Рум знає про нього все. І встигає врятувати наївну компанію від фатальної небезпеки.
Є якась таємниця між ним і Мару, є натяки на їхнє майбутнє. Яким воно буде, Рум, мабуть, здогадується, а Мару — знає. А можливо, все навпаки. Бо є ще один хлопець, і чимось він цікавий Мару. Перебування на межі життя і смерті випробовують їх усіх. Хтось панікує, впадає у відчай, хтось уперто шукає вихід і сили пробиратися далі, навіть закохується і поривається здобути сексуальний досвід… А невмолимі хвилини наближають небезпеку. У цьому спресованому часі кожен відкриває в собі себе несподіваного. Кожен поривається збагнути себе. Кожен хоче стати іншим.
Є якась таємниця між ним і Мару, є натяки на їхнє майбутнє. Яким воно буде, Рум, мабуть, здогадується, а Мару — знає. А можливо, все навпаки. Бо є ще один хлопець, і чимось він цікавий Мару. Перебування на межі життя і смерті випробовують їх усіх. Хтось панікує, впадає у відчай, хтось уперто шукає вихід і сили пробиратися далі, навіть закохується і поривається здобути сексуальний досвід… А невмолимі хвилини наближають небезпеку. У цьому спресованому часі кожен відкриває в собі себе несподіваного. Кожен поривається збагнути себе. Кожен хоче стати іншим.
Письменниця Олена Рижко в інтерв’ю “Українському інтересу” розповіла, як заради правдоподібності тексту лазила київським підземеллям.
Повість “Знає тільки Мару” – про підлітків-дигерів. Ви писали її вже геть інакше: чув, що доводилося навіть спускатися в київське підземелля.
Мені поталанило: у мене син дигерствує з чотирнадцяти років. Правда його довелося довго вмовляти, щоб став і консультантом книжки, і провідником. Адже дигерство – це дуже закрита тусовка. Тільки для своїх.
Нутрощі Зеленки (Зелений театр – ред.) – кошмар кошмарний із диким смородом. Перелазячи слизький жолоб для води під самим склепінням і намагаючись не дихати, думала тільки про одне: тільки б не втратити свідомість. Та ще: якщо в “дренажці” такі ж “аромати” – я там умру.
Син був готовий повернути назад. Бо, що не кажи, це справді ризиковано. До того ж – я боюся тісних приміщень. А тут над тобою – тонни землі, і хтозна, що чекає всередині. Усе-таки зважилася, бо як же писатиму книжку, якщо не бачила “місця дії” на власні очі.
Для того, щоб не думати про страх, говорила без упину: про сюжет повісті і її героїв, мотиви їхніх вчинків і їхні мрії. Та ще справдився один зі страхів: вихід, яким ми зібралися піднятися, був наглухо забитий.
За кілька днів утихомирилась від вражень, але почалися інші шторми. Я вигадувала сюжети, які один за одним розбивалися об синове: “Таке не може бути в “дренажці”, а тільки в колекторі. У нас у Києві немає таких систем, щось схоже може бути у Львові. У таких умовах твої герої не виживуть довше 30 секунд”. Ми сперечалися до хрипоти, поки врешті не домовилися: місце дії – умовна система в умовному місті.
Потім почала вигадувати “ніки” героям. І знову почалося: що не придумаю – виявляється такий є в реального дигера. Суцільне “А-а-а-а!!!”, коротше кажучи. По трьох днях суперечок узгодили-таки сюжетну канву, і я сіла за текст. Син прочитав рукопис, вніс деякі правки, але резюмував: “Годно!” – вважай – орден на груди почепив!
https://uain.press/interview/olena-ryzhko-seks-u-pidlitkovij-literaturi-ne-maye-buty-suto-mehanikoyu-940027
Повість “Знає тільки Мару” – про підлітків-дигерів. Ви писали її вже геть інакше: чув, що доводилося навіть спускатися в київське підземелля.
Мені поталанило: у мене син дигерствує з чотирнадцяти років. Правда його довелося довго вмовляти, щоб став і консультантом книжки, і провідником. Адже дигерство – це дуже закрита тусовка. Тільки для своїх.
Нутрощі Зеленки (Зелений театр – ред.) – кошмар кошмарний із диким смородом. Перелазячи слизький жолоб для води під самим склепінням і намагаючись не дихати, думала тільки про одне: тільки б не втратити свідомість. Та ще: якщо в “дренажці” такі ж “аромати” – я там умру.
Син був готовий повернути назад. Бо, що не кажи, це справді ризиковано. До того ж – я боюся тісних приміщень. А тут над тобою – тонни землі, і хтозна, що чекає всередині. Усе-таки зважилася, бо як же писатиму книжку, якщо не бачила “місця дії” на власні очі.
Для того, щоб не думати про страх, говорила без упину: про сюжет повісті і її героїв, мотиви їхніх вчинків і їхні мрії. Та ще справдився один зі страхів: вихід, яким ми зібралися піднятися, був наглухо забитий.
За кілька днів утихомирилась від вражень, але почалися інші шторми. Я вигадувала сюжети, які один за одним розбивалися об синове: “Таке не може бути в “дренажці”, а тільки в колекторі. У нас у Києві немає таких систем, щось схоже може бути у Львові. У таких умовах твої герої не виживуть довше 30 секунд”. Ми сперечалися до хрипоти, поки врешті не домовилися: місце дії – умовна система в умовному місті.
Потім почала вигадувати “ніки” героям. І знову почалося: що не придумаю – виявляється такий є в реального дигера. Суцільне “А-а-а-а!!!”, коротше кажучи. По трьох днях суперечок узгодили-таки сюжетну канву, і я сіла за текст. Син прочитав рукопис, вніс деякі правки, але резюмував: “Годно!” – вважай – орден на груди почепив!
https://uain.press/interview/olena-ryzhko-seks-u-pidlitkovij-literaturi-ne-maye-buty-suto-mehanikoyu-940027
у «Знає тільки Мару» одразу впадає в око цікава композиція, побудова оповіді. Просунутий диґер Рум біжить рятувати п’ятьох школярів, які застрягли під землею разом із невдатним «екскурсоводом». Клац – повертаємось на добу назад. Клац – бачимо окремо історії кожного з тих п’яти бідолах. Клац – ось вони разом, спускаються в колодязь… Традиційний кінематографічний прийом чудово пасує книжці, надаючи їй динаміки й інтриги. Взагалі, до сцени першого «привалу» завалених горе-диґерів здається, що письменниця зірве джекпот. Потім усе не так безхмарно.
Намір письменниці очевидний – вона бажає показати абсолютно різних героїв. Кожен із них має свої причини спуститися під землю. І кожен повинен під землею змінитися, проявити найкращі і найгірші риси. Ще один майстерно застосований класичний прийом. І, приміром, відмінник Козуб, який єдиний зберігає тверду волю в халепі, або істеричка Леся, яка цілковито втрачає голову – це круто, то – приміром – сповідальниця Яна з мало не вставною новелою про Давида, або статево стурбований Серж виглядають макаронічно. Та ж історія з Мару та Румом – не покидає враження, що таких [крутих] людей у такому юному віці просто не може існувати… Коли під землею сталося все, що могло статися за короткий час, виявилося, що ідей для продовження сюжету в авторки небагато. Загублений пістолет, кінематографісти з муляжем трупа й епічна сцена підйому драбиною з обіцянками чудового сексу – це перебор… Однак загальне враження книжка лишає все ж позитивне. Надто блискуча кінцівка, яка дозволяє погратися у слова і збагнути нарешті, чому книжку назвали «Знає тільки Мару».
Намір письменниці очевидний – вона бажає показати абсолютно різних героїв. Кожен із них має свої причини спуститися під землю. І кожен повинен під землею змінитися, проявити найкращі і найгірші риси. Ще один майстерно застосований класичний прийом. І, приміром, відмінник Козуб, який єдиний зберігає тверду волю в халепі, або істеричка Леся, яка цілковито втрачає голову – це круто, то – приміром – сповідальниця Яна з мало не вставною новелою про Давида, або статево стурбований Серж виглядають макаронічно. Та ж історія з Мару та Румом – не покидає враження, що таких [крутих] людей у такому юному віці просто не може існувати… Коли під землею сталося все, що могло статися за короткий час, виявилося, що ідей для продовження сюжету в авторки небагато. Загублений пістолет, кінематографісти з муляжем трупа й епічна сцена підйому драбиною з обіцянками чудового сексу – це перебор… Однак загальне враження книжка лишає все ж позитивне. Надто блискуча кінцівка, яка дозволяє погратися у слова і збагнути нарешті, чому книжку назвали «Знає тільки Мару».
«…книги, які зараз пишу сама, написані для і про підлітків і їхньою мовою. Тобто в них немає зверхності дорослого... Є моделі поведінки. Є історія, яка показує, куди тебе можуть привести твої бажання і рішення. Історія, яка запрошує замислитися, за що саме, за який свій вибір ти готовий нести відповідальність…»
Книжка для тих, хто любить пригоди і не тільки…
За сюжетом п’ятеро підлітків відгукнулися на оголошення долучитися до екскурсії нічними підземеллями міста, і в кожного з них була своя мотивація. Серж давно мріє стати дигером, але ця субкультура дуже закрита і новачків до неї приймають неохоче, тож навіть такий «туристичний» похід може бодай трохи наблизити його до мрії. Ботан і тишко Ігор хоче довести дівчині (але насамперед — собі), що він спроможний на Вчинок. Леся знуджена і розчарована тим, що омріяне «доросле» життя зовсім їй не вдається, тому ця екскурсія — чи не остання на найближчий час нагода довести знову ж таки собі, що вона здатна бути самостійною і приймати важливі рішення. Яна намагається повернутися до життя після дуже болісної романтичної історії з гірким фіналом, тому нічна мандрівка — її спосіб «перезавантаження». А Мару-Марусі цю екскурсію подарувала подруга (яка сама, до речі, не пішла). І дівчина вирушає туди не тільки тому, щоб не образити подругу, а й для того, аби побороти внутрішніх демонів. Яких саме — вона розкаже сама. А ще є їхній провідник у світ міських підземель, Міка — він дигер з досвідом і, в принципі, знає, що вести зелену школоту в небезпечне місце — ідея не дуже вдала, але йому потрібні гроші, щоб сплатити борг…За всіма законами жанру, в певний момент все пішло не так і не туди. Обвал, який перекрив дорогу до виходу, — це був лише початок реально небезпечної пригоди, і якби не нагодився ще один дигер, крутий і загадковий Рум, то все закінчилося б дуже трагічно. Та чи буде в цієї історії продовження, знає тільки Мару...
Тема дигерства стала викликом і для письменниці також. Бо задля правдивості, розуміння небезпеки, атмосфери і духу підземелля, їй довелось побороти свої страхи і самій спробувати себе у ролі дигера (звичайно під пильним оком свого сина, який був офіційно консультантом під час написання цієї книги). Пані Олена переконана: «Писати можна лише про те, що знаєш». Імпонує у її творах ще й те, що старається «говорити просто про складне».
Олена РИЖКО про свою нову книжку: “Я люблю виклики. Люблю робити те, чого ще не робила.
Коли зайшла мова про пригодницьку повість – сумнівів не було – писатиму про дигерів. Адже маю найкращого консультанта – сина, який дигерствує десь із чотирнадцяти. А що консультант надійний – свідчить такий приклад. Якось розмовляли зі студентами про дигерів, а я візьми та й скажи: “Знаю про це з перших рук, бо мій син – дигер”. І тут одна дівчинка озивається: “А хто?”. Я назвала ім’я. І раптом у неї з вуст злітає захоплений вигук: “Так Ви мама Д.?!”.
Це була перша в моєму житті ідентифікація не на кшталт “Так ось Ви яка Олена Рижко”. Завжди згадую про це з усмішкою. Тож мала достовірну інформацію про рукотворні підземелля і дуже доскіпливого дорадника. І, звісно ж, оскільки писати можна лише про те, що знаєш, прийшлося спуститися під землю. Син оцінив мій перший залаз, сказавши “годно!” А це в його вустах – еквівалент ордена. Згодом те ж саме він сказав і про повість. А ще пообіцяв зводити в кілька цікавих систем”.
Коли зайшла мова про пригодницьку повість – сумнівів не було – писатиму про дигерів. Адже маю найкращого консультанта – сина, який дигерствує десь із чотирнадцяти. А що консультант надійний – свідчить такий приклад. Якось розмовляли зі студентами про дигерів, а я візьми та й скажи: “Знаю про це з перших рук, бо мій син – дигер”. І тут одна дівчинка озивається: “А хто?”. Я назвала ім’я. І раптом у неї з вуст злітає захоплений вигук: “Так Ви мама Д.?!”.
Це була перша в моєму житті ідентифікація не на кшталт “Так ось Ви яка Олена Рижко”. Завжди згадую про це з усмішкою. Тож мала достовірну інформацію про рукотворні підземелля і дуже доскіпливого дорадника. І, звісно ж, оскільки писати можна лише про те, що знаєш, прийшлося спуститися під землю. Син оцінив мій перший залаз, сказавши “годно!” А це в його вустах – еквівалент ордена. Згодом те ж саме він сказав і про повість. А ще пообіцяв зводити в кілька цікавих систем”.
Уривок із повісті
“Подолавши трубу, вони метрів через п’ятнадцять дісталися колодязя на верхній горизонт. Замість драбини тут були металеві скоби, вбиті в стінку. Виглядали надійними, але Міка, який хоч і не подавав виду, та все ж чувся винним, поліз першим. Піднявся без пригод. За ним інші. Коли всі вибралися, Міка, потерши потилицю, сказав:— Йдемо обережно. Як завжди, тримаючись праворуч. Будемо обстежувати всі колодязі, які траплятимуться.
— І вірити, що нам пощастить? — запитала Леся.
— Ага, — кинув Міка. — Можеш іще помолитися кому-небудь. Якщо вмієш.
— Що ти маєш на увазі? — Леся спохмурніла.
— Тільки те, що сказав. — Що він має на увазі? — не вгавала Леся.
— Ти знаєш, — Козуб торкнувся її долоні.
— Що не з усіх колодязів можна вибратися? А якщо з жодного не можна буде вилізти?
— Послухай, — Ігор розвернув Лесю обличчям до себе. — Цього не станеться. Ми не знаємо, скільки тут колодязів, але такого, аби всі були наглухо закриті, просто не може бути! Суто статистично. Віриш?
Леся мовчки кивнула. Їй подобалася Козубова розсудливість, але все це бовтання невідомо де напружувало неймовірно. Екскурсія, що мала стати веселою пригодою, от-от норовила перетворитися на страшний кошмар. Замість довідатися про щось нове, завести якесь приємне знайомство, вони, брудні й спітнілі, повзають тут, наче кроти або хробаки-переростки. І ще невідомо, чи взагалі звідси вилізуть.
Тим часом Міка, звелівши Сержеві, аби підстрахував його, подерся вгору. П’ять пар очей зосереджено стежили за кожним його рухом. За кілька секунд Міка дістався верхнього щабля і спробував підважити люк, спочатку руками, потім — плечима. Той не зрушився ані на міліметр.
— Може, я? — гукнув знизу Серж.
— Марна справа, — Міка похитав головою, а тоді щосили гепнув кулаком у стіну і спустився.
Всі мовчали. Міка глянув на Мару:
— Що? — кинув виклично. — Невже нічого не скажеш?
— Я не скажу нічого такого, чого б ти про себе не знав.
— Рілі? — Міка страшенно хотів випустити пару.
— Ага, — Мару розтягла губи в удаваній посмішці, але очі зосталися холодними.
— Куди тепер? — устряв Серж.
— Туди, — Міка махнув рукою, вказуючи напрям.
— А чому люк не відкрити? — запитала стиха Яна. Вона, як і Леся, намагалася триматися поближче до Козуба.
— Що завгодно може бути, — відповів той. — Машина вгорі стоїть. Люк землею засипаний. Або й узагалі поверх нього — бетонна плита.
— А! Козуб помітив, як затремтів Янин голос, і додав:
— Не бійся, — хотів ще повторити про статистику, але вона перебила:
— Знаю-знаю, статистика! Просто… — трохи помовчала й таки додала: — Я прийшла сюди, бо хотіла почати новий етап. Ну, в житті. Забути минуле, як поганий сон. Але схоже на те, що з поганого сну я потрапила прямісінько в кошмар. І ніяк не можу прокинутися”.
Відгуки читачів на книгу
Якщо ви вже трохи стомилися від чистих підліткових драм, пов’язаних із дорослішанням, нерозумінням батьків і невзаємним коханням, то ця книжка приємно здивує. Звісно, коли йдеться про підлітків, цих «вічних» тем уникнути не вдається (та й не варто, бо вони ж — частина життя), але у центрі цієї історії — Велика і Небезпечна Пригода. Вона знайомить зі світом темряви і підземель, який обожнюють дигери. Вона відкриває секрети цієї субкультури і ризики, які чигають на новачків. Вона лякає і заворожує, як неймовірний трилер.Це мала бути цікава, адреналінова, але загалом безпечна пригода: п’ятеро підлітків відгукнулися на оголошення долучитися до екскурсії нічними підземеллями міста, і в кожного з них була своя мотивація. Серж давно мріє стати дигером, але ця субкультура дуже закрита і новачків до неї приймають неохоче, тож навіть такий «туристичний» похід може бодай трохи наблизити його до мрії. Ботан і тишко Ігор хоче довести дівчині (але насамперед — собі), що він спроможний на Вчинок. Леся знуджена і розчарована тим, що омріяне «доросле» життя зовсім їй не вдається, тому ця екскурсія — чи не остання на найближчий час нагода довести знову ж таки собі, що вона здатна бути самостійною і приймати важливі рішення. Яна намагається повернутися до життя після дуже болісної романтичної історії з гірким фіналом, тому нічна мандрівка — її спосіб «перезавантаження». А Мару-Марусі цю екскурсію подарувала подруга (яка сама, до речі, не пішла). І дівчина вирушає туди не тільки тому, щоб не образити подругу, а й для того, аби побороти внутрішніх демонів. Яких саме — вона розкаже сама, лише доч(ит/ек)айтеся до відповідного місця. А ще є їхній провідник у світ міських підземель, Міка — він дигер з досвідом і, в принципі, знає, що вести зелену школоту в небезпечне місце — ідея не дуже вдала, але йому потрібні гроші, щоб сплатити борг, тож…
За всіма законами жанру, в певний момент все пішло не так і не туди. Обвал, який перекрив дорогу до виходу, — це був лише початок реально небезпечної пригоди, і якби не нагодився ще один дигер, крутий і загадковий Рум, то все закінчилося б дуже трагічно. Але хлопець рятує підлітків, Міку, ще кількох забдлудлих душ і ситуацію загалом. Тож закінчується все добре. Та чи буде в цієї історії продовження, знає тільки Мару — і коли дочитаєте, зрозумієте, чому.
Про враження. На моїй читацькій пам’яті, це перша українська книжка про дигерів (тобто я ж не стверджую, що їх не було взагалі — але принаймні я про такі не чула). І це тааак круто! Олена Рижко дає можливість зазирнути в сутінкове життя цієї субкультури, пізнати її романтику, дізнатися про ризики і небезпеки, які чигають на тих, хто вивчає підземне життя своїх міст. Цим, як на мене, книга особливо цінна. Але маю сказати, що дигерський антураж — дууже вагомий, але не єдиний плюс повісті.
Різні герої, різні життєві історії — достатньо яскраві, щоб запам’ятатися, але водночас і достатньо правдоподібні, щоб не викликати реакції «так не буває!». У персонажів цієї повісті бекграунди справді відрізняються — в когось найбільшою трагедією життя є зіпсований пухових, у когось — досвід жорсткого психологічного насильства, у когось — втрата близької людини. Хтось намагається стати ще популярнішим у своїй спільноті, хтось хоче бодай краплину тої популярності здобути. Хтось у стресовій ситуації впадає в істерику, хтось практично лізе особі протилежної статі в труси, а хтось зберігає залізні нерви і витримку. Завдяки такому різноманіттю характерів та емоцій книгу читати надзвичайно цікаво!
Окрім власне пригод (які не обмежуються перспетивою бути живцем похованим під землею — в певний момент до них додаються травми, вогнепальна зброя і ще багато цікавого), читачі можуть знайти тут ще дещо корисне. Зокрема, досвід переживання дуже складних життєвих моментів. Взагалі ця повість місцями схожа на сеанс групової психотерапії: люди виходять із зони комфорту, потрапляють у стресову ситуацію, озвучують свої проблеми і страхи, долають перешкоди і виходять назовні оновленими. У кожного життя трохи змінюється, навіть якщо це й не дуже помітно назовні.
https://www.goodreads.com/book/show/39735338
oleksandra891
Дуже крута історія про дигерство!
Один із дигерів на прізвище Міка, вляпався у халепу, у якій йому конче потрібні гроші.
Міка вирішив провести екскурсію для дітей. Та чи безпечно відправляти так багато людей під землю та ще й дітей?Міку це не хвилює. Та коли екскурсія закінчена стається непередбачуване - обвал!
Чи зможуть діти ще колись побачити сонце - усе залежить від Міки. Але щось йде не так.....
Насправді книга дуже вразила і сподобалась! Та кінцю чесно кажучи я не рада ) Пані Олена вирішила трохи потягнути.
Але хочу вам повідомити що якраз перед читанням книги я дізналася, що буде продовження! Тому твердо можу сказати що дуже рада!
Та загадкою для мене залишився не тільки дзвінок), бо як на мене між Лесею та Козубом була іскра
Тому дуже чекаю продовження!
https://www.instagram.com/p/CG7ftINAmkH/?igshid=1kle5wf2cxliz&fbclid=IwAR2Ouxk-cBhS_c2DJucLqv33aRL49cf0Vw0LCVuPYXVf9IDNt_X6QbFxTnI
Дуже крута історія про дигерство!
Один із дигерів на прізвище Міка, вляпався у халепу, у якій йому конче потрібні гроші.
Міка вирішив провести екскурсію для дітей. Та чи безпечно відправляти так багато людей під землю та ще й дітей?Міку це не хвилює. Та коли екскурсія закінчена стається непередбачуване - обвал!
Чи зможуть діти ще колись побачити сонце - усе залежить від Міки. Але щось йде не так.....
Насправді книга дуже вразила і сподобалась! Та кінцю чесно кажучи я не рада ) Пані Олена вирішила трохи потягнути.
Але хочу вам повідомити що якраз перед читанням книги я дізналася, що буде продовження! Тому твердо можу сказати що дуже рада!
Та загадкою для мене залишився не тільки дзвінок), бо як на мене між Лесею та Козубом була іскра
Тому дуже чекаю продовження!
https://www.instagram.com/p/CG7ftINAmkH/?igshid=1kle5wf2cxliz&fbclid=IwAR2Ouxk-cBhS_c2DJucLqv33aRL49cf0Vw0LCVuPYXVf9IDNt_X6QbFxTnI
Той випадок, коли читати немає часу, але ти береш книжку до рук і не випускаєш, доки не дочитаєш до останньої сторінки. І дуже пишаєшся, що маєш честь бути знайомою з людиною, яка створює таку якісну сучасну літературу.
Сюжет: п'ятеро не знайомих між собою підлітків збираються на екстремальну екскурсію міським підземеллям. Звісно, у кожного з них свої причини - хтось хоче "перебити" адреналіном нещасне кохання, хтось - повірити у себе, а хтось - змусити повірити у себе інших. З тим, хто їх супроводжуватиме, теж все не так просто: дигер Міка має повернути борг і потребує грошей - тому й влаштовує цей екстрим-тур, який змінить їх всіх назавжди.
Хоч повість про підлітків, вона зовсім не підліткова. Автор у паралельних історіях зразу знайомить нас не з абстрактною "школотою", яку збирається розвести на гроші Міка, а зі справжніми особистостями - кожна зі своїми страхами, переживаннями, мріями, сумнівами, питаннями і невтримним бажанням знайти відповіді на ці запитання. За всяку ціну.
Наскільки вони різні з самого початку, настільки різні й тоді, коли опиняються на межі життя й смерті - хтось не може стримати паніку, хтось, навпаки, проявляє найкращі свої якості, чим заслуговує повагу інших, а хтось - бере відповідальність на себе і мотивує інших боротися до кінця. Все як у житті - навіть у самому маленькому соціумі кожен займає свою роль. Навіть самі не схожі люди на світі стають близькими і знайомляться заново не тільки один з одним, але й з собою, коли опиняються у закритому просторі майже без шансів коли-небудь ще побачити сонце. Смертельна небезпека завжди розставляє пріоритети, наглухо забиває двері у старе, і відкриває - у нове. І такі внутрішні перетворення завжди дуже несподівані і цінні.
За лікбез щодо того, що таке дренажка, колекторна хвиля, обриви теплотрас, горизонти і багато іншого потрібно дякувати сину авторки, майже співавтору, котрий відкрив світ дигерства не тільки мамі, але й усім нам.
Julia Nykolaichuk
Сюжет: п'ятеро не знайомих між собою підлітків збираються на екстремальну екскурсію міським підземеллям. Звісно, у кожного з них свої причини - хтось хоче "перебити" адреналіном нещасне кохання, хтось - повірити у себе, а хтось - змусити повірити у себе інших. З тим, хто їх супроводжуватиме, теж все не так просто: дигер Міка має повернути борг і потребує грошей - тому й влаштовує цей екстрим-тур, який змінить їх всіх назавжди.
Хоч повість про підлітків, вона зовсім не підліткова. Автор у паралельних історіях зразу знайомить нас не з абстрактною "школотою", яку збирається розвести на гроші Міка, а зі справжніми особистостями - кожна зі своїми страхами, переживаннями, мріями, сумнівами, питаннями і невтримним бажанням знайти відповіді на ці запитання. За всяку ціну.
Наскільки вони різні з самого початку, настільки різні й тоді, коли опиняються на межі життя й смерті - хтось не може стримати паніку, хтось, навпаки, проявляє найкращі свої якості, чим заслуговує повагу інших, а хтось - бере відповідальність на себе і мотивує інших боротися до кінця. Все як у житті - навіть у самому маленькому соціумі кожен займає свою роль. Навіть самі не схожі люди на світі стають близькими і знайомляться заново не тільки один з одним, але й з собою, коли опиняються у закритому просторі майже без шансів коли-небудь ще побачити сонце. Смертельна небезпека завжди розставляє пріоритети, наглухо забиває двері у старе, і відкриває - у нове. І такі внутрішні перетворення завжди дуже несподівані і цінні.
За лікбез щодо того, що таке дренажка, колекторна хвиля, обриви теплотрас, горизонти і багато іншого потрібно дякувати сину авторки, майже співавтору, котрий відкрив світ дигерства не тільки мамі, але й усім нам.
Julia Nykolaichuk
Пам'ятаю той день і той момент коли на #bookforum26 приглядалась до книг видавництва @akademiapc та побачила авторку "Знає тільки Мару" та інших класних книг . Пам'ятаю як швидко обрала саме цю книгу і отримала автограф та фото на згадку від @olena_ryzhko . Все було справді швидко, бо в круговерті тих подій важко встояти. І я рада, що обрала саме цю книжку . Знову підлітки, знову нове захоплення, яке я відкриваю для себе у книзі – подорожі підземеллями . Мені подобається читати щось типу цього, про хобі та незвичні в буденному житті пригоди. І ще що мені подобається це ось ті всі підліткові проблеми, які авторка ув'язує до цієї пригоди. Завжди актуально і у кожній книзі по-новому. . "Знає тільки Мару" чудово підійде для перезавантаження. Ось минулого місяця читала і "Кульбабове вино", і "Убивство Рожера Екройда", і "Хлопчик в смугастій піжамі" — всі книги читала довгенько і це трохи набридало. В той час "Знає тільки Мару" я прочитала за день і була задоволена — сучасна українська література, підлітки, пригоди — розслабляє і мотивує . Мені здається, що цій книзі потрібне продовження, чи не так? Кінець завуальований, відкритий, тобто важко визначити як вчинила Мару. А мене це дуже цікавить, що я вже уявляла собі різні варіанти. Надіюсь, що продовження буде, бо мені не терпиться. . Чекаю на #bookforum27 якщо він відбудеться і мені вдасться на нього потрапити. Хочу ще одну книгу Олени Рижко, також із автографом. .
https://imgbunk.com/tag/%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%B3%D1%83%D0%BA_%D0%B2%D1%96%D0%B4_lanka
https://imgbunk.com/tag/%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%B3%D1%83%D0%BA_%D0%B2%D1%96%D0%B4_lanka
Книжчин дім запрошує читати та отримувати задоволення від читання!
