Сергій Володимирович Гридін народився 8 липня 1971 року в
м.Здолбунів Рівненської області.
З 14-ти років захопився спортом; це допомогло скинути зайву вагу, а також додало твердості характеру. Деякий час жив із сім’єю в Монголії. Повернувшись до України й закінчивши 1988 року Здолбунівську школу, намагався вступити до Київського державного університету на факультет міжнародного права. Та після невдалих вступних іспитів мусив піти працювати до слюсарної бригади.
Через рік став студентом економічного факультету Рівненського інституту інженерів водного господарства, закінчив навчання 1994 року. Нині працює в галузі бухгалтерії та економіки. Під час однієї з перевірок на роботі захотів відірватися від реальності й поринути у світ, далекий від законів про корупцію, бухгалтерської документації та в’їдливих контролерів. Стверджує, що саме тоді було написано першу книгу про Федька. Тепер увесь вільний час Сергій Гридін присвячує літературній творчості.
м.Здолбунів Рівненської області.
З 14-ти років захопився спортом; це допомогло скинути зайву вагу, а також додало твердості характеру. Деякий час жив із сім’єю в Монголії. Повернувшись до України й закінчивши 1988 року Здолбунівську школу, намагався вступити до Київського державного університету на факультет міжнародного права. Та після невдалих вступних іспитів мусив піти працювати до слюсарної бригади.
Через рік став студентом економічного факультету Рівненського інституту інженерів водного господарства, закінчив навчання 1994 року. Нині працює в галузі бухгалтерії та економіки. Під час однієї з перевірок на роботі захотів відірватися від реальності й поринути у світ, далекий від законів про корупцію, бухгалтерської документації та в’їдливих контролерів. Стверджує, що саме тоді було написано першу книгу про Федька. Тепер увесь вільний час Сергій Гридін присвячує літературній творчості.
«Найважче, як на мене, писати книжки саме для підлітків. Дитячі книжки простіше писати, бо всі ми колись були дітьми і пам’ятаємо себе якраз у дитячому віці. А підлітки змінюються весь час і змінюються із часом. І тому писати підліткові книжки найважче».
«Герой повісті Роман через непорозуміння з батьками і прикрощі в школі намагається звести порахунки з життям», – читають батьки анотацію до твору і в переважній більшості ставлять книгу назад на полицю магазину, не вважаючи її підходящою для додаткового читання своїми чадами. І абсолютно даремно, адже «І паралельні перетинаються» Сергія Гридіна – повість, яку потрібно читати насамперед батькам, а вже потім – їх дітям. Письменник знає, як можна зацікавити юного читача. Саме тому він пише про те, чим підлітки з дорослими не діляться: про проблеми в школі та в стосунках з однолітками, про несприйняття себе, про нерозділене кохання… Аби розвіяти власні сумніви щодо «такої літератури», повість і потрібно прочитати спершу дорослим.
Не так давно країну лихоманило від так званих «груп смерті», через що багато сучасних письменників зацікавилися темою підліткового суїциду. Та у Сергія Гридіна інша історія. В одному з інтерв’ю письменник розповів, що написав повість на замовлення одного 10-річного читача. Хлопець попросив написати книгу про юного самогубцю із щасливим закінченням. Спочатку це здавалося поганою ідеєю, та згодом автору захотілося описати думки і почуття людини, яка вирішила звести рахунки з життям. Коли ж гра «Сині кити» набула популярності, письменник вирішив, що час для книги настав, і надіслав повість у видавництво.
У центрі сюжетної лінії твору постає звичайний підліток Роман – дитина з благополучної родини, яка через непорозуміння у школі та вдома вирішила вдатися до суїциду, вступивши до однієї з віртуальних «груп смерті».
Починаючи читати онлайн цю глибоку й вражаючу книгу, відразу розумієш її ключову ідею: автор змальовує два окремі, паралельні світи: світ підлітків і дорослих. Як часто ми бачимо, ці світи не перетинаються. Може, варто порушити всі геометричні закони і спробувати піти назустріч одне одному, щоб ці прямі не лише перетиналися, а й утворити сумісну фігуру – більш міцну та яскраву? Чи дійде Роман такого висновку, коли намагатиметься покінчити із собою?
Історія, викладена на сторінках роману «І паралельні перетинаються», є надзвичайно реалістичною. Автор акцентує увагу на внутрішньому світі підлітків – їхніх переживаннях і сумнівах, страхах і стереотипах. Глибина і мудрість цієї книги полягають в неупередженому ставленні до підліткових проблем, розкриттю їхньої важливості для підростаючого покоління.
Рекомендуємо прочитати «І паралельні перетинаються» Сергія Гридіна не лише одноліткам головного героя, а й їхнім батькам, учителям для повного розуміння душевного стану школярів. Після прочитання цього відвертого роману ви дізнаєтеся, як треба спілкуватися з підлітками, замкненими у собі, недовірливими та агресивними.
Червоною ниткою крізь сюжетну лінію проходить важлива думка, що може врятувати наше суспільство: спілкування с реальності набагато важливіше, цінніше і безпечніше, ніж «віртуальна дружба» у соцмережах. Усі бажаючі знайдуть цей повчальний і пронизливий твір у нашій бібліотеці.
Коротко про сюжет повісті
Головний герой повісті Ромко Гордійчук разом із батьками переїздить із одного провінційного містечка до іншого під Києвом. Налагоджене й стабільне життя підлітка летить шкереберть. І не те щоб усе було зовсім погано…
Просто не знайшов себе в новому оточенні. Нічого особливого, та хлопець усе частіше прикидається хворим, аби «відкосити» від занять. А після однієї неприємної історії Ромко і взагалі зачиняється в кімнаті, поринаючи в віртуальний світ соціальних мереж. Не дивно, що меланхолійний настрій заводить підлітка у різні депресивні спільноти, де інші діти бавляться у смерть. Останньою краплею, як здається Романові, стає непорозуміння з батьками з приводу татуювання. Хлопець розуміє, що живуть вони, хоч і в одній квартирі, та в паралельних світах. А що буде, коли порізати руку? А якщо сильніше натиснути? Чи випити оті пігулки?
І Ромко отримує відповіді на ці та багато інших запитань. Його очікує купа корисного життєвого досвіду: знайомство зі справжнім фронтовим лікарем Іллею Степановичем, колоритним дядьком Гришею, сина якого вбили на Донбасі 2014-го, майстром татуювання Прокопом, що захоплюється віршами Ліни Костенко, шокова терапія у вигляді екскурсії до моргу, перше кохання і власна виставка художніх робіт.
Поступово із чорної безодні безнадії головний герой підноситься до сонячних вершин, до розуміння батьків, коханої дівчини і визнання суспільством – усього того, що міг втрати через свій необдуманий вчинок. Звичайно, історія, розказана Сергієм Гридіним, ідеалізована. Дорослому читачу зрозуміло, що в реальному житті все закінчується не так, як у голлівудських фільмах. Проте дітям книга здатна подарувати надію на краще, бо все в житті можна змінити, доки живий.
Корисним бонусом книги є післямова психотерапевта Алли Слотвінської, з якої розгублені юнаки та дівчата дізнаються, як потрібно діяти, коли виникають думки про самогубство.
Головний герой повісті Ромко Гордійчук разом із батьками переїздить із одного провінційного містечка до іншого під Києвом. Налагоджене й стабільне життя підлітка летить шкереберть. І не те щоб усе було зовсім погано…
Просто не знайшов себе в новому оточенні. Нічого особливого, та хлопець усе частіше прикидається хворим, аби «відкосити» від занять. А після однієї неприємної історії Ромко і взагалі зачиняється в кімнаті, поринаючи в віртуальний світ соціальних мереж. Не дивно, що меланхолійний настрій заводить підлітка у різні депресивні спільноти, де інші діти бавляться у смерть. Останньою краплею, як здається Романові, стає непорозуміння з батьками з приводу татуювання. Хлопець розуміє, що живуть вони, хоч і в одній квартирі, та в паралельних світах. А що буде, коли порізати руку? А якщо сильніше натиснути? Чи випити оті пігулки?
І Ромко отримує відповіді на ці та багато інших запитань. Його очікує купа корисного життєвого досвіду: знайомство зі справжнім фронтовим лікарем Іллею Степановичем, колоритним дядьком Гришею, сина якого вбили на Донбасі 2014-го, майстром татуювання Прокопом, що захоплюється віршами Ліни Костенко, шокова терапія у вигляді екскурсії до моргу, перше кохання і власна виставка художніх робіт.
Поступово із чорної безодні безнадії головний герой підноситься до сонячних вершин, до розуміння батьків, коханої дівчини і визнання суспільством – усього того, що міг втрати через свій необдуманий вчинок. Звичайно, історія, розказана Сергієм Гридіним, ідеалізована. Дорослому читачу зрозуміло, що в реальному житті все закінчується не так, як у голлівудських фільмах. Проте дітям книга здатна подарувати надію на краще, бо все в житті можна змінити, доки живий.
Корисним бонусом книги є післямова психотерапевта Алли Слотвінської, з якої розгублені юнаки та дівчата дізнаються, як потрібно діяти, коли виникають думки про самогубство.
Уривок з книги
Відгуки на книгу
Вже не діти, але ще не дорослі
Тема суіциду серед підлітків достатньо популярна нині, особливо після піку популярності різних груп смерті типу "Синій кит" і т.д. От і Сергій Гридін вирішив не обходити дану тему стороною. "І паралелі перетинаються" - маленька книга про світ дорослих та світ підлітків. І часто ці два світи проходять паралельно, не перетинаючись. От і в головного героя Романа так. Ззовні це цілком нормальний хлопець, який живе в хорошій сім*ї, непогано навчається і ніколи не робить нічого протизаконного і поганого. Але серед усього цього примарного благополуччя хлопець відчуває себе одиноким і не зрозумілим, а неприємна подія в школі про яку соромно сказати батькам ще більще вгонить юнака в депресію. І як знахідка оті суіцидальні групи в вк, що ласкаво нашіптують дитині про те, що там, в іншому житті йому буде краще. Книга Гридіна написана досить простою мовою, в чомусь вона навіть примітивна, але мені сподобалася. Коли ми виростаємо, то чомусь забуваємо про те, що колись були дітьми і що нам теж щось боліло таке, що в дорослому віці видається дріб*язковим і незначним. Параленьні світи дітей і дорослих мають перетинатися, щоб і діти росли щасливими і дорослі були такими ж. Раджу до прочитання і батькам, і тим, хто тільки планує ними стати, і, звичайно ж, дітям.
https://www.livelib.ru/book/1002697181-i-paralelni-peretinayutsya-sergij-gridin
Тема суіциду серед підлітків достатньо популярна нині, особливо після піку популярності різних груп смерті типу "Синій кит" і т.д. От і Сергій Гридін вирішив не обходити дану тему стороною. "І паралелі перетинаються" - маленька книга про світ дорослих та світ підлітків. І часто ці два світи проходять паралельно, не перетинаючись. От і в головного героя Романа так. Ззовні це цілком нормальний хлопець, який живе в хорошій сім*ї, непогано навчається і ніколи не робить нічого протизаконного і поганого. Але серед усього цього примарного благополуччя хлопець відчуває себе одиноким і не зрозумілим, а неприємна подія в школі про яку соромно сказати батькам ще більще вгонить юнака в депресію. І як знахідка оті суіцидальні групи в вк, що ласкаво нашіптують дитині про те, що там, в іншому житті йому буде краще. Книга Гридіна написана досить простою мовою, в чомусь вона навіть примітивна, але мені сподобалася. Коли ми виростаємо, то чомусь забуваємо про те, що колись були дітьми і що нам теж щось боліло таке, що в дорослому віці видається дріб*язковим і незначним. Параленьні світи дітей і дорослих мають перетинатися, щоб і діти росли щасливими і дорослі були такими ж. Раджу до прочитання і батькам, і тим, хто тільки планує ними стати, і, звичайно ж, дітям.
https://www.livelib.ru/book/1002697181-i-paralelni-peretinayutsya-sergij-gridin
Уся ця нещодавня лихоманка із «групами смерті» була надто гарячою, щоб письменники, які пишуть для підлітків, її оминули. Тож не дивно, що до цього Форуму видавців готуються аж дві новинки, у яких зачепається тема юнацьких самогубств і ролі у них соцмереж. Про другу з них я розповім трохи пізніше, а зараз представлю свіжак від Сергія Гридіна і Видавництва Старого Лева — коротеньку повість з корисним бонусом «І паралельні перетинаються», яка от-от вийде друком.
Коли Роман переїхав з батьками в нове місто,він так і не став своїм у новому класі. Стосунки з однокласниками коливаються від холодного ігнору до дошкульних насмішок. Тому хлопець все частіш намагається «відкосити» від школи, прикинувшись хворим. А після одного неприємного конфузу взагалі воліє не виходити з дому і навіть з кімнати, натомість збавлябчи час у різних пабліках і групах «Вконтакте». Цілком логічно, що поганий настрій і меланхолія приводять його у різні депресові спільноти. І там, начитавшись постів і коментарів підлітків, які бавляться у суїцид, Рома після чергової сварки з батьками (вони гостро зреагували на його бажання набити собі тату) вирішує спробувати і собі. Ним керує радше цікавіть, ніж бажання назавжди покінчити з життям, — типу, а що буде, якщо проведу лезом по руці? А якщо сильніше? А що як вип’ю усі ці таблетки — вони потім за мною будуть плакати?
Відповіді на ці питання Рома отримає. На нього взагалі чекає ще багато важливого досвіду і знайомств із цікавими людьми — з патологоанатомом, наприклад. І багато роздумів про те, що взагалі штовхає молодь на такі радикальні кроки і як із цим впоратися. Колоритні персонажі — батько загиблого «АТОшника», лікар, який десятки життів на Сході врятував, татуювальник із томиком віршів Ліни Костенко — дають кожн свої відповіді на питання про сенс життя і про сенс смерті. У Роми буде шанс знайти власну. А крім цього, врятувати когось від фатальної помилки.
Від чорної меланхолії ми разом з героєм підіймаємося до сонячних, радісних днів. До того всього, що він міг би втратити — кохання,підтримка батьків, творчість, успіх і визнання. Трохи ідеалізована, трохи підфарбована картинка (будем чесними, в реальному житті все далеко не завжди так хеппі-ендово закінчується).Але вона вселяє надію.
Проблемою підліткової моди на самогубства переймаються не тільки українські автори. Стівен Кінг у завершальній частині трилогії про містера Мерседеса «Кінець зміни» не лише багато уваги приділяє цій темі, а й просто у тексті подає реальний, робочий номер телефону спеціальної лінії довіри для запобігання самогубствам. «От якби і для українських читачів такий хід зробили», — думала я, читаючи цей текст. Власне, у повісті «І паралельні перетинаються» це таки втілили. Бонусом до художнього тексту стала післямова психотерапевтки Алли Слотвінської, яка дає фахові поради – що робити, коли тебе обсіли чорні думки про самогубство. А ще тут можна знайти номер телефону цілодобової всеукраїнської лінії довіри, на який можна подзвонити, коли стає особливо зле, і отримати допомогу.
https://www.goodreads.com/book/show/36222868
Коли Роман переїхав з батьками в нове місто,він так і не став своїм у новому класі. Стосунки з однокласниками коливаються від холодного ігнору до дошкульних насмішок. Тому хлопець все частіш намагається «відкосити» від школи, прикинувшись хворим. А після одного неприємного конфузу взагалі воліє не виходити з дому і навіть з кімнати, натомість збавлябчи час у різних пабліках і групах «Вконтакте». Цілком логічно, що поганий настрій і меланхолія приводять його у різні депресові спільноти. І там, начитавшись постів і коментарів підлітків, які бавляться у суїцид, Рома після чергової сварки з батьками (вони гостро зреагували на його бажання набити собі тату) вирішує спробувати і собі. Ним керує радше цікавіть, ніж бажання назавжди покінчити з життям, — типу, а що буде, якщо проведу лезом по руці? А якщо сильніше? А що як вип’ю усі ці таблетки — вони потім за мною будуть плакати?
Відповіді на ці питання Рома отримає. На нього взагалі чекає ще багато важливого досвіду і знайомств із цікавими людьми — з патологоанатомом, наприклад. І багато роздумів про те, що взагалі штовхає молодь на такі радикальні кроки і як із цим впоратися. Колоритні персонажі — батько загиблого «АТОшника», лікар, який десятки життів на Сході врятував, татуювальник із томиком віршів Ліни Костенко — дають кожн свої відповіді на питання про сенс життя і про сенс смерті. У Роми буде шанс знайти власну. А крім цього, врятувати когось від фатальної помилки.
Від чорної меланхолії ми разом з героєм підіймаємося до сонячних, радісних днів. До того всього, що він міг би втратити — кохання,підтримка батьків, творчість, успіх і визнання. Трохи ідеалізована, трохи підфарбована картинка (будем чесними, в реальному житті все далеко не завжди так хеппі-ендово закінчується).Але вона вселяє надію.
Проблемою підліткової моди на самогубства переймаються не тільки українські автори. Стівен Кінг у завершальній частині трилогії про містера Мерседеса «Кінець зміни» не лише багато уваги приділяє цій темі, а й просто у тексті подає реальний, робочий номер телефону спеціальної лінії довіри для запобігання самогубствам. «От якби і для українських читачів такий хід зробили», — думала я, читаючи цей текст. Власне, у повісті «І паралельні перетинаються» це таки втілили. Бонусом до художнього тексту стала післямова психотерапевтки Алли Слотвінської, яка дає фахові поради – що робити, коли тебе обсіли чорні думки про самогубство. А ще тут можна знайти номер телефону цілодобової всеукраїнської лінії довіри, на який можна подзвонити, коли стає особливо зле, і отримати допомогу.
https://www.goodreads.com/book/show/36222868
Іноді я думаю: можливо, підліткова противність існує ще й для того, щоб розвіяти мімішність любого дитятка і нам було легше його відпускати? Адже, легко любити слухняну, ввічливу, одягнену у те, що ти йому купив на власний розсуд дитинку. А спробуйте бути такими самими милими до колюки, яка може вбити вас поглядом за те, що поцікавитесь її справами; приносити замість вже звичних 8,9,10, у кращому випадку 4,5,6 і волосся відрощує на літо (дякувати, хоч слухається і миє його частіше).
Дуже просто, якщо не докладатимеш зусиль, швидко перестати знаходити спільні теми для розмов із своїм підлітком. Ще простіше, почати сприймати його, як дорослого і чекати дорослих рішень, у той час, як він досі лише розгублена і загублена дитина. Раз-два і ви в паралельних світах, які... за версією автора книги, таки можуть перетинатися
У Романа немає аж таких великих проблем у житті, через які, ми звикли чекати від людей спроби самогубства. Вчиться гарно і без зусиль, не аутсайдер у класі, хоча і не має близьких друзів; сім’я повна і батьки його люблять; нещасне кохання теж відсутнє. Але. Переїзд у нове місто, все більша заклопотаність батьків власними справами; відповідні фото та пісні у групах вКонтакте + дрібний прикрий випадок у школі й маємо дитину, що наковталася пігулок Ще добу тому він думав про таке: "Як можна заподіяти собі шкоди?!!! От, дурні". А тут...
Хлопцю щастить мати навколо себе небайдужих люблячих людей і потрапити до рук Лікаря та Людини.
Я не підліток і не маю жодноі спеціальної освіти, щоб розуміти, як подібне сприймається ними, але для мене книга світла і життєствердна. Сконцентроване в ній все навколо ЖИТТЯ і не навпаки. Ти живеш, а значить точно маєш якесь призначення. Тебе вже люблять. Тебе ще полюблять. Тобі ще стільки належить побачити та дізнатися на цій Землі!
https://kashalot.com/club/post-16288977/
Дуже просто, якщо не докладатимеш зусиль, швидко перестати знаходити спільні теми для розмов із своїм підлітком. Ще простіше, почати сприймати його, як дорослого і чекати дорослих рішень, у той час, як він досі лише розгублена і загублена дитина. Раз-два і ви в паралельних світах, які... за версією автора книги, таки можуть перетинатися
У Романа немає аж таких великих проблем у житті, через які, ми звикли чекати від людей спроби самогубства. Вчиться гарно і без зусиль, не аутсайдер у класі, хоча і не має близьких друзів; сім’я повна і батьки його люблять; нещасне кохання теж відсутнє. Але. Переїзд у нове місто, все більша заклопотаність батьків власними справами; відповідні фото та пісні у групах вКонтакте + дрібний прикрий випадок у школі й маємо дитину, що наковталася пігулок Ще добу тому він думав про таке: "Як можна заподіяти собі шкоди?!!! От, дурні". А тут...
Хлопцю щастить мати навколо себе небайдужих люблячих людей і потрапити до рук Лікаря та Людини.
Я не підліток і не маю жодноі спеціальної освіти, щоб розуміти, як подібне сприймається ними, але для мене книга світла і життєствердна. Сконцентроване в ній все навколо ЖИТТЯ і не навпаки. Ти живеш, а значить точно маєш якесь призначення. Тебе вже люблять. Тебе ще полюблять. Тобі ще стільки належить побачити та дізнатися на цій Землі!
https://kashalot.com/club/post-16288977/
Денис Нужний, учень 5 класу ліцею природничо-наукового навчання м. Жовті Води, Дніпропетровської обл. радить прочитати:
«Я дуже люблю читати. Останнім часом мені трапляються книги про життя підлітків. Найкраща з них – книжка Сергія Гридіна «І паралельні перетинаються».
Спочатку я думав, що це доросла книга з дорослими проблемами. Але, коли почав читати, виявилося, що у ній розповідається про життя хлопця не набагато старшого за мене. Я переконався, що ця історія зацікавить як дітей, так і їх батьків. Важко повірити, що підлітки, у яких усе життя іще попереду, думають про такі речі як суїцид. Адже вони не розуміють, що пішовши із життя, не вирішать своїх проблем. Діти навіть не усвідомлюють, що після смерті вони залишать своїх згорьованих рідних і друзів. Смерть – це не круто, як вважають блогери на сайтах, що радять покінчити із життям самогубством.
Ромкові – героєві книжки, який мало не помер, використовуючи поради сайтів, таких як «Синій кит», дуже пощастило. Він зустрів справжніх мудрих друзів: майстра татуажу, за дивною зовнішністю якого ховався добрий, чуйний друг, готовий допомогти, та лікаря-терапевта, який пережив воєнні будні та намагається боротися з підлітковим суїцидом разом із товаришем лікарем-психіатром. Один пояснив хлопцеві усі недоліки підліткового татуажу. А інший, щоб пояснити Ромкові, що померти – це страшно, відвів хлопця у морг. Від побаченого той зомлів. Це було ніби шоковою терапією для нього. Рома поклявся, що ніколи не буде думати про суїцид. Старші товариші розважливо пояснили Ромі, здавалося б давно зрозумілі речі: поважати думку старших, радіти кожному дню життя, не зважати на незначні негаразди з однолітками.
У мене в житті теж були ситуації, коли я сварився з батьками та друзями – це жахливо! Але я знаю, що, незважаючи на непорозуміння, батьки мене люблять. А з друзями ми швидко миримося.
Але найкраще, що Ромці довелося пережити у цій історії – це перше кохання. У лікарні він зустрів доволі мовчазну та відлюдькувату дівчину Настю. Вона ледве не розпрощалася із життям, стрибнувши із п’ятого поверху. На щастя дівчина вижила, але зламала ногу. Настя це зробила, бо її образив хлопець. Лікар попросив Рому допомогти дівчині морально. За першою спробою нічого не вийшло. Але після декількох спроб своїми віршами хлопець зворушив її.
Нарешті Настю виписали. А потім і Ромку. Він пішов на своє улюблене місце – білий міст. Під мостом стояли лікар і майстер. Вони сказали, що на хлопця чекає сюрприз. Підліток піднявся, а там сиділа Настя. Він сів біля неї, а вона притулилася до нього. Нарешті двоє різних людей знайшли своє справжнє кохання!
Я дуже люблю хепі-енди в таких історіях. Дуже дякую Сергію Гридіну за таку чудову книжку. Вона розповідає нам скільки прекрасного в нашому житті і про те, що життя – то найвища цінність, яку нам дав Бог.
Почитати книжку С. Гридіна «І паралельні перетинаються» мені порадила моя мама після того, як прочитала сама. А моя мама працює бібліотекарем, тож кому, як не їй знати, що мені краще читати! smiley».
http://www.chl.kiev.ua/key/Books/ShowBook/614
«Я дуже люблю читати. Останнім часом мені трапляються книги про життя підлітків. Найкраща з них – книжка Сергія Гридіна «І паралельні перетинаються».
Спочатку я думав, що це доросла книга з дорослими проблемами. Але, коли почав читати, виявилося, що у ній розповідається про життя хлопця не набагато старшого за мене. Я переконався, що ця історія зацікавить як дітей, так і їх батьків. Важко повірити, що підлітки, у яких усе життя іще попереду, думають про такі речі як суїцид. Адже вони не розуміють, що пішовши із життя, не вирішать своїх проблем. Діти навіть не усвідомлюють, що після смерті вони залишать своїх згорьованих рідних і друзів. Смерть – це не круто, як вважають блогери на сайтах, що радять покінчити із життям самогубством.
Ромкові – героєві книжки, який мало не помер, використовуючи поради сайтів, таких як «Синій кит», дуже пощастило. Він зустрів справжніх мудрих друзів: майстра татуажу, за дивною зовнішністю якого ховався добрий, чуйний друг, готовий допомогти, та лікаря-терапевта, який пережив воєнні будні та намагається боротися з підлітковим суїцидом разом із товаришем лікарем-психіатром. Один пояснив хлопцеві усі недоліки підліткового татуажу. А інший, щоб пояснити Ромкові, що померти – це страшно, відвів хлопця у морг. Від побаченого той зомлів. Це було ніби шоковою терапією для нього. Рома поклявся, що ніколи не буде думати про суїцид. Старші товариші розважливо пояснили Ромі, здавалося б давно зрозумілі речі: поважати думку старших, радіти кожному дню життя, не зважати на незначні негаразди з однолітками.
У мене в житті теж були ситуації, коли я сварився з батьками та друзями – це жахливо! Але я знаю, що, незважаючи на непорозуміння, батьки мене люблять. А з друзями ми швидко миримося.
Але найкраще, що Ромці довелося пережити у цій історії – це перше кохання. У лікарні він зустрів доволі мовчазну та відлюдькувату дівчину Настю. Вона ледве не розпрощалася із життям, стрибнувши із п’ятого поверху. На щастя дівчина вижила, але зламала ногу. Настя це зробила, бо її образив хлопець. Лікар попросив Рому допомогти дівчині морально. За першою спробою нічого не вийшло. Але після декількох спроб своїми віршами хлопець зворушив її.
Нарешті Настю виписали. А потім і Ромку. Він пішов на своє улюблене місце – білий міст. Під мостом стояли лікар і майстер. Вони сказали, що на хлопця чекає сюрприз. Підліток піднявся, а там сиділа Настя. Він сів біля неї, а вона притулилася до нього. Нарешті двоє різних людей знайшли своє справжнє кохання!
Я дуже люблю хепі-енди в таких історіях. Дуже дякую Сергію Гридіну за таку чудову книжку. Вона розповідає нам скільки прекрасного в нашому житті і про те, що життя – то найвища цінність, яку нам дав Бог.
Почитати книжку С. Гридіна «І паралельні перетинаються» мені порадила моя мама після того, як прочитала сама. А моя мама працює бібліотекарем, тож кому, як не їй знати, що мені краще читати! smiley».
http://www.chl.kiev.ua/key/Books/ShowBook/614
Проблему суїцидальної поведінки підлітків, спровокованої непорозуміннями, самотністю і впливом «груп смерті» у соцмережах, Сергій Гридін розкриває у новій повісті «І паралельні перетинаються».
Ставлення до подібних текстів неоднозначне. Дехто вважає, що у адресованій юним читачам літературі не слід писати про негативні явища, які мають місце у підлітковому середовищі. Але насправді, такі твори вкрай необхідні не тільки як репрезентанти підліткового світу, а й як превентивний емоційний досвід. Все ж залежить від того, як про це пише письменник, які акценти і яку точку зору обирає.
Роману, головному героєві повісті Сергія Гридіна, у новому місті й у новій школі так і не вдалося знайти друзів. Підліток хоче здійснити самогубство, бо вважає, що батьки не розуміють його, однокласники насміхаються. Переглянувши коментарі учасників «груп смерті» у соцмережі, його думка про суїцид стає нав’язливішою, а самогубство – єдино правильним вирішенням усіх своїх проблем. Він згадує, як ховали сусіда Петра, що наклав на себе руки, людський осуд його вчинку. Юнацьке бажання випробувати себе на мужність спонукає спробувати ножем перерізати собі вени. Щоб реалізувати задумане, хлопець обирає інший спосіб – випиває надмірну кількість різних пігулок. Романа, звичайно, рятують. Всю абсурдність своїх егоїстичних думок і вчинку він по-справжньому усвідомлює тільки після «уроку» лікаря у морзі. Побачене там шокує і змушує думати по-іншому не тільки персонажа, а й читачів. Романові соромно за свою спробу самогубства перед батьками і перед собою. Має рацію дядько Гриша: «Таке вирішення проблеми – воно для слабаків!» [C. 72].
Центральну тему твору підсилює образ Насті, яка теж опинилась у лікарні після невдалої спроби самогубства. Нерозділене кохання чи зрада, на думку дівчини, те, після чого немає життя. Але це не так. І в цьому переконує подальший сюжет книги. Нікому не вдається «достукатися» до дівчини і тоді Роман отримує від лікаря доручення: спробувати поговорити з нею і переконати, що життя – цінність. Хлопець виконав цю місію.
Дуже добре прописано у книзі роль і вплив соцмереж на психіку підлітків. Роман аналізує фотографії і пости Насті, читає її записи про те, як вона називає себе метеликом і хоче «піти в нікуди» [С. 111]. Як змінюються її емоції і втрачається сенс після зради хлопця. Ці статуси говорять про стан власників акаунтів дуже багато («Ми сумні підлітки зі щасливими обличчями та порожніми душами», «Мені так мало років, але вже є, що згадати і кого забути» [C. 110]). Та й сам Роман зважився на самогубство після того, як начитався роздумів інших, прослухав низку пісень суїцидального характеру.
Я впевнена, що якби ця книга потрапила до рук дитини, яка думає про самогубство, то вона б ніколи його не вчинила. У книзі показано, що усі проблеми можна вирішити, навіть «паралельні перетинаються». На жаль, смерть – це те, що не можна виправити уже ніколи. Приклад-модель, чужий досвід іноді має більшу вагу, ніж будь які переконання дорослих.
Непорозуміння з батьками у цій повісті – продовження проблемної лінії, актуалізованої Сергієм Гридіним у повістях «Не такий», «Незрозумілі», «Не-Ангел». Символом конфлікту поколінь у цьому творі виступають два паралельні світи, які існують окремо один від одного, як паралельні у математиці. Знаковими є два топоси-спогади, які часто зринають у снах і в уяві хлопця: залізнична колія і шосе, розділені мостом. «І снився йому міст. Колись, років чотири тому, в минулому, майже щасливому житті, любов Ромко сидіти під мостом. Було у нього таке таємне місце. Неподалік, зразу за містечком. Знизу проходила залізниця, а над нею міцно влігся на опорах автомобільний міст. От саме під тим мостом і обдумував Роман найважливіші життєві запитання та знаходив вирішення своїх хлопчачих проблем. <…> Уявлялось, що залізниця знизу і дорога згори – це два паралельні світи, які ніколи не перетинаються. А він, Ромко, застряг між тими світами. Хоч може потрапити в будь-який!» [С. 23-24]. Згодом у снах зринуть і образи батьків, які перебувають на мості в одному вимірі, а він сидить на колії і просить про допомогу у іншій просторовій площині. Художні деталі підкреслюють межовість зображених світів, додають глибини символічному, підтекстовому рівні твору, пояснюють його назву.
Сергій Гридін дуже допре прописує стосунки хлопця з батьками. Використовуючи ретроспективні елементи, повертає читача у раннє дитинство героя, коли і мама і тато гралися з ним, завжди були поруч. Сентиментів додає спогад, як вони з мамою «вирощували котиків» з гілочок, а батько «колись закопував у тарілці з манною кашею скарб» [С. 55]. Все змінилося, коли він виріс.
Іноді нам здається, що чим більша дитина, тим менше уваги дорослих потребує. Але це не так. Тому ця книга і для батьків, бо здатна навчити бути уважними до дітей, бачити їх за власними клопотами, відчувати внутрішній стан, підтримувати і любити, давати можливість самореалізуватися. Образ Прокопа з татуювального салону, з яким так легко було спілкуватися Романові – доказ того, що підліткам потрібен старший друг – авторитет і цю функцію найперше повинні виконувати батько чи мати. Останнім часом підліток мало спілкувався з батьком, «зрідка якісь розмови на загальні теми, іноді стандартні запитання про школу» [С. 26]. Майстер із тату-салону Прокоп, лікар Ілля Степанович – носії маскулінності, яка формується в Романові і якої він так потребує. Уже при першій зустрічі з Прокопом «Ромко несподівано відчув, ніби знає він цього кремезного, розмальованого татуюваннями, схожого на якогось пірата зі старих фільмів чоловіка не годину, а все своє життя. І приємно було, що на плечі лежить міцна чоловіча рука. Він вже давно забув, коли так близько сидів поруч із татом. Хіба що за столом під час сніданку. А от з проявами уваги не склалося! Все у того часу не вистачає. Працює!» [С. 42]. Прокоп стає другом, який підштовхує Романа до відвертої розмови з батьками щодо татуювання. Тато, звичайно, не захотів про це навіть слухати, але після невдалої синової спроби самогубства, сам пішов до Прокопа і відверта розмова із сином таки відбувається. «Маму з собою не брав. Хотів, як чоловік з чоловіком спочатку поговорити. І якщо чесно, то дуже боявся», – зізнався Романові батько. Хлопцеві на душі стало легко. «Боявся докорів і нерозуміння. Знову згадував про паралельні світи і неможливість їх перетину. Чомусь все змінилося після вчорашньої розмови з Олексою (психотерапевтом – К. Т.) та шокотерапії від Іллі Степановича»[С. 94]. І батько із сином порозумілися. От вміє С. Гридін виписувати оці сцени «як чоловік з чоловіком»!
Насправді письменник випередив час. Рукопис цієї повісті читала задовго до того, як суспільство почало бити на сполох стосовно популярності у соцмережі групи «Синій кит». Ця проблема існувала давно. І про це потрібно писати, говорити з дітьми. Ми не можемо заборонити дітям гаджети чи заблокувати всі сайти, які вони переглядають, але ми можемо навчити їх критично мислити і критично сприймати інформацію, запропонувати ефективну альтернативу і формувати чітку життєву позицію, загальнолюдські та морально-етичні цінності, впевненість, право завжди бути собою, навчити шукати компроміс і вихід з будь-якої ситуації. І в цьому може допомогти вчасно і правильно підібрана книга, відверта розмова і здатність чути один одного. Про це йдеться і у вміщеному у книзі післяслові психотерапевта.
Роман переосмислює свої вчинки і знаходить себе у малюванні. Відшукує у соцмережі акаунт Насті й щодня надсилає вірша й малюнок. Один із них – символічний: дівчина з розкинутими, наче крила, руками стоїть на мосту, а під ним – колія. Цей малюнок – художня деталь, яка увиразнює концептуальну ідею твору. Паралельні світи таки перетинаються: порозуміння з батьками можна досягти, якщо перейматися проблемами один одного, а порятувати чиєсь життя – якщо вчасно запропонувати підтримку і додати віри, що треба жити. Під мостом малий Роман любив ховатися і залишатися на самоті зі своїми думками, під мостом він рятує Настю.
Серед інших персонажів твору однозначно позитивним є образ лікаря Іллі Степановича Куціва – мудрого фахівця і шанованої людини. Побіжно розказана його історія, досвід перебування в АТО і рятування поранених. Образи відважних захисників стають типовою ознакою сучасної підліткової прози, хоч часто не є головними чи зображені дуже скупо, викликають повагу і захоплення, вражають людяністю, добротою і відданістю своїй справі.
Автор штрихами торкається складних суспільних проблем, людських взаємин, національно-патріотичних переконань, внутрішнього світла і чорноти людської душі. І у цій повісті не зраджує С. Гридін свого улюбленого прийому поетики тексту: деталізації в описі дій персонажа, інтер’єру чи дійсності, яка оточує героя тут і зараз.
Повість «І паралельні перетинаються» виконує превентивну функцію. Історії Романа і Насті – свідчення того, що немає таких проблем, через які варто вдаватися до суїциду. Адже те, що сьогодні здається трагедією, вже завтра можна виправити, змінити, пережити. У таких випадках лікує час, а рятує небайдужість один до одного.
http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2017/12/14/075019.html
Ставлення до подібних текстів неоднозначне. Дехто вважає, що у адресованій юним читачам літературі не слід писати про негативні явища, які мають місце у підлітковому середовищі. Але насправді, такі твори вкрай необхідні не тільки як репрезентанти підліткового світу, а й як превентивний емоційний досвід. Все ж залежить від того, як про це пише письменник, які акценти і яку точку зору обирає.
Роману, головному героєві повісті Сергія Гридіна, у новому місті й у новій школі так і не вдалося знайти друзів. Підліток хоче здійснити самогубство, бо вважає, що батьки не розуміють його, однокласники насміхаються. Переглянувши коментарі учасників «груп смерті» у соцмережі, його думка про суїцид стає нав’язливішою, а самогубство – єдино правильним вирішенням усіх своїх проблем. Він згадує, як ховали сусіда Петра, що наклав на себе руки, людський осуд його вчинку. Юнацьке бажання випробувати себе на мужність спонукає спробувати ножем перерізати собі вени. Щоб реалізувати задумане, хлопець обирає інший спосіб – випиває надмірну кількість різних пігулок. Романа, звичайно, рятують. Всю абсурдність своїх егоїстичних думок і вчинку він по-справжньому усвідомлює тільки після «уроку» лікаря у морзі. Побачене там шокує і змушує думати по-іншому не тільки персонажа, а й читачів. Романові соромно за свою спробу самогубства перед батьками і перед собою. Має рацію дядько Гриша: «Таке вирішення проблеми – воно для слабаків!» [C. 72].
Центральну тему твору підсилює образ Насті, яка теж опинилась у лікарні після невдалої спроби самогубства. Нерозділене кохання чи зрада, на думку дівчини, те, після чого немає життя. Але це не так. І в цьому переконує подальший сюжет книги. Нікому не вдається «достукатися» до дівчини і тоді Роман отримує від лікаря доручення: спробувати поговорити з нею і переконати, що життя – цінність. Хлопець виконав цю місію.
Дуже добре прописано у книзі роль і вплив соцмереж на психіку підлітків. Роман аналізує фотографії і пости Насті, читає її записи про те, як вона називає себе метеликом і хоче «піти в нікуди» [С. 111]. Як змінюються її емоції і втрачається сенс після зради хлопця. Ці статуси говорять про стан власників акаунтів дуже багато («Ми сумні підлітки зі щасливими обличчями та порожніми душами», «Мені так мало років, але вже є, що згадати і кого забути» [C. 110]). Та й сам Роман зважився на самогубство після того, як начитався роздумів інших, прослухав низку пісень суїцидального характеру.
Я впевнена, що якби ця книга потрапила до рук дитини, яка думає про самогубство, то вона б ніколи його не вчинила. У книзі показано, що усі проблеми можна вирішити, навіть «паралельні перетинаються». На жаль, смерть – це те, що не можна виправити уже ніколи. Приклад-модель, чужий досвід іноді має більшу вагу, ніж будь які переконання дорослих.
Непорозуміння з батьками у цій повісті – продовження проблемної лінії, актуалізованої Сергієм Гридіним у повістях «Не такий», «Незрозумілі», «Не-Ангел». Символом конфлікту поколінь у цьому творі виступають два паралельні світи, які існують окремо один від одного, як паралельні у математиці. Знаковими є два топоси-спогади, які часто зринають у снах і в уяві хлопця: залізнична колія і шосе, розділені мостом. «І снився йому міст. Колись, років чотири тому, в минулому, майже щасливому житті, любов Ромко сидіти під мостом. Було у нього таке таємне місце. Неподалік, зразу за містечком. Знизу проходила залізниця, а над нею міцно влігся на опорах автомобільний міст. От саме під тим мостом і обдумував Роман найважливіші життєві запитання та знаходив вирішення своїх хлопчачих проблем. <…> Уявлялось, що залізниця знизу і дорога згори – це два паралельні світи, які ніколи не перетинаються. А він, Ромко, застряг між тими світами. Хоч може потрапити в будь-який!» [С. 23-24]. Згодом у снах зринуть і образи батьків, які перебувають на мості в одному вимірі, а він сидить на колії і просить про допомогу у іншій просторовій площині. Художні деталі підкреслюють межовість зображених світів, додають глибини символічному, підтекстовому рівні твору, пояснюють його назву.
Сергій Гридін дуже допре прописує стосунки хлопця з батьками. Використовуючи ретроспективні елементи, повертає читача у раннє дитинство героя, коли і мама і тато гралися з ним, завжди були поруч. Сентиментів додає спогад, як вони з мамою «вирощували котиків» з гілочок, а батько «колись закопував у тарілці з манною кашею скарб» [С. 55]. Все змінилося, коли він виріс.
Іноді нам здається, що чим більша дитина, тим менше уваги дорослих потребує. Але це не так. Тому ця книга і для батьків, бо здатна навчити бути уважними до дітей, бачити їх за власними клопотами, відчувати внутрішній стан, підтримувати і любити, давати можливість самореалізуватися. Образ Прокопа з татуювального салону, з яким так легко було спілкуватися Романові – доказ того, що підліткам потрібен старший друг – авторитет і цю функцію найперше повинні виконувати батько чи мати. Останнім часом підліток мало спілкувався з батьком, «зрідка якісь розмови на загальні теми, іноді стандартні запитання про школу» [С. 26]. Майстер із тату-салону Прокоп, лікар Ілля Степанович – носії маскулінності, яка формується в Романові і якої він так потребує. Уже при першій зустрічі з Прокопом «Ромко несподівано відчув, ніби знає він цього кремезного, розмальованого татуюваннями, схожого на якогось пірата зі старих фільмів чоловіка не годину, а все своє життя. І приємно було, що на плечі лежить міцна чоловіча рука. Він вже давно забув, коли так близько сидів поруч із татом. Хіба що за столом під час сніданку. А от з проявами уваги не склалося! Все у того часу не вистачає. Працює!» [С. 42]. Прокоп стає другом, який підштовхує Романа до відвертої розмови з батьками щодо татуювання. Тато, звичайно, не захотів про це навіть слухати, але після невдалої синової спроби самогубства, сам пішов до Прокопа і відверта розмова із сином таки відбувається. «Маму з собою не брав. Хотів, як чоловік з чоловіком спочатку поговорити. І якщо чесно, то дуже боявся», – зізнався Романові батько. Хлопцеві на душі стало легко. «Боявся докорів і нерозуміння. Знову згадував про паралельні світи і неможливість їх перетину. Чомусь все змінилося після вчорашньої розмови з Олексою (психотерапевтом – К. Т.) та шокотерапії від Іллі Степановича»[С. 94]. І батько із сином порозумілися. От вміє С. Гридін виписувати оці сцени «як чоловік з чоловіком»!
Насправді письменник випередив час. Рукопис цієї повісті читала задовго до того, як суспільство почало бити на сполох стосовно популярності у соцмережі групи «Синій кит». Ця проблема існувала давно. І про це потрібно писати, говорити з дітьми. Ми не можемо заборонити дітям гаджети чи заблокувати всі сайти, які вони переглядають, але ми можемо навчити їх критично мислити і критично сприймати інформацію, запропонувати ефективну альтернативу і формувати чітку життєву позицію, загальнолюдські та морально-етичні цінності, впевненість, право завжди бути собою, навчити шукати компроміс і вихід з будь-якої ситуації. І в цьому може допомогти вчасно і правильно підібрана книга, відверта розмова і здатність чути один одного. Про це йдеться і у вміщеному у книзі післяслові психотерапевта.
Роман переосмислює свої вчинки і знаходить себе у малюванні. Відшукує у соцмережі акаунт Насті й щодня надсилає вірша й малюнок. Один із них – символічний: дівчина з розкинутими, наче крила, руками стоїть на мосту, а під ним – колія. Цей малюнок – художня деталь, яка увиразнює концептуальну ідею твору. Паралельні світи таки перетинаються: порозуміння з батьками можна досягти, якщо перейматися проблемами один одного, а порятувати чиєсь життя – якщо вчасно запропонувати підтримку і додати віри, що треба жити. Під мостом малий Роман любив ховатися і залишатися на самоті зі своїми думками, під мостом він рятує Настю.
Серед інших персонажів твору однозначно позитивним є образ лікаря Іллі Степановича Куціва – мудрого фахівця і шанованої людини. Побіжно розказана його історія, досвід перебування в АТО і рятування поранених. Образи відважних захисників стають типовою ознакою сучасної підліткової прози, хоч часто не є головними чи зображені дуже скупо, викликають повагу і захоплення, вражають людяністю, добротою і відданістю своїй справі.
Автор штрихами торкається складних суспільних проблем, людських взаємин, національно-патріотичних переконань, внутрішнього світла і чорноти людської душі. І у цій повісті не зраджує С. Гридін свого улюбленого прийому поетики тексту: деталізації в описі дій персонажа, інтер’єру чи дійсності, яка оточує героя тут і зараз.
Повість «І паралельні перетинаються» виконує превентивну функцію. Історії Романа і Насті – свідчення того, що немає таких проблем, через які варто вдаватися до суїциду. Адже те, що сьогодні здається трагедією, вже завтра можна виправити, змінити, пережити. У таких випадках лікує час, а рятує небайдужість один до одного.
http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2017/12/14/075019.html
Як же добре, що життя - не математика. І закони цієї точної науки в житті можуть змінюватись. . Це не перша книга автора, яку я прочитала. І точно можу сказати - Сергій Гридін дуже тонко відчуває юнацьку душу. Він говорить простими реченнями про складне, важливе, актуальне. Таке враження, що автор або сам недавно вийшов з юнацького віку, або йому хтось підказує - як воно...бути підлітком. Які при цьому вирують емоції, які хвилювання і страхи переслідують, які проблеми здаються невирішеними і як можна "вирулити" з життєвих халеп. . Страшно усвідомлювати, але зараз у багатьох сім'ях діти з батьками дійсно живуть у паралельних світах. З виду ніби нормальні, хороші родини, але чогось бракує. І ні, не грошей, а батьківської уваги і тепла, елементарного спілкування. . До чого можуть привести непорозуміння з батьками і неприємності в школі? Що лишається робити, коли тобі здається, що тебе ніхто не розуміє і ти відчуваєш себе самотнім? Чомусь у підліткову голову лізе саме страшне - смерть☹️ . Проблеми, які описує автор дуже життєві. І дуже важливі для дітей 13-15років. Ми, дорослі, уже забулись, як воно або не вважаємо це чимось серйозним. Переймаємось, щоб дитина була сита і одягнена....і як же часто забуваємо про особливо чуттєву душу в цьому трепетному віці. . Можливо, після читання цієї невеличкої книжечки хтось встигне врятувати свою "розсипану" родину, комусь вдасться краще зрозуміти свою дитину, дехто проаналізує, як і якими словами він звертається до дитини, а для когось (для підлітків) стане зрозуміло, що, не зважаючи ні на що, життя прекрасне і ніхто не має права позбавляти себе цього Божого дару. . Завжди варто пам'ятати - в житті може бути все - і паралельні можуть перетнутись. Головне - не опускати рук і цінувати кожен прожитий день.
https://gramho.com/explore-hashtag/%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B4%D1%96%D0%BD
https://gramho.com/explore-hashtag/%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B4%D1%96%D0%BD
Книжка мене не дуже цікавила, відкрила погортати. Але прочитала за 1 день. Думаю, всі чули про гру Синій Кит. Для деяких це була остання зіграна гра. От і в цій книзі розповідається про самотність, паралельні реальності, життя підлітка та вплив різних груп в Вконтактє і не тільки. Герой книжки, Роман, ніяк не може порозумітися з батьками, у школі ніяк не може знайти друзів, а весь вільний час проводить у власній кімнаті. Випадково натрапляє на групу, в якій всі вихваляються тим, що ріжуть собі руки та слухать музику про суїцид. Піддавшись провокації Роман теж спробував.І після чергового конфлікту опинився у лікарні ледь живим Твір про реальність життя. Про проблеми, непорозуміння та смерть. Про життя та його цінність. І про любов, трішки.♥️
https://gramho.com/explore-hashtag/%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B4%D1%96%D0%BD
https://gramho.com/explore-hashtag/%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B4%D1%96%D0%BD
Сергій Гридін «І паралельні перетинаються» «Він підняв очі.Під мостом,обійнявши коліна руками,сиділа.. -Настя! - видихнув Ромко,відчуваючи,як йому забиває подих..» Здавалось б-самогубство це щось божевільне..але здається так лише до того моменту,коли самому хочеться жити. Головний герой-звичайний підліток,якого не розуміють батьки.«Вони наче з іншого світу!»-думає хлопець. І найпростішим виходом із ситуації він вважає самогубство..Чи не передумає він? Чи наважиться обірвати своє життя одним необдуманним вчинком? Взагалі, мені подобається творчість Сергія Гридіна тим,що він пише дуже просто,і тому його книги читаються дуже швидко й легко. Але ви знаєте,що я люблю більш динамічні твори, тому сильного враження книга на мене не справила. Це звичайна книга про проблеми підлітків,самогубство,сварки дорослих і дітей. Кінець був охх,як очікуваний. Та все ж такі книги потрібні.
https://gramho.com/explore-hashtag/%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B4%D1%96%D0%BD
https://gramho.com/explore-hashtag/%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B4%D1%96%D0%BD
«І паралельні перетинаються» Сергія Гридіна – повість, яка навчає бути уважним одне до одного. Більшість сучасних українських батьків із своїми дітьми живуть у «паралельних світах». Не тому, що вони погані чи байдужі, а через складнощі життя, буденність і сірість існування. Тож повість варто читати не тільки її цільовій аудиторії (підліткам), а й тим, хто піклується про емоційний стан своїх дітей.
Книжчин дім запрошує читати та отримувати задоволення від читання!
